08 листопада 2024 р. Справа № 440/10274/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (суддя Канигіна Т.С.; м. Полтава) на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 по справі № 440/10274/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУПФУ в Полтавській області) в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати позивачу разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату позивачу суми недоплаченої частини разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, з урахуванням виплаченої суми, що становить 9465,00 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху; позивачу надано десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин пропуску позивачем строку або інших доказів на підтвердження факту дотримання останнім такого строку.
12.09.2024 від позивача до суду надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та уточнення позовних вимог в якій зазначено, що строк звернення до суду позивачем пропущено з поважних причин. Позивач неодноразово звертався до пенсійного органу із заявою про нарахування та виплату йому спірної разової грошової виплати за двома юридичними адресами, тобто за старою та новою адресами ГУПФУ в Полтавській області. Однак пенсійний орган на його заяву жодної відповіді не надіслав, про результати її розгляду не повідомив, перерахунок допомоги не здійснив. З огляду на це, перебіг строку звернення позивача до суду із заявленими позовними вимогами слід обраховувати з 21.04.2024 (наступний день після направлення позивачем відповідної заяви від 20.04.2024 за новою юридичною адресою пенсійного органу). Відповідно, останнім днем строку звернення до суду позивач вважає 21.10.2024. При цьому, з такими позовними вимогами позивач звернувся до суду 24.08.2024. Поряд з цим, позивач являється військовослужбовцем та проходить військову службу в Збройних Силах України. З 24.02.2022 в Україні введено режим воєнного стану. У конкретному випадку за загальним правилом про позовну давність, така позовна давність продовжується на строк дії воєнного стану, і позивач може звернутися з таким позовом і після закінчення дії воєнного стану.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.
Роз'яснено позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з позовом 24.08.2024, тобто поза межами шестимісячного строку звернення до суду, а причини пропуску строку, наведені заявником, є неповажними.
Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставини, що позивач є учасником бойових дій та відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» проходить військову службу в Збройних Силах України, яка є державною службою особливого характеру згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Оскільки з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, крім того, відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії. З цих підстав позивач, з посиланням на рішення Верховного Суду, Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини щодо, вважає, що суд першої інстанції порушив положення ст. 122 КАС України щодо строків звернення до суду, що призвело до безпідставного повернення позовної заяви позивача, чим позбавило його гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті.
При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог КАС України.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У частинах першій та другій статті 123 КАС України закріплено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, чинне законодавство обмежує право позивача на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов'язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Отже, дотримання строку звернення з позовом є однією з умов реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
У цій справі спір стосується права позивача на виплату йому разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі встановленому ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 12 Закону №3551-XII щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 № 754 "Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань" затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Порядок №754).
Відповідно до пункту 3 Порядку №754 грошова допомога виплачується до 24.08.2023.
Відповідно до пункту 4 Порядку №754 отримувачі грошової допомоги, зокрема ті, що набули відповідного статусу згідно із статтями 6, 7, 9, 10, 10-1, 11 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до 24 серпня поточного року включно, яким грошову допомогу не виплачено станом на 1 жовтня, мають право звернутися щодо її виплати до Пенсійного фонду України (його територіального органу за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) та отримати її до 1 листопада поточного року.
За змістом наведених норм отримувачі грошової допомоги, яким її не виплачено чи виплачено в меншому розмірі, можуть обґрунтовано сподіватись на її виплату в повному розмірі до 01.10.2023. Тобто, 01.10.2023 - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги у 2023 році (у разі неподання відповідної заяви), а у випадку звернення до ПФУ із заявою до 01.11.2023, такий строк слід обраховувати з 01.11.2023.
Оскільки протягом жовтня 2023 року позивач не звертався до Пенсійного фонду України з питань виплати спірної грошової допомоги, то кінцевим строком виплати є саме 01.10.2023.
Разом з тим з адміністративним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся до суду лише 24.08.2024, тобто, з пропуском шестимісячного строку, визначеного для звернення до суду.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування ч.1 ст.121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Однак, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Посилання позивача на звернення до ГУПФУ в Полтавській області з заявою від 20.04.2024 з вимогою здійснити нарахування та виплату недоплаченої разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік та не отримання на таку заяву жодної відповіді є безпідставними, оскільки це не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом, а лише свідчить про час, коли позивач виявив належну зацікавленість до своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації таких прав та внаслідок таких дій у позивача штучно збільшився строк звернення до суду.
При цьому варто зазначити, що висновки суду щодо обчислення строку звернення до суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 06.02.2018 у справі №607/7919/17, від 24.02.2022 у справі № 300/1673/21, від 30.09.2022 у справі № 140/17038/21, від 07.06.2023у справі № 240/11206/21 та від 04.102024 у справі № 460/4828/24, щодо кінцевого строку, до якого могла бути здійснена виплата вказаної грошової допомоги, і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована.
Відхиляючи посилання позивача на обставини введення в Україні з 24.02.2022 режиму воєнного стану, а також на те, що він являється військовослужбовцем та проходить військову службу Збройних Силах України, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що позивачем не надано жодного документального доказу на підтвердження того, що проходження ним військової служби мало вплив на можливість своєчасного звернення останнього до суду з цим позовом.
Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Разом з тим, позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду у зв'язку з проходженням військової служби та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку (як-то, факт перебування позивача в зонах проведення бойових дій та безпосереднє залучення його до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період; перебування позивача на лікуванні тощо).
За відсутності документів, які свідчать про наявність безпосереднього та прямого причинного зв'язку між пропуском позивачем строку звернення до суду і запровадженням в Україні воєнного стану та несенням позивачем військової служби, вказана позивачем причина не може бути визнана судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Також колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на положення пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії. Колегія суддів зазначає, що положення Цивільного кодексу України поширюються на відносини, що регулюються цивільним законодавством. У свою чергу, строк звернення до суду з цим адміністративним позовом встановлений частиною другою статті 122 КАС, до якої в період дії воєнного стану не було внесено жодних змін.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не навів жодних причин пропуску строку звернення до суду, які б можна було врахувати для поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другої статті 123 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 123 згаданого Кодексу якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі частини другої статті 123 КАС України, оскільки позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду і поважних причин такого пропуску суду не надав.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 по справі № 440/10274/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова