Справа № 500/5629/24
11 листопада 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 21.06.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 21.06.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доході, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 21.06.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 21.06.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . На час прийняття наказу про виключення із списків особового складу відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 21.06.2016 по 28.02.2018. На переконання позивача, місяць для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в зазначений період слід застосовувати січень 2008 року. Однак з розрахунку сум індексації грошового забезпечення, наданої відповідачем, вбачається, що оскільки нарахована випереджаючим шляхом сума ймовірної індексації протягом з червня 2016 року по лютий 2018 року не перевищила суму підвищення грошового забезпечення за посадою позивача за грудень 2015 року, нарахована ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення за вказаний період становить 0,00 грн. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та за необхідне стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом
Ухвалою суду від 20.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
На виконання вимог вказаної ухвали, Військовою частиною НОМЕР_1 подано до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" Уряд фактично запропонував в грудні 2015 року підвищити зарплати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадових окладів (тарифних ставок) та підвищення постійних складових зарплати, з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати заново обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації. Надалі розмір посадового окладу було змінено 01.03.2018 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. Індексація грошового забезпечення позивача за період з 22.06.2016 по 28.02.2018 проведена відповідно до вимог норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", з урахуванням рівня підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом в грудні 2015 року в розмірі 4305,60 грн. і підстави для її перерахунку відсутні. Окрім цього, зважаючи на те, що відповідачем нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення позивачу за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення відсутні. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу командира Військової частини п/п НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22.06.2016 №133 старшину ОСОБА_1 з 22.06.2016 зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення і визнано такою, що з 22.06.2016 справи та посаду оператора інформаційно-аналітичної групи прийняла і приступила до виконання службових обов'язків за посадою.
Як слідує з довідки Військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2021 №233, згідно спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України від 26.04.2017 №Д-322/1/15дск, директиви командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 27.04.2017 №Д-6дск та розпорядження начальника штабу-першого заступника командира Військової частини НОМЕР_3 від 31.05.2017 №501/4/1/755, Військова частини польова пошта НОМЕР_2 з 01.07.2017 перейшла на умовне найменування "Військова частина НОМЕР_1 ".
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.02.2020 №38 прапорщика ОСОБА_1 визнано такою, що 19.02.2020 справи і посаду у Військовій частині НОМЕР_1 здала. З 19.02.2020 виключена зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . З 19.02.2020 знята з усіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення обідами з 19.02.2020.
З розрахунку, виданого Військовою частиною НОМЕР_1 , про нараховані та виплачені суми індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.06.2016 по 28.02.2018 вбачається те, що позивачу індексація нарахована випереджаючим шляхом у відповідності до вимог абз.10 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. При цьому місяцем підвищення доходу (базовим місяцем) при нарахуванні індексації враховано грудень 2015 року.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2024 №2365, за результатами розгляду звернення позивача, повідомлено, що за період проходження служби з 22.06.2016 по 19.02.2020 ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення проведена у відповідності до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", суми індексації грошового забезпечення, обчислені відповідно до норм, правил обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", відповідно до яких ОСОБА_1 , нараховано та виплачено усі належні їй виплати. Оскільки при розрахунку з ОСОБА_1 нараховано та виплачено усі належні їй виплати, тому право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у заявника відсутні.
Не погодившись із такою бездіяльністю суб'єкта владних повноважень щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
У даній справі суд вважає за необхідне вказати висновки щодо застосування строку звернення до адміністративного суду.
Зокрема суд відзначає, що зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX ч.1, 2 ст.233 КЗпП України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Як встановлено судом 19.02.2020 позивач виключена зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
На момент звільнення позивача з військової служби, 19.02.2020, ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
За таких умов суд вважає, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин положення ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі №420/14777/22, від 28.09.2023 у справі №140/2168/23.
У свою чергу перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість бездіяльності відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
За приписами ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч.2, 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ст.4, 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Згідно з п.1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У п.4 Порядку № 1078 зазначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
При цьому, ст.18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
З аналізу наведених правових норм випливає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Посилання відповідача на роз'яснення Міністерства соціальної політики України суд вважає безпідставними, оскільки вказаний документ не є нормативно-правовим актом та має виключно рекомендаційний характер.
Не може бути підставою для невиконання вимог Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 та, як наслідок, не нарахування індексації грошового забезпечення, і твердження відповідача про відсутність фінансового ресурсу на виплату такої.
Відповідно до ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" (п.23, заява №63134/00) вказав: якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Отже, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19 про те, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Більше того, Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців Збройних Сил України як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (також випливає з положень абз.2 п.3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, абз.4 п.3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 №7-рп/2004).
Разом з тим, позивач просить нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 21.06.2016 по 28.02.2018, тоді як позивач приступив до виконання обов'язків за посадою у Військовій частині НОМЕР_1 з 22.06.2016 (наказ командира Військової частини п/п НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22.06.2016 №133) та знятий з усіх видів забезпечення з 19.02.2020 (наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.02.2020 №38).
Враховуючи зазначене, суд приходить до переконання, що відсутність бюджетного фінансування відповідача не позбавляє позивача права на отримання належних йому сум індексації грошового забезпечення і не звільняє відповідача від обов'язку ці суми виплачувати за період з 22.06.2016 по 19.02.2020.
Що стосується визначення базового місяця, то суд зазначає наступне.
09.12.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" № 1013 (далі - Постанова № 1013), яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, якою внесено зміни до Порядку № 1078 та змінено порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
Відповідно до п.5 Порядку № 1078 ( у редакції Постанови № 1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Також, згідно з п.10-2 Порядку № 1078 ( в редакції Постанови № 1013) для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
За наслідком системного аналізу наведених вище правових положень, суд зазначає, що базовим місяцем при проведенні індексації є місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових).
Підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №420/2667/21, від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" , яка набула чинності з 01.01.2008, затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, установлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
Отже, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача за період з 22.06.2016 по 28.02.2018 є січень 2008 року, в якому постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.07.2007 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців, що не змінювались до 01.03.2018 згідно постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017.
З приводу неможливості ретроспективного поширення дії п.5 Порядку №1078 (в редакції Постанови №1013) щодо фактично базового місяця, із прив'язкою до встановлення посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294, яка почала діяти за 8 років до зміни відповідного правового регулювання, суд зазначає, що базовим місяцем індексації є місяць підвищення посадового окладу, яким у період з 16.06.2016 по 28.02.2018 є січень 2008 року, з огляду на набрання чинності з 01.01.2008 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294, якою було встановлено посадові оклади військовослужбовців.
Водночас, Постановою № 1013 передбачено підвищення посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників з 01.12.2015, окрім окладів військовослужбовців, які було підвищено лише з 01.03.2018, у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
Таким чином, базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з 22.06.2016 по 28.02.2018 повинен бути січень 2008 року. Водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку з січня 2008 року до березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що за період з 22.06.2016 по 28.02.2018 позивачу нарахування індексації здійснювалось неправильно, що призвело до нарахування індексації грошового забезпечення у занижених розмірах, оскільки при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивачу невірно було встановлено базовий місяць, що свідчить про протиправні, в контексті ч.2 ст.2 КАС України, дії відповідача та необхідність захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Також суд зауважує, що Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44), визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до п.2 Порядку №44 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Як вже було зазначено, індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, суд приходить до висновку про те, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22.
Статтею 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст.2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно зі ст.3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, суд вважає, що відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація частини доходів проводиться тільки у випадку, якщо такі доходи були нараховані, але були затриманні строки їх виплати.
Оскільки у спірних правовідносинах нарахування та виплати позивачу індексації за період з 22.06.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року не було, зазначене не свідчить про затримання строків виплати грошових доходів, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги про нарахування та виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 21.06.2016 по день фактичної виплати індексації не підлягають задоволенню.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20.10.2022 у справі №140/862/19, від 28.11.2023 у справі № 420/18163/21 та від 11.01.2024 у справі №200/7529/20-а.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Судом також враховується п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1, 13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відповідно до ч.3 ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 22.06.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 22.06.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
відповідач: - Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ).
Головуючий суддя Мандзій О.П.