22 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/11151/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 ( суддя Турова О.М.) в адміністративній справі №160/11151/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогами визнати протиправними дії Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні одноразової допомоги на сім'ю, передбаченої ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне, страхування», викладеної у листі від 06.12.2022року №20.1-16/4482.
Просила зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2022 року та призначити одноразову допомогу на сім'ю, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, передбачену ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27.04.2022р. з 27.04.2022року перебували у шлюбі та мешкали спільно однією сім'єю, проте 16.09.2022 року з ОСОБА_2 стався нещасний випадок на виробництві зі смертельним наслідком, про що було складено відповідний акт форми Н-1/П від 10.11.2022року, у зв'язку із чим позивачка 29.11.2022року звернулась до Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з заявою, в якій просила призначити їй одноразову допомогу на сім'ю, передбачену ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV.
Листом Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 06.12.2022року №20.1-16/4482 відмовлено у призначенні такої допомоги, з посиланням на те, що адреса реєстрації її місця проживання не співпадає з адресою реєстрації місця проживання її покійного чоловіка.
Разом з тим, за твердженням позивачки, фактично вона спільно проживала зі своїм чоловіком однією сім'єю до його смерті за однією адресою, вони вели спільне господарство та мали взаємні права і обов'язки, що підтверджується відповідним актом, складеним їх сусідами, при цьому посилання відповідача на приписи п.5.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України №11 від 19.07.2018року, згідно з якими для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого, є безпідставним, оскільки вказаний нормативно-правовий акт в цій частині не відповідає нормам ч.6 ст.42 Закону №1105-XIV, який має вищу юридичну силу та, відповідно, підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано відмову Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 одноразової допомоги на сім'ю, передбаченої ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне, страхування», оформлену листом від 06.12.2022року №20.1-16/4482.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2022року про призначення одноразової допомоги на сім'ю, передбаченої ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне, страхування», та прийняти обґрунтоване рішення по суті цієї заяви, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
З відмовою в частині зобов'язання відповідача призначити одноразову допомогу на сім'ю, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, передбачену ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», не погодилася позивачка та звернулася з апеляційною скаргою.
Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подала апеляційну скаргу та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 27.04.2022 року укладено шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, повторно виданим Металургійним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 20.05.2022р. серії НОМЕР_1 , копія якого долучена до матеріалів справи.
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 помер ОСОБА_2 , про що 19 вересня 2022 року складений відповідний актовий запис № 2253.
Позивачка звернулася до Фонду соціального страхування із заявою про призначення страхових виплат, у зв'язку зі смертю годувальника.
Фонд соціального страхування листом від 06.12.2022 року №20.1-16/4482 було відмовлено у призначенні одноразової допомоги на сім'ю у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день настання права на страхову виплату з тих підстав, що обов'язковою умовою для призначення є те, що відповідно до абзацу 2 пункту 5.1 розділу V Порядку № 11 для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна збігатися з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого, однак у паспортах позивача та її загиблого чоловіка містяться різні дані про реєстрацію місця проживання.
Зважаючи на те, що відмова суб'єкта владних повноважень у визнанні права на соціальну виплату ґрунтується на формальній підставі, без урахування відповідачем положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Порядку № 11, при прийнятті рішення, що призвело до протиправного обмеження позивача в отриманні такої виплати, позивачка оскаржила відмову до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Спірним в даній справі є протиправна, на думку позивача, відмова Фонду соціального страхування у призначенні їй, як дружині померлого внаслідок нещасного випадку на виробництві, страхової виплати, а саме - одноразової допомоги сім'ї померлого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом № 1105-ХІV.
Згідно зі статтею 36 Закону № 1105-ХІV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-ХІV, страхові виплати складаються із, зокрема, страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого).
Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 1105-XIV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; 2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.
Згідно зі статтею 44 Закону № 1105-XIV Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Відповідно до статті 45 Закону № 1105-ХІV фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце:
1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;
2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;
3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку.
Фонд відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
Повертаючись до мотивів і доводів апеляційної скарги, які стосуються відсутності у позивачки права на виплату одноразової допомоги у разі смерті потерпілого на сім'ю, з огляду на неспівпадіння зареєстрованого місця проживання дружини та її померлого чоловіка, колегія суддів вказує таке.
Частиною шостою статті 42 Закону № 1105-XIV (в редакції станом на дату настання нещасного випадку) встановлено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується:
- одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату;
- одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Таким чином, положеннями Закону № 1105-XIV встановлено два різні види одноразової грошової виплати: одноразова допомога сім'ї померлого та одноразова допомога дитині чи особам, що перебували на його утриманні.
Подібний підхід сформульований Верховним Судом, зокрема у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 360/1239/19, де суд вказав, що законодавець чітко розмежував страхові виплати, які виплачуються сукупно на сім'ю потерпілого (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату) та окремо кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого (20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату).
Затверджено Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11, з метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання.
Розділом V Порядку № 11 врегульовано питання призначення, зокрема, одноразової допомоги особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого, де також, шляхом встановлення різних умов призначення, визначено наявність двох окремих видів одноразової допомоги - на сім'ю померлого та на кожну особу окремо.
Відповідно до пункту 5.1. Розділу V Порядку № 11 для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:
= заяви (колективна чи індивідуальні) для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;
= копії паспорта;
= копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
= копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;
= копії документів, що підтверджують родинні зв'язки померлого й потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);= довідка про
місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).
Для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна збігатися з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
З огляду на вказане, колегія суддів доходить висновку, що Фонд соціального страхування, який наділений відповідними повноваженнями згідно з пунктом 8 частини першої статті 7 Закону № 1105-XIV, Порядком № 11, чітко визначив механізм призначення, перерахування та проведення страхових виплат, визначивши, що реєстрація місця проживання за однією адресою потерпілого, його дружини, а також його дітей є обов'язковою умовою для отримання такого виду страхової виплати як одноразова допомога на сім'ю потерпілого у разі його смерті від нещасного випадку на виробництві.
Водночас для отримання одноразової допомоги або щомісячних страхових виплат індивідуально кожним членом сім'ї та/або особами, які мають право на відповідні виплати, достатньо підтвердити наявність родинних зв'язків з померлим потерпілим.
З матеріалів справи встановлено, що позивачка звернулася до Фонду соціального страхування із заявою про призначення одноразової допомоги на сім'ю, у зв'язку з втратою годувальника.
Листом Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 06.12.2022р. №20.1-16/4482 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні вищевказаної одноразової допомоги на сім'ю, з посиланням на те, що відповідно до абзацу 2 пункту 5.1 Порядку №11 для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна збігатися з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого, однак, відповідно до поданих ОСОБА_1 до заяви документів, а саме: відповідно до відомостей з Реєстру Криворізької міської територіальної громади №4569 від 03.08.2022р., наданих Центром адміністративних послуг «ВІЗА» виконавчого комітету Криворізької міської ради, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , водночас, відповідно до відомостей з Реєстру Криворізької міської територіальної громади №4570 від 03.08.2022р., що надані Центром адміністративних послуг «ВІЗА» виконавчого комітету Криворізької міської ради, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 01.12.2000р. по теперішній час, відтак, реєстрація місця проживання ОСОБА_1 не співпадає з реєстрацією місця проживання потерпілого ОСОБА_2 , отже, законні підстави для призначення одноразової допомоги на сім'ю відсутні.
Вказане не заперечується позивачкою, однак при цьому остання вважає, що підтверджений Актом обстеження за фактом проживання особи від 03 квітня 2023 року (а.с10) факт її сумісного проживання разом із її померлим чоловіком на момент його смерті за адресою: АДРЕСА_3 , з 15.08.2011року без реєстрації, складений та підписаний мешканцями будинку, майстра дільниці, інженером дільниці «Сітісервіс-КР» є достатнім для призначення одноразової допомоги на сім'ю померлого.
Суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення погоджується з такими твердженнями позивачки і вказує, що саме факт сумісного проживання позивачки та її померлого чоловіка є достатньою підставою для отримання одноразової допомоги на сім'ю, водночас відмова у призначенні родині такої страхової виплати з підстав різних зареєстрованих місць проживання є необґрунтованою.
З приводу викладеного висновку, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 2).
Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до частин першої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно з частиною шостою статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Водночас, відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, врегульовуються Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Відповідно до статті 2 вказаного Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Положеннями статті 3 Закону № 1382-IV також встановлено, що:
= вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;
= місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Таким чином, аналізуючи вказані положення, колегія суддів зазначає, що Конституцією України кожній фізичній особі гарантуються свобода пересування та вільний вибір місць постійного або тимчасового проживання, кількість яких не обмежується.
Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Правові висновки Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформовані, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 233/4008/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 234/9663/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 243/7507/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 263/11240/17 та від 20 лютого 2018 року у справі № 219/9030/17.
Конституційний Суд України в рішенні від 20 грудня 2019 року № 12-р/2019, на підставі системного аналізу положень Закону № 1382-IV, який за його преамбулою відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, дійшов висновку, що Закон № 1382-IV не передбачає можливості обмеження права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання людини залежно від реєстрації її місця проживання або постійного проживання у певному населеному пункті.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» від 07 лютого 2022 року № 265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).
Пунктом 4 цього Порядку визначено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою.
Мета та порядок реєстрації місця проживання визначаються положеннями Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05 листопада 2021 року № 1871-IX.
Відповідно до статті 3 цього Закону реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що встановлений державою обов'язок особи зареєструвати єдине місце проживання зумовлено характером такого інструменту державного управління, з огляду на застосування останнього з метою реалізації, зокрема виборчих прав, надання низки адміністративних послуг, в тому числі і для ведення офіційного листування з державними органами.
Повертаючись до спірних правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів зазначає, що дійсно, положеннями Порядку № 11 для отримання одноразової допомоги на сім'ю в разі смерті потерпілого встановлено обов'язкову вимогу щодо наявності однакового зареєстрованого місця проживання родини (дружини, дітей).
При цьому ані Законом № 1105-XIV, ані Порядком № 11 поняття родини або сім'ї не визначається.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 визначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Частиною першою статті 56 СК України також встановлено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
З огляду на вищезазначене, враховуючи передбачену можливість вільного вибору особою свого місця проживання, а також те, що положення ЦК України та Закону № 1382-IV передбачають можливість проживання у двох і більше місцях і при цьому не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, в контексті правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів наголошує, що зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті.
Конституційний суд України в абзаці третьому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016 також вказав, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
З огляду на наведену частину рішення Конституційного суду України, колегія суддів доходить висновку, що встановлена Порядком № 11 обов'язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві.
При цьому колегія суддів також звертає увагу, що Закон № 1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.
Насамперед, Порядок № 11 є підзаконним нормативно-правовим актом, що прийнятий Фондом соціального страхування на виконання вимог пункту 8 частин першої статті 7 Закону № 1105-XIV.
Всі підзаконні нормативно-правові акти мають відповідати Конституції України, законам, чинним міжнародним договорам України, підзаконним нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та узгоджуватися між собою, а норми права, що містяться у нормативно-правовому акті, не мають містити норм, що не відповідають Конституції України та мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Враховуючи те, що згідно з вимогами частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а також встановлену під час розгляду цієї справи невідповідність положень пункту 5.1. Розділу V Порядку №11, що визначають підстави набуття права на одноразову допомогу сім'єю загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві, положенням Закону №1105-XIV, колегія суддів доходить висновку, що під час вирішення спору у цій справі правильним є застосування правового акта, який має вищу юридичну силу.
Додатково колегія суддів звертає увагу, що з 23 березня 2023 року у зв'язку із набранням чинності постановою Правління Пенсійного фонду України від 26 січня 2024 року № 4-1, якою затверджено Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, Порядок № 11 втратив чинність. При цьому дискримінаційних умов, які стосуються обов'язковості однакового зареєстрованого місця проживання усієї родини, положеннями нового Порядку № 4-1 не передбачено.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає нормам матеріального права, а відтак апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з прийняттям постанови про задоволення позову.
З урахуванням фактичних обставин справи щодо задоволення апеляційної скарги позивача, суд з урахуванням положень п.п. б) та в) ч.4 ст. 322, ст. 139 КАС України здійснює відповідних розподіл витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн при поданні позовної заяви та 1610,40 грн при поданні апеляційної скарги. За наслідками апеляційного розгляду, позовні вимоги позивача задоволенні повністю, а як наслідок за рахунок бюджетного фінансування відповідача на користь позивача підлягає присудженню судовий збір у розмірі 2684 гривень.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 в адміністративній справі №160/11151/23 скасувати.
Ухвалити постанову, якою адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги на сім'ю, передбаченої ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне, страхування», викладеної у листі від 06.12.2022 №20.1-16/4482.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2022 та призначити одноразову допомогу на сім'ю, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, передбачену ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Стягнути за рахунок бюджетного фінансування Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 22 жовтня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
У зв'язку з перебуванням судді Дурасової Ю.В. у відпустці повний текст постанови підписано 06 листопада 2024 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова