24 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/13647/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 ( суддя Озерянська С.І. ) в адміністративній справі №160/13647/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.02.2024 року № 045750024985 про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за вислугу років відповідно до пункту «г» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788- XII «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 13.02.2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, 13.02.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.02.2024 року № 045750024985 йому було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи не менше 20 років станом на 10.10.2017 необхідного для призначення йому пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «г» статті 55 Закону № 1788-XII. Вважаючи відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.02.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву позивача про призначення пенсії за віком розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та прийнято рішення від 21.02.2024 року № 045750024985, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за вислугу років відповідно до пункту «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У рішенні зазначено, що вік заявника 59 років 6 днів, страховий стаж особи становить 42 роки 04 місяці 26 днів, стаж роботи за спеціальністю, визначеною згідно з пунктом «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», станом на 11.10.2017 року становить 14 років 1 місяць 6 днів. Згідно підтверджуючих документів особа не має право на пенсійну виплату, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж станом на 11.10.2017.
Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.02.2024 року № 045750024985 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції від 05.11.1991) право на пенсію за вислугу років мали механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Згідно підпункту 4 пункту 2 розділу І Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» пункт «г» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» був викладений в такій редакції: Право на пенсію за вислугу років мають: г) механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту «б» частини першої статті 13 цього Закону.
Змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», підвищено на п'ять років загальний стаж роботи, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, для категорій працівників, визначених, зокрема, пунктом "г" частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
24 грудня 2015 року Законом України №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до пунктів «е» та "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Конституційного суду України від 4 червня 2019 року №2-р/2019 у справі №№1-13/2018(1844/16, 3011/16) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Згідно з частиною 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин пункт «г» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» діяв в редакції від 5 листопада 1991 року, а саме право на пенсію за вислугу років мали механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Тому, для призначення пенсії за вислугу років за пунктом «г» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» чоловіку, який працював механізатором (докером-механізатором) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, останній має досягнути певного віку (55 років) та мати загальний стаж (25 років) та спеціальний стаж на зазначеній роботі (20 років).
Як свідчать матеріали справи, на момент звернення позивача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, тобто станом на 13.02.2024, позивач мав повних 59 років, загальний страховий стаж позивача становить 42 років 04 місяці 26 днів, з яких спеціальний стаж 20 років 11 місяців 26 днів, що вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (сторінки 10-19, починаючи з 17 запису) та довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії по вислузі років стаття 55 п. «г», виданої Приватним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот» №1-1-36/276 від 23.10.2023.
Відмовляючи у задоволені позовних вимоги судом першої інстанції зроблено наступні висновки:
«З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
03 жовтня 2017 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 2-1.
Згідно пункту 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: «До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Враховуючи положення пунктів 2-1 та 16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає, що пенсія за вислугу років згідно положень пункту «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення, станом на 11 жовтня 2017 року.»
Надаючи оцінку вказаному висновку суду першої інстанції, колегією суддів ураховано, що 03 жовтня 2017 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно пункту 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
"До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.
25. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
26. У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
27. Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
28. Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування") (Доповідь «Верховенство права", схвалена Європейською Комісією «За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
29. Відтак, колегія суддів вважає, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
30. Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:
«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Крім того колегія суддів зауважує, що у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №240/24/21 зазначено, що, обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про безпідставність нарахування стажу після 11.10.2017 є необґрунтованим.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що на момент звернення до відповідача з заявою позивач мав право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «г» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, позаяк її спеціальний стаж становив 20 років 11 місяців 26 днів.
Позаяк підставою для прийняття спірного рішення відповідача слугувала саме відсутність у позивача необхідного спеціального стажу (за вислугу років), що спростовується наведеним вище, то суд дійшов висновку, що вказане рішення є протиправним, таким, що прийняте всупереч вимогам чинного законодавства.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.02.2024 № 045750024985 підлягає скасуванню в судовому порядку.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Матеріалами справи підтверджується, що до органу пенсійного фонду за призначенням пенсії позивач звернувся 13.02.2024, тому в даному випадку пенсія підлягає призначенню саме з цієї дати.
З 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України №25-1 від 16.12.2020 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», якою передбачено застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Запроваджена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФ України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Таким чином, Постановою №25-1 внесено зміни, зокрема до Порядку №22-1.
Так, відповідно пункту 4.2. розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10. Порядку №22-1).
Зміст викладених положень надає можливість зробити послідовний висновок про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
Після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, тобто, територіальному органу Пенсійного фонду України, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Відповідно до фактичних обставин справи, заяву про призначення пенсії позивач подав до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви, за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, рішення якого підлягає скасуванню.
Відтак, дії зобов'язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову, яким, у даному випадку, є Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області.
При цьому, після ухвалення спірного рішення електронна пенсійна справа позивача, отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Львівській області для розгляду заяви про призначення пенсії, передана засобами програмного забезпечення до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке б, у разі прийняття щодо позивача рішення про призначення пенсії, було зобов'язане здійснювати її виплату.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є як зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області призначити пенсію так і зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області її виплачувати.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.02.2024 року № 045750024985 про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за вислугу років відповідно до пункту «г» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та зобов'язання призначити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788- XII «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 13.02.2024.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає нормам матеріального права, а відтак апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з прийняттям постанови про задоволення позову.
З урахуванням фактичних обставин справи щодо задоволення апеляційної скарги позивача, суд з урахуванням положень п.п. б) та в) ч.4 ст. 322, ст. 139 КАС України здійснює відповідних розподіл витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн при поданні позовної заяви та 1453,44 грн при поданні апеляційної скарги. За наслідками апеляційного розгляду, позовні вимоги позивача задоволенні повністю, а як наслідок за рахунок бюджетного фінансування відповідача на користь позивача підлягає присудженню судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 в адміністративній справі №160/13647/24 скасувати.
Ухвалити постанову, якою адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.02.2024 № 045750024985 про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за вислугу років відповідно до пункту «г» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788- XII «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 13.02.2024.
Стягнути за рахунок бюджетного фінансування Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 24 жовтня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
У зв'язку з перебуванням судді Дурасової Ю.В. у відпустці повний текст постанови підписано 06 листопада 2024 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова