11 листопада 2024 року справа №200/562/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року (головуючий суддя І інстанції Зеленов А.С.), складеного у повному обсязі 25 березня 2024 року у справі № 200/562/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року по 25 грудня 2023 року включно;
зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року по 25 грудня 2023 року у сумі 111 961,63 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року по 25 грудня 2023 року включно.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року по 25 грудня 2023 року у сумі 85 565 (вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) гривень 65 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати судове та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 116, 117 КЗпП України є безпідставними.
При застосуванні норм трудового законодавства має бути розглянуто питання несвоєчасності виплати заробітної плати, а не компенсаційних виплат
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується наявним у матеріалах справи паспортом громадянина України.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 12 лютого 2016 року.
Згідно військового квитка серії НОМЕР_2 від 25 червня 2015 року ОСОБА_1 24.06.2015 року призвано до Збройних Сил України та з 30.09.2016 року демобілізований в запас.
Крім того, відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 25 червня 2015 року ОСОБА_1 з 07.07.2017 року призвано до Збройних Сил України за контрактом та з 08.07.2020 року звільнений в запас.
15 жовтня 2020 року позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою, у якій, зокрема просив надати розрахунок індексації грошового забезпечення.
Відповіді на заяву позивача від 15 жовтня 2020 року матеріали справи не містять.
З відомостей Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» слідує, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/8603/21 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.04.2016 року та з 07.07.2017 по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням фактично виплачених сум індексації грошового забезпечення. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.04.2016 року та з 07.07.2017 по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 квітня 2018 року по 15.11.2018 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 квітня 2018 року по 15.11.2018 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року у справі № 200/8603/21, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 р. у справі № 200/8603/21 - змінено. Змінено в абзаці п'ятому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 р. у справі №200/8603/21 цифри та слова «за період з 1 квітня 2018 року» цифрами та словами «за період з 1 березня 2018 року». У решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 р. у справі № 200/8603/21 - залишено без змін.
28.01.2022 року відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/8603/21 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 39 889,26 грн, що підтверджується банківською випискою.
З відомостей Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» слідує, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року у справі №200/4395/22, яке набуло законної сили 04 липня 2023 року визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 по 27.01.2022. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 по 27.01.2022 в розмірі 15000 гривень.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року по справі №200/2819/23, яке набуло законної сили 08 січня 2024 року згідно постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2024 року, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 15.11.2018 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4 192, 02 грн. в місяць у загальній сумі 35 632,17 грн. за період з 01.03.2018 року по 15.11.2018 року включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням висновків суду у цій справі, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
26.12.2023 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2023 у справі № 200/2819/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.11.2018 у сумі 35097,69 грн, що підтверджується банківською випискою.
Вважаючи, що сума індексації грошового забезпечення не була виплачена позивачеві своєчасно під час звільнення зі служби, вказуючи про наявність підстав для виплатити середнього заробітку за час затримки повного розрахунку на підставі приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відтак, при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та частини 2 статті 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Приписами частини першої статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 320/1263/19.
Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, з 19.07.2022 у разі затримки виплати належних сум при звільненні, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Судом встановлено, що спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з невиплатою у повному розмірі позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.11.2018.
26.12.2023 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2023 у справі №200/2819/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 35097,69 грн., що підтверджується банківською випискою.
Таким чином, позивач має право на стягнення середнього заробітку при звільненні.
Спірний період стягнення середнього заробітку охоплює 28.01.2022 (дата періоду який розглядався в суді щодо виплати позивачу середнього заробітку у справі №200/4395/22 - 27.01.2022) по 25.12.2023 (день фактичного розрахунку).
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судами встановлено, що відповідачем не у повному розмірі нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.11.2018. Крайня дата періоду який розглядався в суді щодо виплату позивачу середнього заробітку у справі №200/4395/22 є 27.01.2022. Остаточна виплата індексації грошового забезпечення відповідачем проведена 26.12.2023.
Між сторонами не є спірним той факт, що середньоденна заробітна плата позивача складається з : посадовий оклад позивача за 2 місяці, що передували звільненню - (7988,75 грн + 7988,75 грн) / 61 (кількість днів вересні та жовтні 2018 року) = 261,93 грн.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
З огляду на викладене вище, суд при обрахунку періоду протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум виходить із періоду з 28.01.2022 (з дня, наступного за датою яка розглядалась в суді щодо виплати середнього заробітку у справі №200/4395/22) по 25.12.2023 (по день проведення розрахунку).
В зазначеному періоді 697 календарних днів, у зв'язку з чим розмір середнього заробітку за час затримки складає 182 565,21 грн (697 календарних днів х 261,93 грн).
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 28.01.2022 по 25.12.2023 складає 182 565,21 грн (697 календарних днів х 261,93 грн).
У цій справі загальний розмір виплат (індексації грошового забезпечення) нарахованих позивачеві складав 74 986,95 гривень, з яких:
39889,26 грн. - індексація грошового забезпечення виплачена на виконання рішення суду у справі № 200/8603/21 (53%);
35 097,69 грн. - індексація грошового забезпечення виплачений на виконання рішення суду у справі №200/2819/23 (47%).
Обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2022 по 25.12.2023 складає 182 565,21 грн (697 календарних днів х 261,93 грн).
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, з урахуванням істотності частки 47 %, становить: 85 805,65 грн (182 565,21 х 47%/100%).
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року по 25 грудня 2023 року у сумі 85 565,65 грн.
Рішення суду першої інстанції в частині розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні сторонами не оскаржувалось, тому не є предметом апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення спору.
Керуючись статтями 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі № 200/562/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі № 200/562/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2024 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.Д.Компанієць