14 листопада 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/3432/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та в організації заміни виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 липня 2024 року №232 про призов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації, в особливий період;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та організувати проходження альтернативної (невійськової) служби, зокрема, шляхом виконання робіт на умовах цивільно-правової угоди, або шляхом виконання суспільно-корисних робіт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року №753 “Порядок залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану» із змінами, внесеними згідно постанови Кабінету Міністрів України №475 від 23 вересня 2014 року, №716 від 21 червня 2022 року, №1119 від 27 жовтня 2023 року, з урахуванням стану здоров'я ОСОБА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що позивача було протиправно призвано на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивач не погоджується з такими діями відповідача, оскільки з 15 липня 2014 року він є членом та служителем-проповідником релігійної організації Християнська Євангельська Церква “Благовістя», віровчення якої не допускає насіння військового форменого одягу, прийняття військової присяги та користування зброєю. Відповідно, позивач вважає, що наявність власних релігійних переконань, які, зокрема, не допускають користування зброєю, унеможливлюють виконання ним військового обов'язку. Вказано, що при взятті на військовий облік позивач усно повідомляв відповідача про наявність у нього релігійних переконань і просив замінити виконання військового обов'язку на невійськову службу, а згодом подав і відповідну письмову заяву та заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Однак 01 липня 2024 року позивача було призвано на військову службу і направлено на проходження військової підготовки. При цьому, як зазначено в позові, відповідачем було проігноровано факт приналежності позивача до релігійної організації, віровчення якої не допускає використання зброї та складення військової присяги. Також відповідачем не взято до уваги пред'явлену позивачем довідку Християнської Євангельської Церкви “Благовістя» та його бажання здійснювати суспільно корисні роботи поза військовою службою. Також позивач зазначив, що за результатами розгляду його заяви про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою відповідач відмовив у її задоволенні, з чим він також не погоджується і вважає, що за наявності релігійних переконань щодо заборони носіння зброї і належності до релігійної організації, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, він має право на заміну військового обов'язку (у тому числі і військової служби під час воєнного стану) альтернативною службою. Натомість відповідач, відмовивши позивачу у задоволенні поданої ним заяви, порушив право позивача на свободу совісті та віросповідання. Також позивач, обґрунтовуючи право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною службою, посилався на незадовільний стан здоров'я.
Ухвалою суду від 08 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено частково; витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 липня 2024 року №232 про призов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації, а також копії інших документів, що стосуються спірних відносин; в задоволенні іншої частини клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено. Для подання до суду витребуваних доказів встановлено відповідачу строк, встановлений для подання відзиву на позовну заяву, тобто п'ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що альтернативна служба запроваджується лише замість строкової військової служби, натомість позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період, що виключає наявність у нього права на заміну виконання військового обов'язку альтернативною службою. Вказано, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачено наявності альтернативної (невійськової) служби під час дії воєнного стану, а також надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних. Також Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану. Крім цього відповідач вказав про те, що позивачем не доведено наявність достатніх правових підстав, які б надавали йому беззаперечне право на сумлінну відмову від військової служби. Так, позивачем було надано лише довідку релігійної організації Християнської Євангельської Церкви “Благовістя». Жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у позивача відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань, позивач до суду не подав. У зв'язку з наведеним, а також зважаючи на наявність у позивача статусу військовозобов'язаного, він підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а тому оскаржувані в даному позові дії та наказ про призов на військову службу, на думку відповідача, є правомірними. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач зазначив, що наразі в Україні не було прийнято закону, який у відповідності до статті 64 Конституції України обмежував би права, які передбачені статтею 35 Конституції України. Також наразі в Україні відсутнє законодавство, яке б обмежувало свободу сповідувати релігію або переконання. Указ Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, яким запроваджено воєнний стан на території України, також не запроваджує обмеження конституційного права на свободу совісті та віросповідання. У зв'язку з цим позивач вважає, що право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою не підлягає обмеженню, оскільки таке право стосується внутрішнього аспекту віросповідання. Стосовно посилань відповідача у відзиві на те, що чинною редакцією Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу» не передбачено направлення на альтернативну (невійськову) службу громадян України замість їх призову на військову службу під час мобілізації позивач вказав, що така обставина не впливає на реалізацію права особи на заміну військового обов'язку альтернативною службою, оскільки Конституція України та міжнародні договори мають вищу юридичну силу, а тому право особи на альтернативну службу є абсолютним і не може обмежуватися у зв'язку з відсутністю порядку її проходження під час дії воєнного стану. Додатково позивач вказав, що перелік підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, визначений статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не є вичерпним і такі підстави можуть бути закріплені іншими актами законодавства по відношенню до громадян, виконання військового обов'язку якими суперечить їхнім релігійним переконанням. Також позивач посилався на подану ним до матеріалів позову характеристику з Християнської Євангельської Церкви «Благовістя», що, на його думку, є належним доказом наявності щирих, глибоких та послідовних релігійних переконань. Крім цього, позивач вказав, що з 1999 року по 2001 рік про проходив альтернативну службу у зв'язку з релігійними переконаннями. Наполягав на задоволенні позову.
Правом подати заперечення відповідач не скористався.
Ухвалою суду від 20 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 20 вересня 2024 року повторно витребувано докази у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 14 листопада 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про виклик свідків у даній справі.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 08 лютого 2023 року по 16 травня 2024 року перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , а починаючи з 27 травня 2024 року перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується відомостями військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 . (а.с. 15)
Також записами військового квитка та обліково-послужної карти до військового квитка підтверджується, що ОСОБА_1 не проходив військову службу у Збройних Силах України. (а.с. 12, 22)
В матеріалах справи наявна довідка Християнської Євангельської Церкви “Благовістя» від 25 квітня 2024 року №35, в якій вказано, що ОСОБА_1 є членом релігійної організації Християнська Євангельська Церква “Благовістя» у місті Червонограді Львівської області з 15 липня 2014 року по теперішній час, прийняв водне хрещення, сповідує Основи Віри Євангельської, веде побожний та тверезий спосіб життя. Релігійна організація Християнська Євангельська Церква “Благовістя», членом якої є ОСОБА_1 , зареєстрована відповідно до законодавства України 15 вересня 2003 року та за своїм віровченням і зареєстрованим статусом належить до ОСОБА_2 . Віровчення релігійної громади закликає не використовувати зброю проти інших людей, не тримати зброю в руках, не приймати присягу та не одягати військову форму, що унеможливлює виконання військового обов'язку. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року №2066 релігійна громада, до якої належить ОСОБА_1 , знаходить у переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. (а.с. 25)
Також в матеріалах справи наявна характеристика на ОСОБА_1 , надана Християнською Євангельською Церквою “Благовістя» 02 серпня 2024 року, в якій зазначено, зокрема, що позивач сумлінно перебуває у вченні церкви. (а.с. 26)
27 червня 2024 року позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_7 заяву, в якій він просив замінити йому виконання військового обов'язку на альтернативну (невійськову) службу, оскільки виконання військового обов'язку суперечить його релігійним переконанням. До вказаної заяви позивачем було додано копію довідки Християнської Євангельської Церкви “Благовістя» від 25 квітня 2024 року.
Також 28 червня 2024 року позивачем у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року було подано відповідачу заяву встановленого зразка про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до якої було додано довідку Християнської Євангельської Церкви “Благовістя» від 25 квітня 2024 року №35. (а.с. 28)
Як вбачається з матеріалів справи, названі вище заяви були надіслані позивачем засобами поштового зв'язку, що підтверджується описами вкладень та накладними №5920003567060 (номер поштового відправлення заяви про заміну ОСОБА_1 виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою з довідкою ХЄЦ «Благовістя» від 25 квітня 2024 року №35) і №5920003567125 (номер поштового відправлення заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з довідкою ХЄЦ «Благовістя» від 25 квітня 2024 року №35), та отримані відповідачем 28 червня 2024 року, що підтверджується відповідними відмітками в рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень №5920003567060 та №5920003567125. (а.с. 29-30)
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 28 червня 2024 року №1535 позивача було визнано придатним до військової служби. (а.с. 39)
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 01 липня 2024 року №253 (Додаток 1 до наказу) ОСОБА_1 було призвано та направлено для проходження військової служби під час під час мобілізації в особливий період у складі команди військової частини НОМЕР_2 .
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою відповідач листом від 15 липня 2024 року №3986 повідомив позивача про те, що відповідно до встановленого порядку направлення на альтернативну службу законодавцем чітко визначено, що питання альтернативної (невійськової) служби відноситься до компетенції відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання особи, яка виявляє бажання проходити альтернативну (невійськову) службу. Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» альтернативна (невійськова) служба під час дії воєнного стану не визначена. (а.с. 31)
Також з матеріалів справи вбачається і не заперечується учасниками справи, що позивач звертався до Міністерства оборони України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань заміни виконання військового обов'язку на альтернативну (невійськову) службу шляхом виконання суспільно-корисних робіт (з урахуванням стану здоров'я) та захисту свого права на свободу світогляду та віросповідання під час дії правового режиму воєнного стану.
Листом від 25 липня 2024 року Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення його з військової служби та направлення для проходження альтернативної (невійськової) служби. Додатково в листі зазначено, що призов на військову службу під час мобілізації на особливий період громадян, виконання військового обов'язку якими суперечить їх релігійним переконанням, не узгоджується з вимогами статті 35 Конституції України, а тому до внесення змін до Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу» порушене ОСОБА_1 питання може бути вирішено виключно шляхом оскарження до суду наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу.
Крім цього, судом встановлено, що згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 14 липня 2024 року №1801 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 02 липня 2024 року. (а.с. 24)
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, фактично, не погоджується з діями відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з відмовою у заміні виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, та, як наслідком, з наказом відповідача про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
Стосовно оскарження позивачем дій відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», то варто зазначити таке.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин), воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі Указ N 65/2022).
Згідно пункту 4 Указу №65/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ у редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, серед яких у тому числі - інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках (пункт 24 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560 у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Згідно приписів пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Абзацом першим пункту 58 Порядку №560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідно до абзаців першого-шостого пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Отже, наведеними нормами визначено, що військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов'язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
Як вбачається з матеріалів справи і не заперечувалось відповідачем в ході її судового розгляду, позивач 28 червня 2024 року засобами поштового зв'язку ( рекомендованим листом з повідомлення про вручення та описом вкладення №5920003567125) направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_7 заяву встановленого зразка за формою, визначеною Додатком 4 до Порядку №560, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До вказаної заяви позивач надав довідку Християнської Євангельської Церкви «Благовістя» від 25 квітня 2024 року №35.
Факт отримання відповідачем вказаної заяви засобами поштового зв'язку саме 28 червня 2024 року підтверджується відміткою в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення за №5920003567125 та не заперечувався відповідачем згідно змісту відзиву.
Таким чином, відповідач в особі уповноваженої комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зобов'язаний був вивчити зміст указаної заяви позивача та доданих до неї документів, оцінити законність підстав для надання відстрочки ОСОБА_1 , за необхідності вчинити інші дії, визначені абзацом 1 пункту 60 Порядку №560 (надання запитів до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використання інформації з публічних електронних реєстрів). Тобто, відповідач зобов'язаний був розглянути заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи протягом семи днів з дати її надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
Однак, як свідчать встановлені обставини справи, комісією, утвореною при ІНФОРМАЦІЯ_6 , для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки, оформленого протоколом, прийнято не було; військовозобов'язаного ОСОБА_1 не повідомлено письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7 Порядку №560.
У ході судового розгляду справи відповідачем не надано суду доказів розгляду поданої позивачем заяви від 28 червня 2024 року та доданих до неї документів про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 60 Порядку №560.
Відтак, станом на день винесення оскаржуваного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 про призов ОСОБА_1 на військову службу (01 липня 2024 року), заява позивача від 28 червня 2024 року встановленого зразка за формою, визначеною Додатком 4 до Порядку №560, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у передбачений Порядком №560 спосіб не була розглянута, поставлене позивачем питання уповноваженим органом (комісією, утвореною при ІНФОРМАЦІЯ_6 , для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період) не вирішувалося. Фактично, заява позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації була проігнорована відповідачем.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 червня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Поряд з цим суд не оцінює надану позивачем до заяви від 28 червня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації довідку Християнської Євангельської Церкви «Благовістя» від 25 квітня 2024 року №35, якою, на думку позивача, підтверджується його право на відстрочку згідно пункту 24 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, оскільки названа вище довідка, фактично, не була предметом розгляду органом, уповноваженим ухвалювати рішення про надання або відмову у наданні відстрочки (в даному випадку таким є комісія, утворена при ІНФОРМАЦІЯ_1 , для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період).
З огляду на обставини цієї справи, зважаючи на не прийняття уповноваженим органом (комісією, утвореною при ІНФОРМАЦІЯ_1 , для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період) рішення про надання або відмову у наданні позивачу відстрочки, оформленого протоколом, належним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин та заявлених позовних вимог буде зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 червня 2024 року та додані до неї документи про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відповідно до пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560.
Водночас щодо оскарження позивачем наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 01 липня 2024 року №253 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, то варто зазначити таке.
Так, згідно з абзацом 7 пункту 60 Порядку №560 до ухвалення комісією рішення (в контексті змісту пункту 60 Порядку №560 мається на увазі рішення про надання або відмову у наданні відстрочки) військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Також положення абзацу 1 пункту 63 Порядку №560 передбачають, що військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Як свідчить зміст абзацу 2 пункту 63 Порядку №560, направлення військовозобов'язаного на медичний огляд для визначення придатності до військової служби відбувається у разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки.
Отже, з моменту отримання відповідачем заяви ОСОБА_1 від 28 червня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до ухвалення комісією ІНФОРМАЦІЯ_8 рішення, оформленого протоколом (якого, як свідчать встановлені у даній справі обставини, відповідачем не було прийнято), позивач не мав бути направлений на проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та, відповідно, не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
Суд зауважує, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Проте, як свідчать обставини справи, відповідач усупереч наведеному вище, не розглянувши у встановленому законом порядку заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийнявши рішення за результатами розгляду такої заяви, передчасно направив позивача на проходження медичного огляду, який було проведено 28 червня 2024 року (тобто, того ж дня, коли відповідач отримав заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації), за результатами якого позивача визнано придатним до військової служби, а в подальшому - 01 липня 2024 року прийняв наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації.
Таки чином, відповідач, не дотримавши установленої Порядком №560 процедури, діяв не послідовно та не у спосіб, визначений вказаним підзаконним нормативно-правовим актом, а тому наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 01 липня 2024 року №253 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації є передчасним, відтак, підлягає скасуванню.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», то такі є передчасними, а тому задоволенню не підлягають. При цьому суд виходить з того, що заява позивача від 28 червня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та додані до неї документи фактично не були предметом розгляду органом, уповноваженим ухвалювати рішення про надання або відмову у наданні відстрочки (в даному випадку таким є комісія, утворена при ІНФОРМАЦІЯ_6 , для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період). Відтак, суд не уповноважений давати оцінку таким.
Такими, що не підлягають задоволенню є і вимоги позивача про зобов'язання відповідача організувати проходження альтернативної (невійськової) служби, зокрема, шляхом виконання робіт на умовах цивільно-правової угоди, або шляхом виконання суспільно-корисних робіт, виходячи з наступного.
Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України “Про альтернативну (невійськову) службу» від 12 грудня 1991 року №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).
Порядок направлення на альтернативну (невійськову) службу визначений Розділом ІІ Закону №1975-XII.
Так, статтями 9-12 Закону №1975-ХІІ встановлено, що для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.
У разі призову на військові збори громадян, які після проходження строкової військової служби набули релігійних переконань і належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, вони не пізніше семи календарних днів від дня одержання повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військові збори подають особисто до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації заяву про звільнення від призову на ці збори.
Відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації зобов'язаний прийняти заяву про направлення на альтернативну службу або про звільнення від призову на військові збори та у письмовій формі повідомити громадянина про дату його явки на засідання відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації.
Заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори - протягом чотирнадцяти календарних днів.
Для явки за викликом до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації громадянин звільняється від навчання, а також від роботи із збереженням середньомісячного заробітку.
Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:
несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;
відсутність підтверджень щодо істинності релігійних переконань;
неявка громадянина без поважних причин за викликом до місцевої державної адміністрації для розгляду його заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори.
Відмова у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори з інших підстав, ніж передбачені у частині третій цієї статті, забороняється.
Про відмову у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації сповіщає громадянина у письмовій формі.
Рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові.
Направлення для проходження альтернативної служби видається громадянину після проходження призовної комісії.
Отже, прийняття рішення про направлення громадянина на альтернативну (невійськову) службу належить до повноважень місцевої державної адміністрації.
Водночас зміст положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає наявності у територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки обов'язків організовувати проходження військовозобов'язаним альтернативної (невійськової) служби, зокрема, шляхом виконання робіт на умовах цивільно-трудової угоди або шляхом виконання суспільно-корисних робіт, про що просить у даному позові позивач.
Крім цього, Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного стану віруючих громадян.
Викладене вище свідчить про відсутність правових підстав для задоволення судом вимоги позивача про зобов'язання відповідача організувати проходження альтернативної (невійськової) служби, зокрема, шляхом виконання робіт на умовах цивільно-правової угоди, або шляхом виконання суспільно-корисних робіт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року №753 “Порядок залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану» із змінами, внесеними згідно постанови Кабінету Міністрів України №475 від 23 вересня 2014 року, №716 від 21 червня 2022 року, №1119 від 27 жовтня 2023 року.
Отже, зважаючи на зміст заявлених позовних вимог, встановлені обставини справи та норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме: визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 червня 2024 року та доданих до неї документів про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 липня 2024 року №253 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 червня 2024 року та додані до неї документи про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відповідно до пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Відповідно до положень частин першої, третьої, сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню частково, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 605,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 червня 2024 року та доданих до неї документів про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 липня 2024 року №253 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 червня 2024 року та додані до неї документи про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відповідно до пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору у розмірі 605 грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 листопада 2024 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ); відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя О.П. Лелюк