08 листопада 2024 р. Справа № 440/5739/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 (суддя Чеснокова А.О.; м. Полтава) по справі № 440/5739/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
14.05.2024 ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі також - відповідач-1, ГУПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також - відповідач-2, ГУПФУ в Полтавській області), в якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 164350004672 від 16.02.2024 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 12.10.2003 по 28.02.2007, з 01.11.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 16.06.2009, період безробіття з 21.03.2019 по 01.04.2019;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити позивачу пенсію за віком з 10.02.2024.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 164350004672 від 16.02.2024.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 12.10.2003 по 31.12.2003 на ТОВ "Октант".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 12.10.2003 по 31.12.2003.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 09.02.2024 з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 (сорок вісім) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885).
Позивач частково не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити, а саме:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2004 по 28.02.2007, з 01.11.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 16.06.2009, період безробіття з 21.03.2019 по 01.04.2019;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 10 лютого 2024 року.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що хоча формально у рішенні про відмову в призначенні пенсії і не зазначено, які саме періоди не зараховані до стажу роботи позивача, проте зі змісту протоколу розрахунку страхового стажу, який фактично є частиною рішення про відмову у призначенні пенсії вбачається, що пенсійним органом не було зараховано періоди роботи з 01.01.2004 по 28.02.2007, з 01.11.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 16.06.2009, період безробіття з 21.03.2019 по 01.04.2019, та враховано лише 29 роки 10 місяців 14 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком. На переконання позивача, у суду першої інстанції були всі підстави для зобов'язання відповідачів зарахувати спірні періоди до стажу роботи позивача та призначити пенсію, проте вказані обставини не були з'ясовані судом, що призвело до неправильного вирішення справи в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Також позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції стосовно того, що зобов'язання відповідача зарахувати спірні періоди до стажу та зобов'язання призначити пенсію є втручанням в його адміністративний розсуд (дискреційні повноваження). Позивач вважає, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними. Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції не врахував, що відповідач, реалізуючи свої повноваження, відповідач має діяти в рамках закону, а не на власний розсуд.
Крім того, позивач вважає, що рішення суду про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії не є ефективним способом захисту права позивача у спірних правовідносинах, враховуючи, що відповідач-1 не довів правомірність прийнятого ним рішення та наявність підстав для неврахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, з таких підстав.
Судом встановлено, що 09.02.2024 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.
До заяви, зокрема, додано: архівні довідки, трудову книжку, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, диплом, довідки про заробітну плату для обчислення пенсії, заяви про спосіб виплати пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 164350004672 від 16.02.2024 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком з мотивів недостатності у позивача належним чином підтвердженого страхового стажу.
У рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком для чоловіків, визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 31 рік, в той час коли підтверджений документально страховий стаж позивача складає 29 років 10 місяців 14 днів. Також у рішенні зазначено, що згідно приєднаних до заяви документів до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 12.10.2003 по 31.12.2003 через відсутність відомостей про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за позивача у цьому періоді.
Позивач не погодився з таким рішенням відповідача та звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення в частині задоволених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірним питанням у цій справі є правомірність незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 12.10.2003 по 31.12.2003 через відсутність відомостей про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за позивача у цьому періоді.
При вирішенні цього спору суд першої інстанції врахував, що у трудовій книжці позивача наявні відомості про його роботу з 12.10.2003 по 31.12.2003 на ЗАТ "Октант" та дійшов висновку, що за наявності записів у трудовій книжці позивача, відповідач протиправно не зарахував період роботи позивача з 12.10.2003 по 31.12.2003 на ЗАТ "Октант" до страхового стажу, адже несплата ЗАТ "Октант" за позивача страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такого періоду роботи, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію з 10.02.2024 з урахуванням періодів роботи з 12.10.2003 по 28.02.2007, з 01.11.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 16.06.2009, період безробіття з 21.03.2019 по 01.04.2019, суд першої інстанції виходив з того, що в дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи на підставі трудових книжок, а також рішенням, ухваленим відповідачами за результатами звернень позивача за призначенням пенсії, в межах мотивів, наведених відповідачами у таких рішеннях. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для призначення пенсії за віком.
За таких обставин, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області повторно розглянути заяву позивача від 09.02.2024 з урахуванням висновків суду.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 років.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до п. «а» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Так, пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.
За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Пунктом 4.7 Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 1993 року № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи (служби) є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Як свідчать матеріали справи, звертаючись до територіального органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії, позивач надав копію трудової книжки НОМЕР_2 , зі змісту якої судом, зокрема, встановлено, що у період з 12.10.2003 по 15.06.2009 ОСОБА_2 працював на посаді слюсаря у ЗАТ "Октант", у період з 12.12.2018 позивачу розпочато виплату допомоги по безробіттю згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття", виплату допомоги припинено 01.04.2019.
За результатами розгляду заяви позивача ГУПФУ у Львівській області прийняло рішення № 164350004672 від 16.02.2024, яким відмовило ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком з мотивів недостатності у позивача належним чином підтвердженого страхового стажу.
Так, у вказаному рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком, визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 31 рік, в той час коли підтверджений документально страховий стаж позивача складає 29 років 10 місяців 14 днів.
Зі змісту долученого ГУПФУ у Полтавській області до матеріалів справи розрахунку стажу ОСОБА_1 (Форма РС-право, номер ПС: 164350004672) колегією суддів встановлено, що до страхового стажу позивача (тривалістю 29 років 10 місяців 14 днів) для призначення пенсії пенсійним органом були зараховані такі періоди:
- з 01.09.1981 по 20.07.184 - навчання у вищих/середніх н.з., з 01.09.1984 по 01.07.1987 - навчання 2 вищих/середніх н.з.; з 19.08.1987 по 13.08.1988; з 02.09.1988 по 17.09.1998; з 01.01.2001 по 24.01.2001; з 01.02.2001 по 27.02.2001; з 01.03.2001 по 16.03.2001; з 01.04.2001 по 30.04.2001; з 01.05.2001 по 08.05.2001; з 01.06.2001 по 30.08.2001; з 01.07.2001 по 17.07.2001; з 01.08.2001 по 03.08.2001; з 01.09.2001 по 30.09.2001; з 01.10.2001 по 24.10.2001; з 01.11.2001 по 24.11.2001; з 01.12.2001 по 19.12.2001; з 01.01.2002 по 18.01.2002; з 01.02.2002 по 17.02.2002; з 01.03.2002 по 09.03.2002; з 01.04.2002 по 10.04.2002; з 01.05.2002 по 13.05.2002; з 01.06.2002 по 14.06.2002; з 01.07.2002 по 14.07.2002; з 01.08.2002 по 03.08.2002; з 01.09.2002 по 08.09.2002; з 01.10.2002 по 29.10.2002; з 01.11.2002 по 13.11.2002; з 01.03.2007 по 31.10.2008; з 01.05.2009 по 31.05.2009; з 23.05.2011 по 31.07.2011; з 01.08.2011 по 25.11.2011; з 05.12.2001 по 18.04.2012 - безробіття; з 19.04.2012 по 28.02.2013; з 12.03.2013 по 28.03.2013 - безробіття; з 27.03.2013 по 05.07.2013; з 17.12.2013 по 30.03.204 - безробіття; з 02.11.2015 по 11.11.2015 - безробіття; з 12.11.2015 по 20.02.2017; з 03.05.2017 по 30.11.2017; з 13.12.2017 по 01.07.2018 - безробіття; з 02.07.2018 по 03.12.2018; 12.12.2018 по 20.03.2019 - безробіття; 01.04.2019 по 02.04.2019; з 03.04.2019 по 18.12.2019; з 31.12.2019 по 17.03.2020 - безробіття; з 18.03.2020 по 11.12.2020; з 18.12.2020 по 04.03.2021 - безробіття; з 05.03.2021 по 29.12.2021; з 04.01.2022 по 05.07.2022 - безробіття; з 06.07.2022 по 31.12.2023.
Також колегією суддів встановлено, що до страхового стажу позивача для призначення пенсії пенсійним органом не були зараховані періоди роботи ОСОБА_1 з 12.10.2003 по 28.02.2007, з 01.11.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 16.06.2009, період безробіття з 21.03.2019 по 01.04.2019.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення ГУПФУ у Львівській області № 164350004672 від 16.02.2024, за доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності ОСОБА_1 з 12.10.2003 по 31.12.2003 через відсутність відомостей про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за позивача у цьому періоді.
Разом з тим, мотиви та підстави не зарахування до страхового стажу позивача для призначення пенсії періодів роботи ОСОБА_1 у ЗАТ "Октант": з 01.01.2004 по 28.02.2007, з 01.11.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 15.06.2009 та період безробіття з 21.03.2019 по 31.03.2019 у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 164350004672 від 16.02.2024 не наведені.
Відповідно по положень ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 4 вказаної статті закріплений обов'язок суду щодо вжиття визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі.
З метою повного з'ясування обставин справи та надання правової оцінки доводам і вимогам апеляційної скарги позивача, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2024 було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області додаткові докази по справі № 440/5739/24, а саме: інформацію щодо підстав та мотивів не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи останнього у ЗАТ "Октант": з 01.01.2004 по 28.02.2007, з 01.11.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 15.06.2009, та період безробіття позивача з 21.03.2019 по 31.03.2019, що стало підставою для прийняття ГУПФУ у Львівській області рішення № 164350004672 від 16.02.2024 про відмову у призначенні пенсії.
На виконання вимог ухвали суду ГУПФУ у Львівській області надано пояснення в яких повідомлено суд, що періоди роботи позивача у ЗАТ "Октант" з 01.01.2004 по 28.02.2007, з 01.11.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 15.06.2009, та період безробіття позивача з 21.03.2019 по 31.03.2019 не зараховано, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Індивідуальних відомостях про ЗО та про страхувальників ЗО) відсутні дані про нараховані та сплачені внески.
Проте колегія суддів не погоджується з доводами відповідача, що несплата страхувальником страхових внесків зумовлює неможливість включення цих періодів роботи до страхового стажу роботи, з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Частиною 2 статті 24 Закону № 1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до положень статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
В той же час, колегія суддів зазначає, що працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску).
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу - позивача (форма ОК-5)) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 27 березня 2018 року в справі №208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року в справі № 490/12392/16-а, від 4 вересня 2018 року в справі № 482/434/17, від 01 березня 2021 року в справі № 423/757/17, які, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів доходить висновку, що ГУ ПФУ у Львівській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача періоди роботи у ЗАТ "Октант" з 12.10.2003 по 28.02.2007, з 01.11.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 15.06.2009, та період отримання позивачем допомоги по безробіттю з 21.03.2019 по 31.03.2019, через відсутність відомостей про сплату страхових внесків, та необхідність зарахування до страхового стажу позивача такого періоду роботи.
Будь-яких інших підстав для незарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача відповідачем не зазначено.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення ГУПФУ у Львівській області № 164350004672 від 16.02.2024, а також зобов'язання ГУПФУ у Львівській області до страхового стажу позивача період його роботи у ЗАТ "Октант" з 12.10.2003 по 28.02.2007, з 01.11.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 15.06.2009, та період отримання допомоги по безробіттю з 21.03.2019 по 31.03.2019, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні вимог позивача в частині зарахування у ЗАТ "Октант": з 01.01.2004 по 28.02.2007, з 01.11.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 15.06.2009 та період безробіття з 21.03.2019 по 31.03.2019, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мали значення для правильного вирішення справи, та, не зважаючи на доводи позивача, викладені у позовній заяві, обсяг заявлених ним вимог, та наявні у матеріалах справи докази, надав оцінку рішенню відповідача лише в частині незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 12.10.2003 по 31.12.2003, що призвело до необґрунтованої відмови у задоволенні вимог позивача щодо зарахування до страхового стажу спірних періодів.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 10 лютого 2024 року, колегія суддів зазначає таке.
Так, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, умови, за наявності яких пенсійний орган зобов'язаний призначити пенсію, визначені частиною ст. 26 Закону № 1058-IV. Якщо такі умови наявні, орган повинен призначити пенсію. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити пенсію або відмовити у її призначенні. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Таким чином, оскільки судом визнано протиправним рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії та зобов'язано зарахувати спірні періоди роботи, то, з урахуванням цього періоду стажу та самостійно визначеного пенсійним органом, в сукупності стаж позивача достатній для призначення пенсії (понад 31 рік). При цьому позивач на дату звернення за призначенням пенсії досягнув пенсійного віку (60 років), звернувся із такою заявою в межах трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, а отже позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на викладене, враховуючи що позивачем дотримано всі умови для призначення пенсії за віком, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 10.02.2024.
При цьому колегія суддів вважає помилковою вимогу позивача в частині покладення відповідного зобов'язання на ГУПФУ в Полтавській області, оскільки аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про те, що:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Судовим розглядом встановлено, що спірне рішення прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за принципом екстериторіальності, і саме воно досліджувало пенсійні документи позивача і вирішувало питання щодо зарахування періодів роботи позивача і призначення пенсії, а не Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання зарахувати періоди роботи та призначити позивачу пенсію за віком є саме Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву позивача про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.
Натомість, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області визначено як суб'єкт, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.
Судові витрати підлягають перерозподілу в порядку ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 по справі № 440/5739/24 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 164350004672 від 16 лютого 2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 12.10.2003 по 28.02.2007, з 01.11.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 16.06.2009, період безробіття з 21.03.2019 по 01.04.2019.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 10 лютого 2024 року.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885)..
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова В.Б. Русанова