08 листопада 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/3392/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі абз. 12, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт на звільнення з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до вимог абз. 12, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та направити до військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до вимог абз. 12, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із здійсненням догляду за своїм батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є інвалідом II групи та потребує здійснення постійного догляду за відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Позов обґрунтовано тим, що позивач не погоджується з діями відповідачів щодо відмови у звільненні його з військової служби. Так, позивач вважає, що він підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військову службу» як військовослужбовець, який має здійснювати догляд за своїм батьком - ОСОБА_2 , 20 січня 1950 року, який є інвалідом ІІ групи та потребує постійного догляду. При цьому позивач вважає безпідставними посилання відповідачів на те, що з документів, наданих до рапорту про звільнення з військової служби, неможливо встановити факт відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, адже такі, на думку позивача, спростовуються рішенням виконавчого комітету Новодністровської міської ради №118/11 від 05 червня 2024 року, в якому чітко вказано, що ОСОБА_1 призначений особою, яка має здійснювати догляд за своїм батьком. Разом з цим позивач вважає, що сам по собі факт наявності у його батька інвалідності ІІ групи та необхідності здійснення постійного догляду свідчить про наявність у відповідачів обов'язку звільнити позивача з військової служби.
Ухвалою суду від 05 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано у військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 належні чином засвідчені копії всіх документів, які стосуються спірних відносин, у тому числі рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з додатками.
Відповідач (військова частина НОМЕР_2 ) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що в наданих позивачем додатках до рапорту про звільнення з військової служби не містяться відомості про встановлення факту відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за батьком військовослужбовця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи. Також позивачем не доведено, що наявні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Вказуючи на законність відмови у звільненні позивача з військової служби, військова частина НОМЕР_2 просила суд відмовити у задоволенні позову.
Військова частина НОМЕР_1 також заперечувала проти позову. У поданому до суду відзиві названий відповідач вказав, що в наданих до рапорту про звільнення сержанта ОСОБА_1 додатках не містяться відомостей про встановлення факту відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи, а саме батьком позивача - ОСОБА_2 . Так, зміст доданих до рапорту додатків свідчить про те, що мати позивача - ОСОБА_3 , потребує лікування, однак у висновку ЛКК не вказано про те, що вона потребує постійного стороннього догляду, а тому догляд за особою з інвалідністю ІІ групи - ОСОБА_2 може здійснювати і його дружина. Також відповідач звертав увагу на те, що Новодністровською міською радою при ухваленні рішення про визначення ОСОБА_1 єдиною особою, яка може здійснювати догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , не враховано того, що позивач фізично тривалий час перебуває на військовій служби за межами Чернівецької області, а тому посилання позивача на таке рішення в обґрунтування наявності підстав для звільнення з військової служби відповідач вважає безпідставним. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Правом подати відповідь на відзиви позивач не скористався.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на військовій службі під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 з 03 березня 2022 року і приймає участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військової агресією російської федерації, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 05 червня 2024 року №1050.
Вказане також підтверджується і наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03 березня 2022 року №63.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується її учасниками, позивач звертався до військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення з військової служби (зареєстрований у військовій частині НОМЕР_2 за вх.№2122 від 25 червня 2024 року) на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті), а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
До вказаного рапорту позивач подав, зокрема, такі документи:
- копії паспортів ОСОБА_1 та його батька ОСОБА_2 ;
- копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 27 вересня 1977 року, згідно з яким ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №799493 від 22 травня 2024 року, згідно з якою ОСОБА_2 встановлено безтерміново другу групу інвалідності по причині «загальне захворювання». Додатково у пункті 12 довідки вказано, що ОСОБА_2 не здатний до трудової діяльності;
- заключення ЛКК №251 від 31 травня 2024 року (Дублікат), видане «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Новодністровськ», в якому вкзано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , потребує постійного стороннього догляду;
- висновок №10/234 від 23 травня 2024 року про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Новодністровськ», в якому вказано, що ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи;
- копію рішення виконавчого комітету Новодністровської міської ради від 05 червня 2024 року №118/11 «Про здійснення догляду за людиною похилого віку», згідно з яким ОСОБА_1 призначено доглядальником (здійснення постійного стороннього догляду) за своїм батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
- копію акту обстеження сім'ї від 14 червня 2024 року, складеним депутатом Новодністровської міської ради та членами комісії, засвідченим Новодністровським міським головою, відповідно до якого ОСОБА_1 є єдиним сином, який може здійснювати нагляд за батьками - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому вказано, що ОСОБА_3 хворіє і потребує подальшого лікування;
- копію заключення ЛКК №455 від 28 грудня 2023 року, виданого КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Новодністровськ», згідно з яким ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , потребує подальшого лікування.
26 червня 2024 року ТВО помічника командира батальйону з правової роботи військової частини НОМЕР_2 молодшим сержантом С. Головіним складено правовий висновок щодо поданого позивачем рапорту, в якому вказано про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби. Так, у правовому висновку зазначено, що в наданих до рапорту про звільнення сержанта ОСОБА_1 додатках не містяться відомості про встановлення факту відсутності інших членів першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи, а саме - батьком військовослужбовця ОСОБА_2 . Копія заключення ЛКК №455, виданого ОСОБА_3 (мати ОСОБА_1 ) про необхідність лікування, та копія рішення виконавчого комітету Новодністровської міської ради від 05 червня 2024 року №118/11 про призначення ОСОБА_1 доглядальником за своїм батьком ОСОБА_2 , акт обстеження сім'ї не містять відомостей та не доводять факт про відсутність інших членів сім'ї військовослужбовця першого чи другого ступеня спорідненості, які можуть здійснювати нагляд за його батьком, та те, що вони самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_7 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024 строк дії воєнного стану продовжено.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Зокрема, згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести відсутність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І або ІІ групи, інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати за ними постійний догляд, або ж довести неможливість здійснення постійного догляду такими особами через наявність у них самих потреби в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція №170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Згідно зі встановленими у даній справі обставинами, позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення його з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №799493 від 22 травня 2024 року є особою з інвалідністю ІІ групи.
Разом з цим, досліджуючи зміст документів, які наявні в матеріалах справи і які були подані позивачем до військової частини НОМЕР_2 разом із рапортом про звільнення з військової служби (подання до рапорту саме таких документів, як вбачається з обставин справи, учасниками не заперечується), суд зауважує, що такими не підтверджується обставина відсутності у ОСОБА_2 (батька позивача), який є особою з інвалідністю ІІ групи, інших, окрім позивача - сина ОСОБА_1 , членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати за ним постійний догляд.
Також подані позивачем до рапорту документи не містять підтвердження того, що інші члени сім'ї ОСОБА_2 першого чи другого ступеня споріднення (а такою особою згідно обставин справи є дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ) самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, що унеможливлює їх здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .
Назване є обов'язковою умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Так, суд звертає увагу на те, що наявне у матеріалах справи заключення ЛКК №455 від 28 грудня 2023 року, видане КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Новодністровськ», вказує, що дружина ОСОБА_2 та мати позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , потребує подальшого лікування.
При цьому таке заключення ЛКК не містить відомостей, що ОСОБА_3 потребує саме постійного догляду.
Інших доказів того, що мати позивача як член сім'ї особи з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 потребує саме постійного догляду (а таким доказом міг бути лише відповідний висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) матеріали справи не містять.
Стосовно рішення виконавчого комітету Новодністровської міської ради від 05 червня 2024 року №118/11, згідно з яким позивач ОСОБА_1 призначений доглядальником (здійснення постійного стороннього догляду) за своїм батьком ОСОБА_2 , то таке не є належним та достовірним доказом щодо обставин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
До того ж, рішення виконавчого комітету Новодністровської міської ради від 05 червня 2024 року №118/11, суд оцінює критично, адже таке не узгоджується з тією обставиною, що в довідці військової частини НОМЕР_2 від 05 червня 2024 року №1050 вказано, що « ОСОБА_1 дійсно перебуває на військовій службі по мобілізації з 03 березня 2022 року по даний час». При цьому під поняттям «у даний час» мається на увазі дата видачі військовою частиною НОМЕР_2 довідки про проходження позивачем військової служби - 05 червня 2024 року. Тобто, в даному випадку неузгодженість полягає в тому, що позивач, який фізично 05 червня 2024 року перебував на військовій службі в особовому складі військової частини НОМЕР_2 , цього ж дня був призначений доглядальником (здійснення постійного стороннього догляду) за своїм батьком ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Новодністровської міської ради від 05 червня 2024 року №118/11. При цьому жодних відомостей, що позивач брав безпосередню участь при ухваленні Новодністровською міської радою рішення про призначенні його доглядальником за своїм батьком ОСОБА_2 , або ж доказів того, де фізично позивач перебував 05 червня 2024 року (дата ухвалення рішення виконавчого комітету Новодністровської міської ради №118/11), матеріали справи також не містять.
З аналогічних міркувань суд критично оцінює наданий позивачем (і до рапорту про звільнення з військової служби, і до позову) акт обстеження сім'ї від 14 червня 2024 року, підписаний депутатом Новодністровської міської ради та іншими членами комісії, засвідченим міським головою Новодністровської міської ради.
Отже, дослідивши додані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби документи, суд погоджується з твердженнями відповідачів про те, що ОСОБА_1 при зверненні з рапортом про звільнення з військової служби не доведено того, що його батько - ОСОБА_2 , як особа з інвалідністю ІІ групи, не має інших, окрім позивача, членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли би здійснювати постійний догляд за ним, або ж що такі інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я і, відповідно, що ОСОБА_1 є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 .
За таких обставин суд приходить до висновку про правомірність відмови відповідачів у звільненні позивача з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У спірних відносинах відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Правові підстави для задоволення даного позову відсутні.
Водночас суд зазначає, що позивач за наявності у нього інших документів, окрім тих, які були додані до рапорту, зареєстрованого у військовій частині НОМЕР_2 від 25 червня 2024 року за вх.№2122, не позбавлений права звернення до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачами доведено, що у спірних відносинах вони діяли обґрунтовано та правомірно. Тому, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08 листопада 2024 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ); відповідачі - військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ); військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя О.П. Лелюк