08 листопада 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/3367/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в задоволенні рапорту;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стрільця-зенітника зенітно-ракетного взводу аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Позов обґрунтовано тим, що позивач не погоджується з діями відповідача щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби). Позивач вважає, що він підлягає звільненню з військової служби у зв'язку з тим, що його мати є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, і яка бажає, щоби саме позивач здійснював догляд за нею.
Ухвалою суду від 01 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; клопотання позивача про витребування доказів задоволено; витребувано у військової частини НОМЕР_1 : належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стрільця-зенітника зенітно-ракетного взводу аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 ; належним чином засвідчену копію рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення його з військової служби, зареєстрованого за вх. №20540 від 29 травня 2024 року, з доданими до нього документами; належним чином засвідчені копії інших документів, що стосуються спірних відносин.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що для звільнення позивача з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, повинна бути наявність висновку медико-соціальної експертної комісії щодо встановлення групи інвалідності та необхідності здійснювати постійний догляд. Однак, відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії Хмельницької обласної МСЕК №1895 від 08 травня 2024 року у ОСОБА_2 друга група інвалідності, а в п. 12 «Висновок про умови та характер праці» зазначено - «Протипоказання важкої та фізичної праці», але не вказано на необхідність здійснення постійного догляду. Таким чином, відповідач вважає, що висновком медико-соціальної експертної комісії не встановлено підстав для здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , що, відповідно, не дає підстав для звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця-зенітника зенітного відділення зенітно-ракетного взводу аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
17 травня 2024 року позивач подав командиру зенітно-ракетного взводу аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення його з військової служби з лав Збройних Сил України у зв'язку із сімейними обставинами у зв'язку з наявністю ІІ групи інвалідності у матері ОСОБА_2 , який був поданий в порядку підпорядкування на розгляд командиру зенітно-ракетного взводу аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_2 , а в подальшому - командиру аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
До вказаного рапорту позивач подав такі документи:
- копію військового квитка, паспорта громадянина України ОСОБА_1 , витягу з реєстру територіальної громади;
- копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , виданого повторно Шепетівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області від 16 травня 2017 року, згідно з яким ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- копію паспорта матері позивача - ОСОБА_2 ;
- копію рішення Шепетівського міськрайонного суду від 20 березня 2013 року (справа №2220/3021/2012), яке набрало законної сили 02 квітня 2013 року і яким розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований Городищенською сільською радою Шепетівського району Хмельницької області 10 жовтня 1999 року, актовий запис №17;
- копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого Городищенською сільською радою Шепетівського району Хмельницької області 07 квітня 2010 року (серія 1-БВ №119969), згідно з яким ОСОБА_4 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №938103 від 08 травня 2024 року, згідно з якою матері позивача - ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності по причині «загальне захворювання» строком до 01 червня 2027 року. Додатково в пункті 12 довідки зазначено, що ОСОБА_2 протипоказана важка фізична праця;
- копію висновку №3190 від 10 травня 2024 року про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, в якому вказано, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду;
- копію довідки ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради від 10 травня 2024 року, згідно з якою ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Як вбачається з відповіді військової частини НОМЕР_1 від 02 липня 2024 року №693/13621 на адвокатський запит адвоката Вітюка С.В., діючого в інтересах позивача ОСОБА_1 , у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби відмовлено, оскільки вказана у ньому підстава для звільнення з військової служби вже не є актуальною. Так, на момент реєстрації рапорту, а також відповідно до положень статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в матеріалах рапорту відсутні документи, що підтверджують відсутність родичів І (батьки, діти, чоловік) чи ІІ (рідні брати чи сестри, баба, дід) ступеня спорідненості чи такі родичі самі потребують постійного стороннього догляду за рішенням МСЕК чи ЛКК. Додатково відповідачем зазначено, що для того, щоб підтвердити факт здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, військовослужбовцю необхідно звернутись до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду із заявою про встановлення факту здійснення постійного догляду за особою.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024 строк дії воєнного стану продовжено.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту від 17 травня 2024 року) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Водночас суд зауважує, що 11 квітня 2024 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-IX (далі - Закон №3633-IX), який набрав чинності 18 травня 2024 року.
Так, вказаним Законом №3633-IX внесені зміни до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ та викладено статтю 26 в новій редакції.
Зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.
Зокрема, згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Між тим, таку підставу для звільнення з військової служби як «наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи», яка була у попередній редакції статті 26 Закону №2232-XII (до 18 травня 2024 року), нова редакція цієї статті 26 названого Закону (після внесення змін Законом №3633-IX) не містить.
Отже, правове регулювання підстав звільнення з військової служби при наявності у військовослужбовця одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи починаючи з 18 травня 2024 року зазнало змін.
Так, з огляду на зміст внесених Законом №3633-IX змін до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 18 травня 2024 року підставу для звільнення під час дії воєнного стану з військової служби через сімейні обставини, зокрема, враховуючи наявність у військовослужбовця одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, доповнено двома обов'язковими умовами, а саме:
- необхідність здійснювати постійний догляд за такими особами;
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести відсутність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І або ІІ групи, інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати за ним постійний догляд, або неможливості здійснення постійного догляду такими особами через їх самостійну потребу в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція №170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Згідно обставин даної справи, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби тим, що його мати - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. При цьому рапорт про звільнення з військової служби за наявності саме таких сімейних обставин позивач подав 17 травня 2024 року, тобто на час чинності положень підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, які передбачали звільнення з військової служби у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Визначаючись із тим, яку саме редакцію Закону №2232-XII мав застосувати відповідач при розгляді матеріалів рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, варто зазначає таке.
Статтею 58 Конституції України визначено загальні принципи дії закону у часі. Зокрема, частиною першою названої статті передбачається, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Такі принципи в цілому роз'яснено у рішеннях Конституційного Суду України, відповідно до яких: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012).
До правовідносин застосовується та норма права, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності суб'єктом владних повноважень.
Також у рішенні Конституційного Суду України від 02 липня 2002 року №13-рп/2002 зазначено, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності.
Конституційний Суд України зауважив, що за змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.
Якщо ж правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (рішення від 12 липня 2019 року №5-р (І)/2019).
Таким чином, якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується до цих правовідносин з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.
Як встановлено судом, рапорт про звільнення з військової служби позивач подав на розгляд своєму безпосередньому керівнику 17 травня 2024 року, а 18 травня 2024 року набрав чинності Закон №3633-IX, яким внесено зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зі змісту листа військової частини НОМЕР_1 від 02 липня 2024 року №693/13621 вбачається, що рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 , зареєстрований 29 травня 2024 року за вх.№ 693/20540, розглянуто та у його задоволенні відмовлено.
Тобто, спірні правовідносини, які почались 17 травня 2024 року (дата подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби) не були завершені на час набрання чинності Законом №3633-IX. Натомість факт відмови в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби мав місце вже після набрання чинності відповідних змін в законодавстві (тобто після 18 травня 2024 року), якими передбачений вже інший перелік умов та підтверджуючих документів, необхідних для звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд зазначає, що у даних спірних правовідносинах підлягають застосуванню положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11 квітня 2024 року, які набрали чинності 18 травня 2024 року.
Тому, військова частина НОМЕР_1 , приймаючи рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби, не могла керуватись вже не чинними нормами підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», які до внесення змін Законом №3633-ІХ передбачали звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з наявністю одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Внесені Законом №3633-ІХ зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», які набули чинності 18 травня 2024 року, не передбачають ретроактивної дії закону, що давало б можливість командиру військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача зі служби саме з таких підстав, про йдеться у поданому ним рапорті.
Разом з цим, досліджуючи зміст документів, які наявні в матеріалах справи і які були подані позивачем до військової частини НОМЕР_1 разом із рапортом про звільнення з військової служби, суд зауважує, що такими не підтверджується факт відсутності у матері позивача - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, або ж того факту, що такі члени сім'ї ОСОБА_2 самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, що є обов'язковою умовою для звільнення військовослужбовця (в даному випадку - позивача) з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, яка набрала чинності з 18 травня 2024 року на підставі Закону №3633-ІХ).
Стосовно наявної у матеріалах справи заяви ОСОБА_2 від 05 червня 2024 року, яка засвідчена секретарем Судилківської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області за №120, про те, що мати позивача - ОСОБА_2 бажає, щоб її син - ОСОБА_1 здійснював догляд за нею, оскільки вона не має інших осіб, які могли би здійснювати такий догляд, то така заява не підлягає оцінці судом. Як вбачається зі змісту поданого ОСОБА_1 рапорту про звільнення з військової служби, названа вище заява не була предметом розгляду військової частини НОМЕР_1 під час вирішення питання про звільнення позивача з військової служби. Така заява в апріорі й не могла досліджуватись відповідачем, оскільки була створена та засвідчена вже після подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби. Відповідно, вказаний документ не може братися судом до уваги при вирішенні спору у даній справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у даних спірних відносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією (частина друга статті 19 Конституції України) та законами України, чинними на час прийняття оскаржуваної відмови, а тому така не може бути визнана судом протиправною.
Отже, правові підстави для задоволення даного позову відсутні.
Водночас суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернення до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби та відповідними необхідними документами згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11 квітня 2024 року, які набрали чинності 18 травня 2024 року).
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено, що у спірних відносинах він діяв обґрунтовано та правомірно. Тому, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08 листопада 2024 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ); відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя О.П. Лелюк