08 листопада 2024 р. Справа № 480/13240/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.08.2024, головуючий суддя І інстанції: О.О. Осіпова, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/13240/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 16.03.2022 року по 09.03.2023 року без використання посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період 16.03.2022 року по 09.03.2023 року з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16.03.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням січня 2018 року як базового місяця;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.03.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням січня 2018 року як базового місяця;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік виходячи з його грошового забезпечення без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації за період служби відповідно до постанови КМУ № 460 від 17.09.2014 року за повні 10 місяців служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу при звільненні військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації за період служби відповідно до постанови КМУ №460 від 17.09.2014 року за повні 10 місяців служби;
В обґрунтування позовних вимог вказав, що станом на день виключення його зі списків особового складу всупереч вимог п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, відповідач не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 16.03.2022 року до 09.03.2023 року без використання посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період 16.03.2022 року до 09.03.2023 року з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової допомоги при звільненні військовослужбовцям відповідно до постанови КМУ № 460 від 17.09.2014 року за повних 10 місяців служби та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу при звільненні військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації за період служби відповідно до постанови КМУ № 460 від 17.09.2014 за повні 10 місяців служби, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його змінити та задовольнити позовні вимоги про нарахування та виплату йому одноразової допомоги при звільненні військовослужбовцям відповідно до постанови КМУ № 460 від 17.09.2014 за повні 10 місяців служби.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460. При цьому пункт 1 Порядку №460 у первісній редакції передбачав, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією та звільняються із служби після прийняття рішення про демобілізацію (крім військовослужбовців строкової військової служби) (далі - військовослужбовці), виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.2022 №58 внесені зміни до пункту 1 Порядку №460, а саме - після слів "звільняються із служби" виключено словосполучення "після прийняття рішення про демобілізацію". Зауважив, що у пункті 1 Порядку № 460 міститься спеціальна норма щодо положень пункту 4 розділу XXXII Порядку № 260 (які є загальною нормою) в частині визначення порядку та умов виплати військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні. Вважає, що спеціальна норма, а саме: пункт 1 Порядку № 460, має перевагу над загальною нормою - пунктом 4 розділу XXXII Порядку № 260. З урахуванням наведеного, з 01.02.2022 (дати набрання чинності змінами, внесеними до пункту 1 Порядку № 460 постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.2022 № 58) Порядок № 460, який є спеціальним нормативно-правовим актом в частині визначення порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, не містить такої умови для її нарахування та сплати на користь військовослужбовця, як прийняття рішення про демобілізацію. Враховуючи викладене, вважав, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні вимог позивача щодо ненарахування та невиплати одноразової допомоги при звільненні військовослужбовцям відповідно до постанови КМУ № 460 від 17.09.2014 року за повних 10 місяців служби.
Військова частина НОМЕР_1 , не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його змінити та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 16.03.2022 по 09.03.2023 без використання посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період 16.03.2022 по 09.03.2023 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 просить залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що на день звернення позивача з позовом є чинною постанова КМУ від 12.05.2023 року №481, якою встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховується виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином вважає, що відповідач нараховував позивачу грошове забезпечення за період 16.03.2022 по 09.03.2023 відповідно до вимог законодавства.
Позивач та відповідач не скористались правом надання відзивів на апеляційні скарги.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що старший солдат ОСОБА_1 з 16.03.2022 року до 09.03.2023 року проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09.03.2023 року № 29-Р старшого солдата ОСОБА_1 звільнено у відставку за пп. Б (за станом здоров'я) п. 2 ч. 4 ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та з 08.09.2023 року виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.03.2023 року № 72 старшого солдата ОСОБА_1 з 09.03.2023 року виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Позивач вважаючи, що станом на день виключення його зі списків особового складу всупереч вимог п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 відповідач не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період 16.03.2022 по 09.03.2023 без використання посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу грошове забезпечення за період 16.03.2022 по 09.03.2023 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, суд першої інстанції виходив з того, що з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 (29.01.2020) у зв'язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16.03.2022 по 31.12.2022 з урахуванням січня 2018 року як базового місяця та зобов'язання відповідача вчинити такі дії суд першої інстанції виходив з того, що на виконання норм чинного законодавства Військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.03.2022 по 31.12.2022 з урахуванням березня 2018 року як базового місяця, що підтверджуються відповідною довідкою.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, виходячи з його грошового забезпечення без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку грошову допомогу за 2022 рік, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», суд першої інстанції виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168 запроваджений інший вид додаткової винагороди, яка носить тимчасовий характер, тому її включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога на оздоровлення не передбачено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації за період служби відповідно до постанови КМУ № 460 від 17.09.2014 року за повних 10 місяців служби та в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку одноразову допомогу при звільненні, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 був звільнений зі служби не на підставі рішення про демобілізацію, тому підстави для виплати йому одноразової грошової допомоги в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 у військової частини НОМЕР_1 були відсутні.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо висновку суду першої інстанції про задоволення вимог позову в частині проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 16.03.2022 по 09.03.2023 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, колегія суддів зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі Постанова № 704) затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
У свою чергу, у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою п. 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції.
Отже, починаючи з 01 січня 2020 року відновлено дію п. 4 Постанови № 704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Зазначена норма права передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Під час розгляду і вирішення цієї справи положення п. 4 Постанови № 704 та п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 01 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня 2020 року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями - не впливає в силу вимог п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Отже, фактично з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 розрахункову величину для обчислення розміру посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями було змінено з “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року» на “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року».
Положеннями статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2481 грн.
Положеннями статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2684 грн.
З викладеного вбачається, що грошове забезпечення позивача має обчислюватися не з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а з використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема: у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік»; у період з 01.01.2023 - 31.05.2023 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік»
Натомість відповідачем при обчисленні розміру грошового забезпечення позивача останнє було розраховано з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не відповідає вимогам законодавства, висновки про що також сформував Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, зазначивши, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Зазначена правова позиція також узгоджується із постановою Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21.
З урахуванням вказаної вище правової позиції Верховного Суду, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог стосовно визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період 16.03.2022 по 09.03.2023 без використання посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу грошове забезпечення за період 16.03.2022 по 09.03.2023 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Щодо доводів військової частини НОМЕР_1 на внесення змін до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» від 12.05.2023 № 481 (далі Постанова № 481), відповідно до яких розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, колегія суддів зазначає наступне.
На час виникнення спірних правовідносин, тобто за період з 16.03.2022 по 09.03.2023, за який позивач просить здійснити обчислення та перерахунок грошового забезпечення, діяла попередня редакція вказаного пункту 4, особливості застосування якого зазначені вище, тому застосування до спірних правовідносин положень пункту 4 зі змінами, внесеними з прийняттям Постанови № 481, не є обґрунтованим, оскільки станом на вказаний період вона ще не врегульовувала питання встановлення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу.
Щодо висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації за період служби відповідно до постанови КМУ № 460 від 17.09.2014 року повних 10 місяців служби та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку одноразову допомогу при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення входить до складу грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах:
1) 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби:
за станом здоров'я;
за власним бажанням під час дії воєнного стану (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України);
які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
у зв'язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Абзацом 7 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Зазначена допомога виплачується на день демобілізації таких військовослужбовців.
Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" 21.10.1993 №3543-XII, демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
При цьому, частина 6 статті 2 Закону №2232-XII визначає такі види військової служби:
- строкова військова служба;
- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
- військова служба за контрактом осіб рядового складу;
- військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Таким чином, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Судовим розглядом встановлено, що у період з 16.03.2022 по 09.03.2023 позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації.
Відтак, саме положення абзацу 7 пункту 2 статті 15 Закону №2011-XI, як положення спеціальної правової норми, підлягають застосуванню до спірних правовідносин щодо наявності у позивача, як у військовослужбовця, який проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією права на одноразову грошову допомогу.
На виконання вимог пункту 2 статті 15 Закону №2011-XI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17 вересня 2014 року №460, якою затвердив "Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" (далі - Порядок №460).
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09.03.2023 № 29-РС старшого солдата ОСОБА_1 звільнено у відставку за пп. «Б» (за станом здоров'я) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та з 08.09.2023 виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Станом на день звільнення ОСОБА_1 із військової служби діяв п.4 розділу XXXII "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом МОУ від 07.06.2018 № 260 в наступній редакції: «Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460».
Таким чином, колегія судів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що оскільки ОСОБА_1 був звільнений зі служби на підставі п.п. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я), а не на підставі рішення про демобілізацію, тому у військової частини НОМЕР_1 були відсутні підстави для виплати йому одноразової грошової допомоги в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.
Щодо посилань апелянта на те, що з 01.02.2022 - дати набрання чинності змінами, внесеними до пункту 1 Порядку № 460 постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.2022 № 58, Порядок № 460, який є спеціальним нормативно-правовим актом в частині визначення порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, не містить такої умови для її нарахування та сплати на користь військовослужбовця, як прийняття рішення про демобілізацію, а тому позивач має право на виплату йому одноразової грошової допомоги в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460, колегія суддів зазначає наступне.
Абзацом 7 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, одноразова грошова допомога виплачується на день демобілізації таких військовослужбовців.
Оскільки ОСОБА_1 звільнений на підставі п.п. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за станом здоров'я, тому він не набув права на виплату йому спірної одноразової грошової допомоги.
Таким чином доводи апелянта про те, що Порядок №460 не містить такої умови для її нарахування та сплати на користь військовослужбовця, як прийняття рішення про демобілізацію, колегія суддів вважає необгрунтованими.
Доводи апеляційних скарг вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 по справі № 480/13240/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий