08 листопада 2024 року Чернігів Справа № 620/12775/24
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 5 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 5 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду за результатами розгляду даної справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років, що дає йому право на звільнення з військової служби.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі та зазначає, що позивачем до позовної заяви, як і до раніше поданого ним рапорту, не долучено жодного документу, який би підтверджував, що він надає неповнолітнім ОСОБА_2 та ОСОБА_3 допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Також позивачем не надано жодних документів про відсутність інших осіб, які відповідно до положень статті 268 сімейного кодексу зобов'язані утримувати неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.04.2022 №4 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
23.08.2024 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту "г", абз. 5 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Листом від 08.09.2024 №10241/1 відповідач повідомив, що аналізом долучених до рапорту копій документів встановлено, що на утриманні солдата ОСОБА_1 перебуває малолітній ОСОБА_4 , 2024 року народження. Підтверджуючих документів, які б вказували, що неповнолітні ОСОБА_2 , 2015 року народження та ОСОБА_3 , 2007 року народження перебувають на утриманні ОСОБА_1 , не надано, а тому відсутні законні підстави для звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 (а.с.10).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
У свою чергу, статтею 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) визначені підстави для звільнення з військової служби.
Зокрема, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону 2232, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, під час воєнного стану, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Предметом цього позову є відмова військової частини, у якій проходить службу позивач, щодо звільнення за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII як військовослужбовця, в якого на утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років.
Тобто, фактично спір між сторонами виник щодо вірного тлумачення поняття "утримання".
Так, аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що законодавець не ставить право військовослужбовця на звільнення з військової служби у залежність від того, чи рідні діти перебувають у нього на утриманні, водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей на утриманні.
Зазначеним Законом не визначено поняття "утримання дітей", проте такі правовідносини є предметом регулювання Сімейного кодексу України.
Так, частиною 1 статті 180 Сімейного кодексу України (далі- СК України) встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (частина 2 статті 166 СК).
У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до статті 164 КК України.
Визнання батьків або одного із них недієздатними не припиняє їх обов'язку утримувати свою неповнолітню дитину. Водночас, смерть матері або батька чи оголошення їх померлими припиняє їх обов'язок по утриманню дитини. До спадкоємців померлих батьків обов'язок по утриманню дитини не переходить.
Отже, аналізуючи викладене, можна зробити висновок, що у батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, 20 квітня 2023 року між позивачем та громадянкою України ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, про що 20 квітня 2023 року складено відповідний актовий запис № 346, місце державної реєстрації: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), прізвище після державної реєстрації шлюбу дружини: ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 від 20 квітня 2023 року.
02 серпня 2024 року у позивача та громадянки України ОСОБА_7 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Святошинським відділом держаної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) 07 серпня 2024 року.
До реєстрації шлюбу з позивачем громадянка України ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з громадянином України ОСОБА_8 , від якого народився ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 07 червня 2007 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції м. Києва, актовий запис №1443.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2012 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , розірваний.
27 серпня 2015 року у громадянки України ОСОБА_5 та ОСОБА_9 народився син ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_5 від 10 вересня 2015 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції м. Києва, актовий запис №2632.
Як слідує з наданих суду доказів позивач разом з ОСОБА_10 та діти ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить надана позивачем копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 .
Батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_8 , про що свідчить надана позивачем копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 .
Батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_9 , про що свідчить надана позивачем копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 .
Так, виходячи з положень ст.3 Сімейного кодексу України, якою визначено поняття "сім'ї", можливо дійти висновку про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну "член сім'ї": членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визначення їх членами сім'ї, крім спільного проживання, ї ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін "сім'я" означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
В той же час, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту проживання однією сім'єю, а утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітніх дітей своєї дружини.
З цього приводу слід зазначити те, що якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Так, в силу положень ч.1 ст.268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Тобто, в контексті спірних відносин, позивач мав би обов'язок по утриманню неповнолітніх дітей своєї дружини, як щоб їх матір або зазначені у цій нормі особи (у разі їх наявності) з поважних причин не могли б надавати їм належного утримання.
Закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч.2 ст.166 СК).
У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду (ст.181 СК України). При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст.164 КК України.
Отже, з викладеного вбачається, що у батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав.
Частиною 1 ст.121 СК України визначено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Як встановлено судом і це не заперечується сторонами, позивач є батьком лише однієї дитини - ОСОБА_4 , 2024 року народження, щодо інших зазначених ним у рапорті дітей позивач є вітчимом.
Суд зазначає, що вітчим - це чоловік, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім'єю.
Вітчим має правовий статус, що відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника.
Сімейне законодавство передбачає права та обов'язки щодо утримання вітчимом падчерки, пасинка (ст.268 Сімейного кодексу України), отже вітчим має обов'язок утримувати своїх падчерку та пасинків, лише за сукупності таких обставин: такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; вітчим може надавати матеріальну допомогу.
Суд вважає, що позивач не надав суду доказів того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та має законодавчо встановлені обов'язки щодо них, в тому числі обов'язок по їх утриманню, тому підстави вважати, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, відсутні.
Наведене узгоджується з висновком Верховного суду що міститься в постанові від 14.12.2023 справа № 160/11228/23.
Також відсутні і докази неучасті рідного батька ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в їх утриманні. Якщо мати дитини (падчерок) вбачає у поведінці свого колишнього чоловіка (батька дитини) ознаки, за наявності яких особа може бути позбавлена батьківських прав, то може скористатись відповідною процедурою. Крім того, у випадку позбавлення батька батьківських прав така дитина, за згоди самої ж дитини, може бути усиновлена. Вітчим у даному разі матиме право на усиновлення такої дитини. І лише після усиновлення, усиновлювач зобов'язаний утримувати неповнолітніх усиновлених дітей.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що надані відповідачу документи жодним чином не підтверджували факт перебування у позивача на утриманні трьох неповнолітніх дітей, щоб могло бути підставою звільнення позивача з військової служби на підставі положень пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а відтак відмова відповідача у звільнені позивача з військової служби під час воєнного стану за сімейними обставинами за його рапортом відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, ч.2 ст.19 Конституції України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 2 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
Відповідно до положення статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.
З огляду на викладене, позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність спірних дій підтверджено належними та допустимими доказами.
За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
Повне судове рішення складено 08.11.2024.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО