08 листопада 2024 року
м. Київ
справа №140/1163/24
адміністративне провадження № К/990/42577/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 140/1163/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
30 січня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення за період з 16 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- зобов'язати нарахувати та виплатити їй індексацію грошового забезпечення в загальній сумі 56 800,99 грн за період з 16 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для індексації грошового забезпечення (базового місяця), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 13 грудня 2023 року включно відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; зобов'язати нарахувати та виплатити їй індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4 462,22 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 13 грудня 2023 року включно, у загальній сумі 309 764,43 грн, відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року залучено до участі у справі як другого відповідача військову частину НОМЕР_2 (далі - відповідач 2).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року включно без урахування січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін. Зобов'язано військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року включно зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахвання та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 13 грудня 2023 року включно, у відповідності до абзаців четвертого, шостого пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 13 грудня 2023 року відповідно до вимог абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, військова частина НОМЕР_1 звернулася через підсистему «Електронний Суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції" не встановлено.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року відкрито провадження у справі № 140/1163/24 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
В касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункти "а", "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що базовим місяцем (місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін) при проведенні індексації грошового забезпечення позивача з 16 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року є саме січень 2008 року, в якому Постановою № 1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців (посадові оклади військовослужбовців за посадами з січня 2008 року по лютий 2018 року включно були незмінними). Разом з тим, при вирішенні позовної вимоги зобов'язального характеру суди не взяли до уваги самостійно розраховані позивачем суми індексації, оскільки визначення конкретного розміру індексації належить до виключної компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати розрахунок суми індексації, обчислення таких сум належить до відання компетентних структур відповідача. За встановлених у цій справі обставин, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року включно зі встановленням січня 2008 року як базового місяця (місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін) з урахуванням виплачених сум; в решті позовних вимог слід відмовити. Для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати розмір підвищення грошового доходу, що відбувся у зв'язку зі зміною посадових окладів, а також суму індексації у місяці підвищення грошового доходу (у березні 2018 року) з метою порівняння цих величин. Сума індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу з урахуванням положень абзацу четвертого пункту 5 Порядку № 1078. Суди попередніх інстанцій зауважили, що відсутні правові підстави для задоволення позову в частині нарахування фіксованої суми індексації, оскільки в межах даної адміністративної справи не вирішується питання розміру індексації, що підлягає виплаті. Саме відповідач наділений дискреційними повноваженнями вирішувати чи має право позивач на виплату індексацію-різниці, її розмір, а також вирішувати питання щодо відрахування обов'язкових податків та зборів. За таких обставин, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про задоволення позову частково в цій частині, шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 13 грудня 2023 року включно та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 13 грудня 2023 року. Крім того, вказали, що вимоги в частині визначення конкретної суми індексації, що підлягає виплаті, та одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб за період з 01 березня 2018 року по 13 грудня 2023 року є передчасними та задоволенню не підлягають.
При цьому, як слідує з оскаржуваних судових рішень, суди попередній інстанцій врахували висновки Верховного Суду викладені у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а, від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21, від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі № 380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі № 320/8554/21, від 11 травня 2023 року у справі № 260/6386/21, від 22 червня 2023 року по справі № 520/6243/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22.
Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного провадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 140/1163/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов