11 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 160/16059/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П.,
перевіривши на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі №160/16059/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у справі №160/16059/24 позов задоволено частково.
17.10.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через підсистему «Електронний суд» на зазначене рішення суду першої інстанції подано апеляційну скаргу, яка зареєстрована Третім апеляційним адміністративним судом 18.10.2024.
Ухвалою судді Третього апеляційного адміністративного суду від 23.10.2024 відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, вищевказану апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику десятиденний строк з дати отримання цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду документу про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Вищезазначену ухвалу скаржник отримав 23.10.2024 що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету скаржника у підсистемі «Електронний суд».
06.11.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, на виконання вимог вищевказаної ухвали, направлено клопотання про продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги, яке вмотивоване великим навантаженням в роботі юридичного управління та перебуванням значної кількості спеціалістів у відпустках.
Перевіривши доводи вищевказаного клопотання, встановлено, що воно не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
У відповідності до ст.129 Конституції України та ст.8 КАС України, однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року «Надточій проти України» принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що безпідставне продовження строків на усунення недоліків апеляційної скарги на доволі великий строк може призвести до затягування строку набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у цій справі, та відповідно призведе до надання переваги одній зі сторін судового процесу суб'єкта владних повноважень, що є неприпустимим.
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» суд звертав увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».
Так, обов'язковість та можливість сплати судового збору у скаржника, відповідно до ст. 295 КАС України, виникла з дати початку перебігу строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, який враховуючи дату отримання ним копії повного судового рішення, що оскаржується є більш ніж достатній для здійснення сплати судового збору.
З матеріалів даної справи встановлено, що заявником не було надано суду апеляційної інстанції жодного належного письмового доказу стосовно свого майнового стану, який робить неможливим або значно ускладнює сплату ним судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у даній справі, у тому числі належних та допустимих доказів стосовно відсутності фінансування на рахунок КВЕК 2800 за яким здійснюються видатки для сплати судового збору.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, діючи як суб'єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи й, до того ж, є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору. Суд вважає, що невжиття суб'єктом владних повноважень своєчасних заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися належною підставою для продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги у даній справі.
Доводи апелянта про велике навантаження в роботі юридичного управління та перебування значної кількості спеціалістів у відпустках, суд вважає безпідставними, оскільки скаржник є державним органом та має в своєму штаті більше ніж одного працівника, що має право представляти його інтереси.
При цьому, неналежна організація трудового процесу з боку відповідальних осіб є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Суд наголошує, що звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку встановленого положеннями КАС України.
Разом з тим, вирішення клопотання про продовження строку на усунення недоліку апеляційної скарги у цій справі під час вирішення питання щодо повернення апеляційної скарги не впливає на його вирішення, оскільки судом апеляційної інстанції під час розгляду поданого клопотання зроблено висновок про відсутність підстав для продовження скаржнику строку для усунення недоліку апеляційної скарги, як наслідок розгляд такого клопотання окремою ухвалою суду та направлення її скаржнику у відповідності до ч.6 ст. 121 КАС України без подальшого продовження строку не несе для скаржника ніяких правових наслідків, оскільки визначений законодавством та встановлений судом десятиденний строк для сплати судового збору для нього не змінився.
Розгляд поданого скаржником клопотання про продовження строку на усунення недоліку апеляційної скарги до вирішення питання щодо повернення апеляційної скарги і направлення скаржнику ухвали суду про відмову у задоволенні клопотання у відповідності до ч.6 ст. 121 КАС України, без продовження йому цього строку буде впливати виключно на дотримання формального характеру розгляду цього клопотання окремою ухвалою суду, безпідставного подовження строків розгляду цього питання судом та в свою чергу збільшить витрати бюджетних коштів на поштове пересилання скаржнику копії такої ухвали.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи заявника не дають підстав для продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги.
Станом на 11.11.2024 недоліки апеляційної скарги усунуто не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу повернути заявнику.
Керуючись ст. 169, ч. 2, 6, 7 ст. 298, КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги - відмовити.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі №160/16059/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення апеляційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання (11.11.2024) відповідно до ч. 2 ст. 325 КАС України та може бути оскаржена у касаційному порядку в строк, визначений ст. 329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак