12 листопада 2024 р. Справа № 480/13687/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.08.2024, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко, м. Суми, повний текст складено 02.08.24 по справі № 480/13687/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 за участю третьої особи ОСОБА_2
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), третя особа ОСОБА_2 (далі по тексту - третя особа, ОСОБА_2 ), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , скасувати відмову, викладену в листі № 5082 від 23.11.2023 року;
- зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з наявністю сімейних обставин, а саме, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується Консультативним висновком спеціаліста № 913 та випискою № 2854 із протоколу засідання ЛКК № 99 від 18 травня 2023 року, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність дій відповідача в частині відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон № 2232-XII), у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , так як наданий позивачем до рапорту про звільнення з військової служби висновок лікарсько-консультативної комісії у розумінні підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII є належним та достатнім документом для підтвердження того, що особа потребує постійного догляду, а посилання відповідача на його невідповідність «Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 (далі по тексту - Перелік № 413) є неправомірним, оскільки вказана норма передбачає два альтернативні документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду, зокрема або висновок МСЕК, або ЛКК.
Враховуючи, що вимоги Переліку № 413 не відповідають вимогам Закону № 2232-XII, наполягав, що в силу правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі нормативно-правові акти в судовому порядку та чи вони є чинними на момент розгляду справи.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 у справі № 480/13687/23 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третьої особи ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 по справі № 480/13687/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про залишення судом першої інстанції поза увагою того факту, що абзацом 4 п.п. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII передбачено альтернативно два документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, зокрема або висновок МСЕК, або висновок ЛКК, що, в свою чергу, узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.03.2024 у справі № 420/16689/23 та від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23.
Враховуючи викладене та те, що позивачем разом із рапортом надавались виписка № 2854 з протоколу засідання ЛКК № 99 від 18.05.2023, за висновком якої третя особа потребує постійного догляду, стверджував про наявність підстав для задоволення поданого рапорту про звільнення.
З огляду на те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо незвільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, вважав за необхідне зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти викладених в ній доводів, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Переконував, що позивачем не було надано достатніх доказів та документів, які б підтверджували його право на звільнення відповідно до «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, оскільки долучені до рапорту документи на підтвердження факту необхідності здійснювати за особою сторонній догляд видані органом, який неуповноважений на встановлення вказаних обставин.
Так, долучений ОСОБА_1 висновок ЛКК є документом, який надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає послуги з догляду на непрофесійній основі, а не документом, що підтверджує статус позивача, як особи, яка здійснює постійний догляд.
Додатково звернув увагу, що відповідачем було отримано від ІНФОРМАЦІЯ_2 документи, які спростовують призначення позивача особою, яка здійснює постійний догляд. Більше того, у отриманих документах є відомості про те, що позивач є не єдиною особою, яка може здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
Третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач по теперішній час проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
07.09.2023 позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз.8 п.п "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм дідом - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (а.с.24).
До вищезазначеного рапорту позивачем було додано копії наступних документів - акт встановлення факту здійснення догляду від 14.07.2023, паспорта ОСОБА_1 , картки платника податків ОСОБА_1 , паспорта ОСОБА_2 , довідки при присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2 , свідоцтва про народження ОСОБА_1 , інформаційної довідки на запит про склад зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 14.03-08/108139 від 12.05.2023, консультативного висновку спеціаліста № 913 на ОСОБА_2 , виписки № 2854 із протоколу засідання ЛКК № 99 від 18 травня 2023 року, висновку 2696 протоколу № 94, нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , сусідів ОСОБА_2 про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати за ним догляд, посвідки на постійне проживання ОСОБА_5 , картки платника податків ОСОБА_5 , паспорта ОСОБА_3 , картки платника податків ОСОБА_3 , свідоцтва про народження ОСОБА_6 , копії паспорту ОСОБА_6 , довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_6 , нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_6 .
За результатами розгляду рапорту ВЧ НОМЕР_3 листом від 23.11.2023 № 5082 позивачу відмовлено у зв'язку з відсутністю належних підтверджуючих документів, необхідних для звільнення з військової служби, а саме: медичного висновку медико-соціальної експертної комісії, який підтверджує необхідність здійснення постійного стороннього догляду для осіб віком понад 18 років. (а.с.26-27).
Не погодившись із вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з неможливості визнання виписки № 2854 із протоколу засідання лікарсько-консультативної комісії № 99 від 18.05.2023, за висновком якої ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, документом, який у розумінні підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII є підставою для звільнення позивача з військової служби, оскільки документ, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
З посиланням на положення Переліку № 413 дійшов висновку, що обставина необхідності постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
З огляду на вказане, зазначив, що норми Закону № 2232-XII та Переліку № 413 не містять конфлікту щодо їх змісту, оскільки положення Постанови конкретизують суб'єкт, який видає медичний висновок у залежності від віку особи, яка потребує стороннього догляду.
Судом враховано, що виписка не містить жодного посилання на безтермінову необхідність постійного отримання сторонньої допомоги, що очевидно вказує на обмежену часом компетенцію лікарсько-консультативної комісії з цього питання. Так, у виписці № 2854 із протоколу засідання лікарсько-консультативної комісії № 99 від 18.05.2023, на яку посилається позивач, зазначається лише про те, що ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду. Очевидним є те, що такий висновок наданий лікарями на момент здійснення огляду ОСОБА_2 , у той час як позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-ХІІ.
Згідно частини першої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За нормами частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Встановлення засад оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони здійснює Закон України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII (далі по тексту - Закон № 1932-XII).
Відповідно до абзацу 12 статті 1 Закону № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був призваний на війську службу під час дії особливого періоду на території України та, в подальшому, висловив небажання продовжувати військову службу у зв'язку із необхідністю здійснювати сторонній догляд за своїм дідом, в якого діагностовано когнітивні захворювання.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі по тексту - Положення № 1153/2008).
Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008, під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Нормами підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення № 1153/2008.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 2 пункту 14.10 розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період" Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі по тексту - Інструкція № 170), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 1 частини 1 пункту 225 Інструкції № 170 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п'ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, а також командувачами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Переліком № 413 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Колегією суддів встановлено, що позивач подав відповідачу рапорт від 07.09.2023, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за своїм дідом, який за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Відповідач, відмовляючи у задоволенні відповідного рапорту, відзначив, що належним документом, який підтверджує необхідність стороннього догляду за особою, яка досягла 18-ти річного віку, є виключно висновок медико-соціальної експертної комісії, а не висновок лікарсько-консультативної комісії.
В свою чергу, ОСОБА_1 , наполягаючи на необхідності здійснення постійного стороннього догляду за хворим дідом, вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена належним та достатнім документом - висновком лікарсько-консультативної комісії № 2696 від 11.05.2023.
З наведеного слідує, що в межах спірних правовідносин з'ясуванню потребує встановлення допустимості висновку ЛКК № 2696 від 11.05.2023 для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за дідом військовослужбовця, як підстави для звільнення зі служби за сімейними обставинами за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, медичний висновок - це електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Згідно із пунктом 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
З наведеного слідує, що медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
При цьому, суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації встановлена «Положенням про медико-соціальну експертизу», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Що стосується повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку про необхідність здійснення постійного догляду, колегія суддів зазначає наступне.
Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Варто зауважити, що у наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду чи догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені у наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, колегія суддів зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналіз повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням № 1317 дозволяє дійти висновку, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.06.2024 у справі № 520/21316/23, яка є обов'язковою для врахування.
Щодо поширення норм Переліку № 413 на правовідносини зі звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII слід зазначити наступне.
Вказаний Перелік № 413 сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, прийнято на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого указом Президента України від 29.10.2012 № 618.
Згідно з Переліком № 413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Таким чином, Переліком № 413 визначено, в яких випадках такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
Колегія суддів зауважує, що на момент прийняття Переліку № 413, стаття 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції від 09.06.2013, чинної на час прийняття Переліку № 413): «Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких (150-94-п, 413-2013-п) встановлено Кабінетом Міністрів України».
Водночас, станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Так, під час дії воєнного стану пункт 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII доповнений підпунктом «г» згідно із Законом України від 01.04.2022 № 2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми», згідно з яким військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров'я. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.
Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 01.04.2022 №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» було зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов'язку щодо узгодження положень Переліку № 413 з новою редакцією Закону № 2232-ХІІ.
Колегія суддів зауважує, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Переліку № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Переліку № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 № 582, якою військовослужбовців виключено з Переліку № 413.
За вищевикладених обставин твердження відповідача, з яким погодився суд першої інстанції, про те, що у спірному випадку для підтвердження необхідності стороннього догляду за своїм дідом позивач мав надати виключно висновок медико-соціальної експертної комісії, є хибним та таким, що не відповідає вимогам підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, оскільки таким документом є також і медичний висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
А відтак, відмова Військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу», яка викладена у листі № 5082 від 23.11.2023 року та вмотивована виключно не наданням ОСОБА_7 медичного висновку медико-соціальної експертної комісії, який підтверджує необхідність здійснення постійного стороннього догляду для осіб віком понад 18 років, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем разом з іншими документами подавались відповідачу і виписка № 2854 із протоколу засідання ЛКК № 99 від 18.05.2023, висновок № 2696 протоколу № 94.
Однак, зі змісту наданої Військовою частиною НОМЕР_1 відповіді «Щодо розгляду адвокатського запиту» від 23.11.2023 № 5082 вбачається, що оцінка відповідності виписки № 2854 із протоколу засідання ЛКК № 99 від 18.05.2023 та висновку ЛКК № 2696 встановленій формі, наявності або відсутності в них усіх відомостей, притаманних медичному висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, інформації, на підставі якої видані такі документи, та належності їх в якості доказу на підтвердження наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ Військовою частиною НОМЕР_1 взагалі не надавалася та відповідно не приймалося вмотивоване рішення з цих підстав.
Колегія суддів зауважує, що за приписами Положення № 1153/2008 уповноваженою особою на прийняття та оголошення наказів про звільнення, а також розгляд рапортів, є командир (начальник) військової частини.
Тобто, вказані повноваження відповідача є дискреційними, а адміністративний суд не може підміняти військову частину та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу. Тільки після прийняття військовою частиною вмотивованого рішення щодо відмови у задоволенні вказаного рапорту, якщо військовослужбовцем були виконані для цього всі умови, визначені законом, адміністративний суд може прийняти рішення відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України.
Водночас, у даній справі відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було реалізовано дискреційні повноваження щодо належного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 07.09.2023 із наданням змістовної оцінки всім долученим до нього документам, а тому позовна вимога про зобов'язання командування Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з наявністю сімейних обставин, а саме, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується Консультативним висновком спеціаліста № 913 та випискою № 2854 із протоколу засідання ЛКК № 99 від 18 травня 2023 року, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, на момент винесення рішення є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства, що зумовлює відмову у її задоволенні.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних відносинах є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 07.09.2024 відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» із наданням належної оцінки долученим до нього документам з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладеним у цій постанові.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно з пунктами 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.
З огляду на викладене, враховуючи неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, в результаті чого суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 по справі № 480/13687/23 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 по справі № 480/13687/23 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу», яка викладена у листі № 5082 від 23.11.2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) від 07.09.2023 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» із наданням належної оцінки долученим до нього документам з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладеним у цій постанові.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко В.Б. Русанова