12 листопада 2024 року справа №200/1912/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року (головуючий суддя І інстанції Лазарєв В.В.), складеного в повному обсязі 23 травня 2024 року у справі № 200/1912/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому з урахуванням уточненої позовної заяви просив:
1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у перерахунку пенсії на підставі довідки про заробітну плату від 04.10.2021 №1160 та архівної довідки №М02-01-16/10-965 від 25.10.2021;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати та виплатити пенсію па підставі довідки про заробітну плату від 04.10.2021 №1160 та архівної довідки №М02-01-16/10-965 від 25.10.2021 року починаючи з дати виникнення права на призначення пенсії, а саме з 08.02.2022 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправно бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо неврахування з 08 лютого 2022 року ОСОБА_1 довідок №1160 від 04.10.2021 року, №М02-01-16/Ю-965 від 25.10.2021 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 08 лютого 2022 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідок №1160 від 04.10.2021 року, №М02-01-16/Ю-965 від 25.10.2021 року, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі № 200/1912/24 та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги вказав, що довідки про заробітну плату підлягають перевірці, але в умовах введеного Указами Президента України від 24.02.2022 №64/2002 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, відсутня можливість зробити запит до Російської Федерації щодо перевірки достовірності інформації зазначеної у довідках про заробітну плату, проведення розрахунку пенсії відповідно наданих довідок на теперішній час неможливе.
Окрім того, представник відповідача звертає увагу, що Законом України від 01.12.2022 № 2783 - IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» Україна зупинила дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94 ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , з 08 лютого 2022 року є одержувачем пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
30.03.2022 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії.
До вказаної заяви позивачем додано довідку про заробітну плату від 04.10.2021 року №1160, видану АО «Горно-обогатительный комбинат «Денисовский» (мовою оригіналу) за період з 06.2015 по 02.2018 та архівну довідку №М02-01-16/Ю-965 від 25.10.2021 за період роботи з 02.2004 по 03.2005 роки, виданої Архивным отделом муниципального казенного учреждения «Управление технического обеспечения и эксплуатации имущества Анадырского муниципального района» (мовою оригіналу).
Листом УПФ від 11.01.2024 року позивача повідомлено, що оскільки відсутня можливість зробити запити до Російської Федерації щодо перевірки достовірності інформації зазначеної у довідках про заробітну плату, проведення розрахунку пенсії відповідно наданих довідок на теперішній час неможливе. У зв'язку із припиненням з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсії громадянам, які проживали працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом №1058.
Рішення щодо відмови у врахуванні вказаних довідок відповідачем не приймалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Відповідно до частини 1 статті 40 Закону № 1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У відповідності до абзацу другого підпункту 3, пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (Постанова Пенсійного фонду № 22-1 від 25.11.2005), за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо неможливості проведення перевірки довідок про заробітну плату, оскільки неможливість її проведення не повинно покладати надмірного тягаря та обов'язку на позивача, така обставина не пов'язана з його волею.
Також колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги, що документи, видані на території російської федерації приймаються в Україні за умови проставлення апостиля компетентним органом, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди, стосовно цього учасника, припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Частиною 2 статті 13 вказаної Угоди установлено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, припинення державами участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не може бути підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, який набуто ним до виходу держав-учасниць з Угоди.
29.11.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", якою Кабінет Міністрів України постановив про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року в м. Москві.
Пунктом 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України визначено Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023 року, яке було опубліковане у Офіційному віснику України від 10.01.2023 року, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року для України 19 червня 2023 року.
Таким чином, на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії (30.03.2022 року) Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення зберігала чинність для України.
Згідно зі статтею 11 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав та держав, що входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Враховуючи, що вказана Угода була чинною у періоди роботи позивача, а також на момент звернення позивача за призначенням пенсії, вона мала бути застосована відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії.
З приводу відсутності інформації від відповідних фондів російської федерації щодо сплати за позивача внесків до Пенсійного фонду російської федерації суд зауважує, що за загальним правилом обов'язок сплати страхових внесків та відповідальність за їх несплату чинним законодавством покладається на страхувальників (тобто підприємств-роботодавців), які є платниками таких внесків, отже, найманий працівник не є самостійним платником цих внесків та не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку стосовно належної сплати страхових внесків.
Наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до стажу позивача, який дає право на призначення пенсії (у тому числі на пільгових умовах), періоду роботи, який підтверджено відповідними документами (трудовою книжкою та (або) уточнюючими довідками підприємства, установи, організації).
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі № 482/434/17, Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2021 року у справі № 805/3362/17-а, які відповідно до частини 5 статті 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року тощо.
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідач, при вирішенні питання про врахування довідок, наданих позивачем, не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, оскільки не використав надані законом повноваження для з'ясування тих чи інших обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі № 200/1912/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 листопада 2024 року.
Судді А.В. Гайдар
А.А. Блохін
Е.Г. Казначеєв