11 листопада 2024 р.Справа № 440/19091/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду заяву Військової частини НОМЕР_1 про визнання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2024 такою, що не підлягає виконанню, ухваленої у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 року по справі № 440/19091/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 по справі № 440/19091/23 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2024 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 по справі № 440/19091/23 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 прийняти наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частин НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 2684 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривень).
Від відповідача у справі до суду апеляційної інстанції надійшла заява, в якій він просить визнати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2024 у справі № 440/19091/23 такою, що не підлягає виконанню в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби. В обґрунтування поданої заяви посилається на те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 93 від 01.04.2024 матроса ОСОБА_1 , звільнено від займаної посади та на підставі наказу НГШ ЗСУ від 31.03.2024 № 505-РС призначено на посаду до військової частини НОМЕР_4 . Відтак 01.04.2024 Позивача виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , виходячи з чого повноваження, щодо звільнення Позивача зі служби станом на момент винесення постанови суду не віднесено до компетенції командира військової частини НОМЕР_1 і як наслідок виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду в частині звільнення Позивача з військової служби є неможливим.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2024 р. заяву Військової частини НОМЕР_1 про визнання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2024 такою, що не підлягає виконанню, ухваленої у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 року по справі № 440/19091/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії призначити до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Сторони (їх представники) про дату, час і місце розгляду заяви повідомлені належим чином.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи поданої заяви, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Так, відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
Положеннями ч. 1 ст. 373 КАС України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ч. 2 ст. 374 КАС України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05 листопада 2020 року у справі № 752/2391/17, наведені в ст. 374 КАС України підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові і процесуально-правові.
До матеріальних підстав відносяться випадки відсутності обов'язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником поза межами виконавчого провадження чи іншою особою.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:
- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);
- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;
- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;
- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;
- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;
- пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 93 від 01.04.2024 матроса ОСОБА_1 , звільнено від займаної посади та на підставі наказу НГШ ЗСУ від 31.03.2024 № 505-РС призначено на посаду до військової частини НОМЕР_4 . Відтак, 01.04.2024 позивача виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , виходячи з чого повноваження, щодо звільнення позивача зі служби станом на момент винесення постанови суду не віднесено до компетенції командира військової частини НОМЕР_1 і як наслідок виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду в частині звільнення позивача з військової служби є неможливим.
Надаючи оцінку доводам заявника про те, що на цей час він не наділений повноваженнями щодо видачі наказу про звільнення позивача з військової служби, оскільки з 01.04.2024 р. позивача виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає, що зазначена обставина не може бути самостійною та достатньою матеріально-правовою чи процесуально-правовою підставою для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, оскільки обов'язок, встановлений рішенням суду, не є таким, що припинився, а також не є таким, що був добровільно виконаний відповідачем чи іншою особою.
Крім того, суд зазначає, що згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Положення ч. 5 ст. 15 цього Закону передбачають, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
У контексті наведених положень Закону України "Про виконавче провадження" слід зазначити, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених статтею 39 цього Закону.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, за якого кожен з учасників має можливість реалізувати обсяг вимог наданих йому судовим рішенням.
Закон не пов'язує початок реалізації цих прав з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, а навпаки, прямо передбачає можливість виправлення невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, судом за заявою стягувача (абзац другий частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження").
Отже, заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред'явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16 березня 2020 року по справі № 673/544/19 та від 05 серпня 2020 року по справі № 673/393/19 від 15 березня 2023 року по справі № 2-а/2508/7209/2011 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що заява Військової частини НОМЕР_1 про визнання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2024 року у справі № 440/19091/23 такою, що не підлягає виконанню, є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 374 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про визнання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2024 року у справі № 440/19091/23 такою, що не підлягає виконанню - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Чалий І.С.
Судді(підпис) (підпис) Катунов В.В. Ральченко І.М.
Повний текс ухвали виготовлений 12.11.2024 року.