11 листопада 2024 року справа №200/4195/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі № 200/4195/24 (головуючий І інстанції Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07 лютого 2024 року № 104050004097;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 01 лютого 2024 року ОСОБА_1 , зарахувавши період роботи з 19 грудня 1983 року по 20 травня 1997 року та з 01 липня 2000 року по 02 січня 2001 року.
В обґрунтування позову зазначив, що згідно рішення від 07 лютого 2024 року № 104050004097 відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 19 грудня 1983 року по 20 травня 1997 року, оскільки відсутні відомості про реорганізацію підприємства в трудовій книжці, та з 01 липня 2000 року по 02 січня 2001 року, оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу за цей період.
Таке рішення пенсійного органу є протиправними.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 104050004097 від 07 лютого 2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 19 грудня 1983 року по 20 травня 1997 року, з 01 липня 2000 року по 02 січня 2001 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 лютого 2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.
Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги .
Згідно з наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача становить 25 років 8 місяців 28 днів.
До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 09 вересня 1982 року:
- з 19 грудня 1983 року по 20 травня 1997 року, оскільки відсутні відомості про реорганізацію підприємства «Березанське проектно-промислове домобудівне об'єднання» в «Березанське проектно-промислове домобудівельне об'єднання «Київоблагробуд» Київський обласний проектно-будівельний концерн»;
- з 01 липня 2000 року по 02 січня 2001 року в Будівельному управлінні № 15 ВАТ «Хрещатикбуд», оскільки індивідуальні відомості про застраховану особу за цей період відсутні.
Тому пенсійним органом правомірно прийнято рішення № 104050004097 від 07 лютого 2024 року про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком у зв'язку з відсутністю 31 року страхового стажу.
Апелянт звертає увагу суду на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. ГУ ПФУ в Донецькій області, яке первинно розглядало заяву позивача, в подальшому не має доступу до електронної пенсійної справи, i у випадку зобов'язання його судом вчинити певні дії, позбавлене можливості вчинити такі дії внаслідок відсутності доступу до електронної пенсійної справи позивача.
Також апелянт вказує, що суд першої інстанції втрутився в дискреційні повноваження пенсійного органу.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України.
01 лютого 2024 року позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
07 лютого 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 104050004097 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , в якому зазначено, зокрема, наступне.
Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж заявника на дату звернення становить 25 років 08 місяців 28 днів.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09 вересня 1982 року:
- з 19 грудня 1983 року по 20 травня 1997 року, оскільки відсутні відомості про реорганізацію підприємства Березанське проектно-промислове домобудівне об'єднання в Березанське проектно-промислове домобудівне об'єднання «Київоблагробуд» Київський обласний проектно-будівельний концерн;
- з 01 липня 2000 року по 02 січня 2001 року в Будівельному управлінні № 15 ВАТ «Хрещатикбуд», оскільки індивідуальні відомості про застраховану особу за цей період відсутні.
За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити заявнику в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 31 рік.».
Судами встановлено, що відповідно до записів № 3-13 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09 вересня 1982 року, на ім'я ОСОБА_1 , позивач:
- з 19 грудня 1983 року по 20 травня 1997 року - працював на різних посадах в Березанському проектно-промисловому домобудівному об'єднанні «Київоблагробуд» Київського обласного проектно-будівельного концерну;
- з 20 січня 1998 року по 02 січня 2001 року - працював муляром 4 розряду у Будівельному управлінні № 15 Відкритого акціонерного товариства «Хрещатикбуд».
Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форма РС-право, до загального страхового стажу позивача зараховано період роботи з 20 січня 1998 року по 30 червня 2000 року, періоди роботи з 19 грудня 1983 року по 20 травня 1997 року та з 01 липня 2000 року по 02 січня 2001 року не зараховано.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що формальні неточності в документах не можуть бути підставою для обмеження права особи на соціальний захист. Також, не нарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
На час первинного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
На підставі пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
У період внесення записів про роботу позивача у спірні періоди після 1993, порядок ведення трудових книжок визначався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції № 58 необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
На підставі пункту 2.6. Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань призначення пенсії.
При цьому, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження права особи на соціальний захист.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки для особи, яка допустила такі порушення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
З огляду на вищевикладене пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 19 грудня 1983 року по 20 травня 1997 року, через відсутність відомостей про реорганізацію підприємства Березанське проектно-промислове домобудівне об'єднання в Березанське проектно-промислове домобудівне об'єднання «Київоблагробуд» Київський обласний проектно-будівельний концерн.
Відповідно до частини 6 статті 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Згідно з частиною 12 статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина 3 статті 24 Закону № 1058).
Статтею 106 Закону України № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
У відповідності до статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно із частинами 11 та 12 статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
З огляду на положення частин 1 та 2 статті 24 Закону № 1058-IV, законодавцем визначено дві обов'язкові умови для включення стажу роботи особи до страхового стажу, а саме:
1) особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
2) сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як вказано у частині 2 статті 24 Закону № 1058-IV, даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Таким чином, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам, відсутність відомостей про сплату ним страхових внесків, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи та не може бути підставою для відмови у врахуванні заробітної плати за вказані спірні періоди.
З огляду на викладене, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період з 01 липня 2000 року по 02 січня 2001 року в Будівельному управлінні № 15 ВАТ «Хрещатикбуд».
Щодо дискреційних повноважень пенсійного органу суд зазначає наступне.
Згідно зі змісту Рекомендації № R(80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснити з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящих в ієрархії нормативно - правовим актам. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межи завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, за наявності визначених законом підстав для врахування певних періодів роботи до страхового стажу особи, відмовляти у їх врахуванні.
Отже, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, а саме: визначення пенсійному органу обов'язку зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 19 грудня 1983 року по 20 травня 1997 року, з 01 липня 2000 року по 02 січня 2001 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 лютого 2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо доводів апелянта, що питання про неможливість виконання рішення суду, з огляду на перебування позивача на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві суд зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 44 Закону № 1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про перерахунок пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову.
Таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зобов'язано зарахувати спірні періоди роботи позивача до страхового стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 лютого 2024 року про призначення пенсії за віком.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі № 200/4195/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі № 200/4195/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 11 листопада 2024 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2024 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв