07 листопада 2024 року справа №200/3847/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Сіваченко І.В., Гаврищук Т.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі № 200/3847/24 (головуючий І інстанції Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам; зобов'язати відповідача поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01.04.2024 року на загальних підставах, без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як одержувач пенсії за віком. У квітні 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області позивачу припинено виплату пенсії. 09 травня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив роз'яснити підстави припинення виплати пенсії. Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 20 травня 2024 року повідомило, що на позивача розповсюджується статус внутрішньо переміщеної особи, у зв'язку з чим відповідно до Постанови КМУ від 27.12.2023 року № 1384 “Про внесення змін до постанови КМУ від 05.11.2014 року № 637 і від 08.09.2023 року № 8372» ОСОБА_1 має пройти ідентифікацію як внутрішньо переміщена особа. На особистому прийомі позивачу було роз'яснено, що особа, яка прописалася на підконтрольній українській владі території після початку антитерористичної операції вважається внутрішньо переміщеною особою, в зв'язку з чим на позивача поширюється дія Постанови КМУ № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», в якій зазначено, що призначення (поновлення) виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою згідно з порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, та для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, які розташовані на лінії зіткнення уповноваженим банком є Ощадбанк. Позивач вказує, що оскільки він з 2018 року фактично проживає на підконтрольній українській владі території за зареєстрованим місцем проживання, положення зазначеного закону на нього не поширюються, та відповідно виплата пенсії за віком має бути здійснена відповідачем на загальних підставах у порядку, встановленому Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі № 200/3847/24 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, та припинення нарахування і виплати пенсії з 01 квітня 2024 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2024 року на загальних підставах, без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Куйбишевським РВ ДМУ України в Донецькій області 02 серпня 2001 року, РНОКПП НОМЕР_2 .
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується протоколом про перерахунок пенсії позивача від 28.02.2024 року.
З протоколу про перерахунок пенсії позивача від 28.02.2024 року у графі “особливості» зазначено: “ВПО не зареєстрована (за рішенням суду) - з 01.04.2017 по довічно».
Позивач отримує пенсію через банківську установу АТ “СЕНС-БАНК», та з 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії, що підтверджується витягом з ІКІС ПФУ: Підсистема “Призначення та виплати пенсій» (ППВП).
09 травня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою, в якій просив надати роз'яснення щодо припинення виплати пенсії з 01.04.2024 року.
У відповідь на заяву позивача від 09 травня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 20 травня 2024 року № 13025-12305/Ч-02/8-0500/24 повідомило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV. В електронній пенсійній справі наявна особливість “ВПО не зареєстрована (за рішенням суду) з 01.04.2017». Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1384 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 і від 8 серпня 2023 року № 8372» установлено, що територіальні органи Пенсійного фонду України опрацьовують наявну інформацію про результати проходження фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеними особами, які одержують пенсію, та продовжують виплату пенсії у разі проходження фізичної ідентифікації особою; а для осіб, які взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану в Україні та які не проходили фізичну ідентифікацію протягом дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), продовжують виплату пенсії - до 31 березня 2024 року, а після цієї дати - у разі проходження особою фізичної ідентифікації. Враховуючи означене, виплату пенсії призупинено з 01.04.2024 у зв'язку з непроходженням фізичної ідентифікації. Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно пройти фізичну ідентифікацію в зручний спосіб, передбачений постановою Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637.
Позивач вказує, що він не має статусу внутрішньо переміщеної особи, зареєстрований та проживає на підконтрольній українській владі території, а отже дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування до його пенсії законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам є протиправними.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058- ІV).
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-ІV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до положень статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (стаття 1 Закону № 1058-IV).
Частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Припинення та поновлення виплати пенсії передбачене статтею 49 Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній станом на час припинення виплати пенсії) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20 травня 2024 року № 13025-12305/Ч-02/8-0500/24 виплату пенсії позивачу призупинено з 01 квітня 2024 року у зв'язку з непроходженням фізичної ідентифікації.
Водночас, законами про пенсійне забезпечення, у тому числі Законом від 09.07.2003 року № 1058-IV, не передбачено такої підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії, як “непроходження фізичної ідентифікації».
Припиняючи виплату пенсії позивачу Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області посилається на постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1384, якою були внесені зміни, зокрема до постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Суд зауважує, що ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).
Разом з цим, відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав, для припинення позивачеві виплати пенсії.
Водночас, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе виключно на підставі рішення територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду (постанова Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 236/2495/17).
Як було встановлено судом, Головним управлінням припинено виплату пенсії позивачу без прийняття окремого рішення, а отже, відповідач діяв не у спосіб, встановлений Законом № 1058-IV.
З огляду на викладене в сукупності, відповідачем не доведено правомірність дій щодо припинення позивачу виплати пенсії з 01.04.2024 року, в порядку встановленому Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до положень п. 1 Постанови КМУ № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) пенсій та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509, здійснюється у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 р. № 1384 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 і від 8 серпня 2023 р. № 837») фізична ідентифікація внутрішньо переміщеної особи, яка одержує пенсію через поточний рахунок в установі акціонерного товариства “Державний ощадний банк України», проводиться акціонерним товариством “Державний ощадний банк України» кожні шість місяців з дня відкриття рахунка або з дня проведення попередньої фізичної ідентифікації. Для осіб, які взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану в Україні та які не проходили фізичну ідентифікацію протягом дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - коронавірусна хвороба (COVID-19), для продовження нарахування пенсій необхідно пройти фізичну ідентифікацію до 31 березня 2024 року.
З наведеного вбачається, що, пенсіонери, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 року та отримують виплати через АТ “Ощадбанк», для продовження нарахування пенсій повинні пройти до 31 березня 2024 року фізичну ідентифікацію.
Наявність у пенсіонера статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від нього на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Частиною 1 статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з частинами 1-3 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина 1 статті 5 Закону № 1706-VII).
Згідно паспорту серії НОМЕР_1 , виданого Куйбишевським РВ ДМУ України в Донецькій області 02 серпня 2001 року, ОСОБА_1 з 19 січня 1972 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . 11 вересня 2018 року позивача було знято з реєстрації місця проживання та зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, смт. Курахівка Донецької області не є окупованою територією, а віднесена до території можливих бойових дій з 24.02.2024 року.
З наведеного вбачається, що позивач зареєстрований та проживає на підконтрольній українській владі території. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач є внутрішньо переміщеною особою. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував обґрунтованість його дій щодо ідентифікації позивача як ВПО при призначенні йому пенсії.
Як вбачається із наданої позивачем на виконання ухвали суду першої інстанції від 09 липня 2024 року заяви від 01 жовтня 2018 року, адресованої Селидівському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області, ОСОБА_1 11 вересня 2018 року звертався до Селидівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про виплату пенсії за основним місцем реєстрації та проживання в смт. Курахівка та про небажання становитися на облік в УСЗН Селидівської міської ради Донецької області та отримувати статус внутрішньо переміщеної особи.
Крім того, відповідно до автоматизованої системи Донецького окружного адміністративного суду “Діловодство спеціалізованого суду», у 2018 році ОСОБА_1 звертався до суду з адміністративним позовом до Селидовського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просив: визнати бездіяльність відповідача протиправною, яка полягає у невиплаті пенсії позивачу; зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії за віком позивачу на рахунок, відкритий на ім'я позивача у Публічному акціонерному товаристві “Альфа Банк» відповідно заяви від 11.09.2018 року. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 11.09.2018 року позивач зареєструвався за адресою: Донецька область, смт. Курахівка, вул. Вокзальна, буд. 31, та звернувся до відповідача із заявою про продовження виплати пенсії. Листом відповідача, який позивач отримав у відповідь на своє звернення, останньому роз'яснено, що він має право та повинен звернутися до УСЗН за довідкою ВПО.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 200/11739/18-а порушене право позивача було відновлено шляхом зобов'язання Селидовське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити нарахування та виплату належної пенсії за віком ОСОБА_1 на рахунок, відкритий в ПАТ “Альфа-Банк», відповідно до заяви з 11.09.2018 року.
При цьому, у вказаному рішенні суд зазначив, що оскільки позивач не є тимчасово переміщеною особою, на нього не розповсюджується дія Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Варто наголосити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби, як то: доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Тобто, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Частина 1 ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, вільний вибір місця проживання.
Аналогічні положення передбачені ч. 1 ст. 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382- IV).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1382-IV вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач реалізував своє конституційне право на вільний вибір місця проживання в порядку, встановленому Законом № 1382-IV, був знятий з реєстрації у м. Донецьку та зареєстрував місце свого проживання у смт. Курахівка Донецької області.
Позивач має постійне місце проживання на підконтрольній Україні території та не мав наміру користуватися додатковим захистом з боку держави, який передбачений для осіб зі статусом внутрішньо переміщених.
Позивач вказує, що він не має статусу внутрішньо переміщеної особи, відповідачем вказана обставина належними та допустимими доказами не спростована, будь-яких доказів на підтвердження наявності у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи відповідачем не надано, як і не надано доказів правомірності своїх дій щодо ідентифікації позивача як внутрішньо переміщеної особи.
З огляду на викладене, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону № 1706-VII та постанов Кабінету Міністрів України, які регламентують здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, оскільки позивач має постійне місце проживання на підконтрольній українській владі території України та не виявляє наміру користуватися додатковим захистом, передбаченим законодавством для внутрішньо переміщених осіб.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно приписів ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, задоволення позову.
Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд наголошує, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження правомірності припинення позивачу виплати пенсії з 01 квітня 2024 року. Отже, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії пенсійного органу щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2024 року.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі № 200/3847/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі № 200/3847/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 07 листопада 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко