11 листопада 2024 року справа №360/704/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Геращенка І.В., Сіваченка І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі № 360/704/24 (головуючий суддя І інстанції - Пляшкова К.О.) за позовом адвоката Чумака Романа Васильовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14 червня 2024 року № 262640006956 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком згідно із пунктом 4 статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 24.11.1982 по 02.08.1983, з 15.02.1990 по 07.09.1990, з 06.10.1995 по 14.02.2001, з 20.02.2001 по 31.08.2001, з 01.04.2010 по 31.05.2010, з 01.09.2014 по 19.02.2019;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу з 06 червня 2024 року пенсію за віком згідно із пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати.
В обґрунтування позову зазначив, що 06 червня 2024 року звернувся з заявою про призначення пенсії за віком згідно з п. 4 ст. 115 Закону № 1058.
Рішенням відповідача від 14 червня 2024 року відмовлено в призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років.
При цьому відповідачем до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи за записами трудової книжки від 16.12.1985 серії НОМЕР_1 : у відділенні “Север» з 15.02.1990 по 07.09.1990, оскільки наказ на прийняття на роботу від 12.05.1990 має велику різницю з датою прийняття на роботу (потребує уточнення довідкою); з 06.10.1995 по 14.02.2001, оскільки в заголовку при прийнятті на роботу відсутня назва підприємства та відсутні відомості в Реєстрі (потребує уточнення довідкою та перевірки); з 20.02.2001 по 31.08.2001 у ТОВ “Юридична фірма “ЮрАудит» у зв'язку з відсутністю відомостей про суми нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду в Реєстрі (потребує уточнення довідкою та перевірки); з 01.04.2010 по 31.05.2010 у Державному інституті підготовки кадрів у зв'язку з відсутністю сум нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду в Реєстрі; ведення підприємницької діяльності з 08.08.2001 по 31.08.2001 у зв'язку з недолученням документів про систему оподаткування, сплату страхових внесків до Пенсійного фонду та відсутністю звітності в Реєстрі; з 01.09.2014 по 19.02.2019 у зв'язку з відсутністю звітності про суми нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду в Реєстрі.
Всього не зараховано 11 років 09 місяців страхового стажу.
Також, відповідачем не зараховано період навчання на підготовчому відділенні Київського торгово-економічного інституту на денній формі навчання з 24.11.1982 по 02.08.1983 без наведення підстав незарахування в рішенні.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14 червня 2024 року № 262640006956 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 06 червня 2024 року із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 15.02.1990 по 07.09.1990, з 06.10.1995 по 14.02.2001, з 20.02.2001 по 31.08.2001, з 01.04.2010 по 31.05.2010.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
До страхового стажу позивача не зараховані періоди з таких підстав:
навчання на підготовчому відділенні з 24.11.1982 по 02.08.1983 - оскільки після закінчення навчання на підготовчому відділенні вищого навчального закладу не дають диплом про здобуття певного освітнього рівня, а в дипломі про здобуття вищої освіти період навчання не включає час навчання на підготовчому відділенні, підстав для зарахування в страховий стаж періоду навчання на підготовчому відділенні з 24.11.1982 по 02.08.1983 немає;
роботу з 15.02.1990 по 07.09.1990 - не можливо зарахувати, оскільки наказ на прийняття на роботу від 12.05.1990 суттєво різниться з датою прийняття на роботу, що є порушенням вимог пункту 2.3 Інструкції № 162;
роботу з 06.10.1995 по 14.02.2001 - у трудовій книжці в заголовку при прийнятті на роботу з 06.10.1995 (трудова книжка НОМЕР_1 ) відсутня назва підприємства, що є порушенням вимог пункту 2.14 Інструкції № 58, та відсутні відомості в Реєстрі суми нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду;
роботу з 20.02.2001 по 31.08.2001 та з 01.04.2001 по 31.08.2001 - не можливо зарахувати, у зв'язку з відсутністю відомостей про суми нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду в Реєстрі;
роботу з 01.04.2010 по 31.05.2010 - не можливо зарахувати, у зв'язку з відсутністю відомостей про суми нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду в Реєстрі;
періоди ведення підприємницької діяльності з 08.08.2001 по 31.08.2001 та 01.09.2014 по 19.02.2019 - не зараховано у зв'язку з не долученням документів про систему оподаткування про сплату страхових внесків та відсутністю звітності в Реєстрі, що передбачені пунктом 4 Порядку № 637; в Реєстрі відсутні суми нарахованої заробітної плати та інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду на дату звернення за призначенням пенсії.
В зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років відповідно до ст. 26 Закону № 1058 та 25 років згідно з п. 4 ст. 115 Закону № 1058, відсутністю довідки згідно з додатком 2 до Порядку № 637 позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії.
Також суд першої інстанції, зобов'язуючи відповідача призначити позивачу пенсію за віком, втрутився в дискреційні повноваження пенсійного органу.
Позивачем та його представником рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на зазначене, суд надає оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду».
Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов'язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему “Електронний суд» матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.
Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі “Електронний суд».
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) через веб-портал Пенсійного фонду України звернувся із заявою від 06 червня 2024 року про призначення пенсії за віком.
Позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком надано: трудову книжку серії НОМЕР_1 від 16.12.1985; військовий квиток серії НОМЕР_3 від 05.08.1980; диплом НОМЕР_4 від 30.06.1989; довідку про навчання № 01/13-284 від 19.03.2024, посвідчення УБД серії НОМЕР_5 від 29.05.2003; анкету-запит про підтвердження військової служби МОУ від 11.02.2003 № 218; довідку Центрального архіва м. Подольськ Московської області б/н, б/д; свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія НОМЕР_6 від 05.05.1997; довідку № 197 від 31.01.2006, видану Головним управлінням статистики у м. Києві.
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуто ГУПФУ в Луганській області, яким прийнято рішення від 14 червня 2024 року № 262640006956 про відмову в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу 25 років.
В рішенні зазначено, що вік заявника 60 років 7 місяців 24 дні; за наданими документами страховий стаж складає 23 роки 10 місяців 19 днів.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи за записами трудової книжки від 16.12.1985 серії НОМЕР_1 :
- у відділенні “Север» з 15.02.1990 по 07.09.1990, оскільки наказ на прийняття на роботу від 12.05.1990 має велику різницю з датою прийняття на роботу (потребує уточнення довідкою);
- з 06.10.1995 по 14.02.2001, оскільки в заголовку при прийнятті на роботу відсутня назва підприємства та відсутні відомості в Реєстрі (потребує уточнення довідкою та перевірки);
- з 20.02.2001 по 31.08.2001 у ТОВ “Юридична фірма “ЮрАудит» у зв'язку з відсутністю відомостей про суми нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду в Реєстрі (потребує уточнення довідкою та перевірки);
- з 01.04.2010 по 31.05.2010 у Державному інституті підготовки кадрів у зв'язку з відсутністю сум нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду в Реєстрі;
- ведення підприємницької діяльності з 08.08.2001 по 31.08.2001 у зв'язку з недолученням документів про систему оподаткування, сплату страхових внесків до Пенсійного фонду та відсутністю звітності в Реєстрі; з 01.09.2014 по 19.02.2019 у зв'язку з відсутністю звітності про суми нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду в Реєстрі.
Згідно з розрахунком страхового стажу форми РС-право за заявою від 06 червня 2024 року до страхового стажу позивача зараховано такі періоди: з 05.08.1980 по 12.11.1982 військова служба строкова (2 роки 3 місяці 8 днів), з 01.09.1983 по 06.11.1985 навчання у вищих/середніх НЗ (2 роки 2 місяці 6 днів), з 09.12.1985 по 02.09.1986 (0 років 8 місяців 24 дні), з 18.11.1986 по 30.06.1989 навчання у вищих/середніх НЗ (2 роки 7 місяців 13 днів), з 01.07.1989 по 14.02.1990 (0 років 7 місяців 14 днів), з 07.09.1990 по 02.12.1991 (1 рік 2 місяці 26 днів), з 06.12.1991 по 12.05.1992 (0 років 5 місяців 7 днів), з 13.05.1992 по 04.10.1995 (3 роки 4 місяці 22 дні), з 01.03.2001 по 31.03.2001 (0 років 1 місяць 0 днів), з 01.09.2001 по 31.12.2003 (2 роки 4 місяці 0 днів), з 01.01.2004 по 31.12.2006 (3 роки 0 місяців 0 днів), з 01.01.2007 по 31.03.2007 (0 років 1 місяць 6 днів), з 01.04.2007 по 31.03.2010 (2 роки 6 місяців 21 день), з 01.06.2010 по 31.08.2014 (2 роки 3 місяці 22 дні), всього 23 роки 10 місяців 19 днів.
Військовим квитком від 05.08.1980 серії НОМЕР_3 підтверджено, що ОСОБА_1 в період з 05.08.1980 по 12.11.1982 проходив строкову військову службу.
Згідно із посвідченням від 29.05.2003 серії НОМЕР_5 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Дослідженням трудової книжки позивача від 16.12.1985 серії НОМЕР_1 встановлено наявність у ній таких записів про спірний період роботи позивача:
з 15.02.1990 (наказ від 12.05.1990 № 3) по 07.09.1990 (наказ від 07.09.1990 № 7) - працював на посаді заступника директора з економічної частини відділення “Север» (записи №№ 8-9);
з 06.10.1995 (наказ від 06.10.1995 № 10-ок) по 14.02.2001 (наказ від 14.02.2001 № 12-ок) - працював на посаді начальника валютного відділу АБ “ЛІКО» (записи №№ 15-16);
з 20.02.2001 (наказ від 20.02.2001 № 5-вк) по 12.09.2001 (наказ від 12.09.2001 № 8-вк) - працював на посаді генерального менеджера ТОВ “Юридична фірма “ЮрАудит» (записи №№ 18-19);
з 02.04.2007 (наказ від 30.03.2007 № 36-к) по 31.08.2014 (наказ від 31.07.2014) - працював у Державному інституті підготовки кадрів (записи №№ 22-28).
Дослідженням диплому від 30.06.1989 серії НОМЕР_4 встановлено, що ОСОБА_1 1983 році вступив до Київського торгово-економічного інституту і в 1989 році закінчив повний курс Київського інституту народного господарства за спеціальністю економіка праці, рішенням Державної екзаменаційної комісії від 30.06.1989 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію економіста.
Згідно із довідкою Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана від 19.03.2024 № 01/13-284 ОСОБА_1 навчався на підготовчому відділенні Київського торгово-економічного інституту на денній формі навчання за спеціальністю “Економіка торгівлі» з 24.11.1982 по 02.08.1983 (накази від 24.11.1982 № 2790 та від 02.08.1983 № 1612). З 01.09.1983 по 06.11.1985 ОСОБА_1 продовжував навчання на денній формі навчання цього ж вузу і за цією ж спеціальністю (накази від 02.08.1983 № 1612, від 06.11.1985 № 2012, академічна довідка серії Р № 247955, реєстраційний № 22/127 від 16.11.1985). З 18.11.1986 по 30.06.1989 ОСОБА_1 навчався на денній формі навчання Київського інституту народного господарства ім. Д.С. Коротченка (зараз - Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) за спеціальністю “Економіка праці» (накази від 18.11.1986 № 324-ст, від 30.06.1989 № 165-ст) ОСОБА_1 здобув кваліфікацію економіста та отримав диплом спеціаліста з відзнакою серії ЛВ № 429396, реєстраційний № 306 від 30.06.1989.
Дослідженням довідки Головного управління статистики у м. Києві від 31.01.2006 № 197, повідомлення Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва від 07.02.2006 б/н, свідоцтва серії НОМЕР_6 , витягу з ЄРС для ФОП станом на 07.06.2024 встановлено, що ОСОБА_1 з 08.08.2001 зареєстрований як фізична особа-підприємець, 19.02.2019 внесений запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.
Листом від 21.03.2024 № 26658/6/26-15-24-01-03-08 Головне управління ДПС у м. Києві повідомило представника позивача, що за даними інформаційних ресурсів ДПС України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зареєстрований як ФОП в ДПІ у Печерському районі Головного управління ДПС у м. Києві, дата державної реєстрації - 08.08.2001, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП проведена - 19.02.2019, стан платника податків: 11 - припинено, але не знято з обліку.
Зазначено, що на виконання вимог пункту 70 “Плану заходів з проведення реорганізації ДПІ у районах Головного правління ДФС у м. Києві шляхом їх приєднання до Головного управління ДФС у м. Києві» документи, справа ФОП ОСОБА_1 не передавались, акт приймання-передавання відсутній, тому надання інформації щодо використання спеціального патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян не можливо.
Головне управління ДПС у м. Києві не має можливості надати інформацію щодо сплати єдиного податку з 08.08.2001 по 31.12.2018 по ОСОБА_1 .
Відповідно до облікових даних інтегрованих карток платника податків інформаційно-комунікаційної системи контролюючого органу по платнику ОСОБА_1 відсутня сплата єдиного податку з 01.01.2019 по 19.02.2019. В інтегрованій картці платника ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) за період з 01.10.2013 по 19.02.2019, сплата відсутня.
Дослідженням індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (довідка форми ОК-5) встановлено, що в Реєстрі відсутні відомості про сплату страхових внесків за застраховану особу ОСОБА_1 до березня 2001 року, з квітня по серпень 2001 року, з квітня по травень 2010 року, з вересня 2014 року.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що записами в трудовій книжці позивача підтверджено спірні періоди його роботи у відділенні «Север», акціонерному банку «Ліко», а окремі недоліки записів трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на пенсію.
Несплата роботодавцем страхових внесків не може бути підставою для позбавлення працівника права на призначення пенсії.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років (абзаци другий, восьмий частини першої статті 26 Закону № 1058-IV).
Згідно із частиною четвертою статті 26 Закону № 1058 у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058 право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
Система персоніфікованого обліку була введена в дію 01 січня 2004 року на виконання Указу Президента України від 4 травня 1998 року № 401 Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування згідно постанов Кабінету Міністрів України № 1854 від 12 грудня 2002 року та № 303 від 12 березня 2003 року.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), за період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Додаток 4 до Положення це форма ОК-5, а додаток 3 до Положення це форма ОК-2.
Відповідно до пункту 2 Положення Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до частини 6 статті 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Згідно з частиною 12 статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина 3 статті 24 Закону № 1058).
Статтею 106 Закону України № 1058-IVпередбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
У відповідності до статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно із частинами 11 та 12 статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
З огляду на положення частин 1 та 2 статті 24 Закону № 1058-IV, законодавцем визначено дві обов'язкові умови для включення стажу роботи особи до страхового стажу, а саме:
1) особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
2) сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як вказано у частині 2 статті 24 Закону № 1058-IV, даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Таким чином, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.
Як свідчать матеріали справи відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи у ТОВ “Юридична фірма “ЮрАудит» з 20.02.2001 по 31.08.2001 та у Державному інституті підготовки кадрів з 01.04.2010 по 31.05.2010 через відсутність в Реєстрі відомостей про суми нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду.
З огляду на вищевикладені нормативно-правові акти та правові висновки Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
З огляду на викладене, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача в ТОВ “Юридична фірма “ЮрАудит» з 20.02.2001 по 31.08.2001 та у Державному інституті підготовки кадрів з 01.04.2010 по 31.05.2010.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
В період з 20 червня 1974 року по 17 серпня 1993 року порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначала Інструкція, затверджена постановою Держкомпраці від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), та яка втратила чинність у зв'язку із набранням чинності Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття па роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно із пунктом 4.1 Інструкції № 162 при звільненні працівника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства чи спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства чи печаткою відділу кадрів.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
На підставі пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового (пільгового) стажу і на отримання пенсії з їх врахуванням.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, тому відсутні підстави для неврахування спірних періодів до страхового (пільгового) стажу позивача.
Як свідчать матеріали справи відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача:
- період роботи у відділенні “Север» з 15.02.1990 по 07.09.1990, оскільки наказ на прийняття на роботу від 12.05.1990 має велику різницю з датою прийняття на роботу, тому потребує уточнення довідкою;
- в Акціонерному банку “ЛІКО» з 06.10.1995 по 14.02.2001, оскільки в заголовку при прийнятті на роботу відсутня назва підприємства та відсутні відомості в Реєстрі, тому потребує уточнення довідкою та перевірки.
В трудовій книжці позивача наявні записи про роботу з 15.02.1990 (наказ від 12.05.1990 № 3) по 07.09.1990 (наказ від 07.09.1990 № 7) на посаді заступника директора з економічної частини відділення “Север» (записи №№ 8-9); з 06.10.1995 (наказ від 06.10.1995 № 10-ок) по 14.02.2001 (наказ від 14.02.2001 № 12-ок) - на посаді начальника валютного відділу АБ “ЛІКО» (записи №№ 15-16).
Записи у трудовій книжці виконані без дефектів, містять підписи посадових осіб, при цьому вказані відповідачем недоліки не є такими, що можуть мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, тому періоди роботи позивача з 15.02.1990 по 07.09.1990 у відділенні “Север» та з 06.10.1995 по 14.02.2001 в Акціонерному банку “ЛІКО» підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
Щодо доводів відповідача про втручання в дискреційні повноваження пенсійного органу суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що підставою для відмови в призначенні пенсії позивачу відповідачем визначено відсутність необхідного страхового стажу 25 років.
При цьому позивач звертався за призначенням дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону № 1058, яка передбачає умови призначення, зокрема, досягнення 55 років та наявність страхового стажу не менше 25 років.
На день звернення позивача із заявою про призначення пенсії його вік становив 60 років, тобто позивач досяг віку, необхідного для призначення пенсії відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону № 1058.
За розрахунком стажу для визначення права позивача на призначення пенсії за віком, здійсненим відповідачем, страховий стаж позивача складає 23 роки 10 місяців 19 днів.
Зважаючи, що підтверджений відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення страховий стаж позивача (23 роки 10 місяців 19 днів) з урахуванням спірних періодів роботи позивача, які безпідставно не зараховані відповідачем до його страхового стажу, сукупно складають більше 25 років, тому суд першої інстанції зобов'язав ГУПФУ в Луганській області призначити позивачу дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058 із зарахуванням до страхового стажу позивача періодів його роботи з 15.02.1990 по 07.09.1990, з 06.10.1995 по 14.02.2001, з 20.02.2001 по 31.08.2001, з 01.04.2010 по 31.05.2010.
Згідно зі змісту Рекомендації № R(80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснити з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящих в ієрархії нормативно-правовим актам. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межи завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, за наявності необхідного страхового стажу (25 років) та досягнення відповідного пенсійного віку (55 років), призначати пенсію чи ні.
Отже, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин (наявність необхідного страхового стажу у позивача 25 років, досягнення ним необхідного віку 55 років), - визначення пенсійному органу обов'язку призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058 із зарахуванням до страхового стажу позивача періодів його роботи з 15.02.1990 по 07.09.1990, з 06.10.1995 по 14.02.2001, з 20.02.2001 по 31.08.2001, з 01.04.2010 по 31.05.2010.
На підставі вищезазначеного судом першої інстанції, з врахуванням ефективного захисту порушеного права позивача правильно визначено спосіб захисту порушеного права позивача.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі № 360/704/24 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі № 360/704/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 11 листопада 2024 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2024 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді І.В. Геращенко
І.В. Сіваченко