Справа №500/5475/24
11 листопада 2024 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 через представника адвоката Прийдуна Володимира Михайловича звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 01.12.2023 про припинення виплати позивачу пенсії,
- поновити виплату позивачу пенсії з часу її припинення - з 01 грудня 2023 року і виплачувати згідно вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши 65-річного віку 27 червня 2023 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.
Спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за принципом екстериторіальності було прийнято рішення про призначення позивачу пенсії за віком з 27 червня 2023 року відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, з 01 грудня 2023 року виплату пенсії припинено, як стало відомо з відповіді на звернення позивача від 16 лютого 2024 року у зв'язку з тим, що не підтверджено факт його роботи в колгоспі "Більшовик" с. Нараїв Бережанського району за періоди: з січня 1977 року по грудень 1978 року, з січня 1990 року по грудень 1991 року, з травня 1992 року по липень 2000 року, так як в книгах обліку розрахунків по оплаті праці зазначено лише прізвище та ім'я, по батькові відсутнє та не підтверджено суми нарахованої заробітної плати. Без врахування зазначених періодів у позивача відсутній необхідний для призначення пенсії у віці 65 років страховий стаж - 15 років.
Підставою для відмови відповідача у виплаті позивачу пенсії послужили акти працівників відповідача за №1900-1103-1/3847 від 08.08.2023 та №1900-1103-1/5310 від 31.10.2023.
Вказує, що з відмовою відповідача про виплату йому пенсії та актами, які стали підставою для припинення виплати пенсії, позивач не погоджується, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 12.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, встановленого нормами Кодексу адміністративного судочинства України, у якій вказати підстави для поновлення строку, додати докази поважності причин пропуску цього строку, сплати 1211,20 грн судового збору та подання доказів такої сплати.
На виконання вимог вказаної ухвали суду від 12.09.2024 про залишення позовної заяви без руху, 08.10.2024 від позивача надійшли документи.
Ухвалою суду від 09.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
21.10.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відмовити повністю.
В заперечення вказує, що 22 лютого 2024 року від позивача надійшло звернення щодо припинення виплати пенсії.
За результатами розгляду звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надало відповідь щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та повідомило наступне.
27.06.2023 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком.
Спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення про призначення позивачу з 27.06.2023 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, відповідно до акту №1900-1103-1/5310 від 31.10.2023 в книзі обліку розрахунків праці за 1977-1978, 1985-1996 роки зазначено лише прізвище та ім'я, а по батькові відсутнє. Також, встановлений мінімум в книгах обліку розрахунків по оплаті праці не вказаний.
Також, в акті №1900-1103-1/3847 від 08.08.2023 зазначено, що суми вказані в довідці відповідають даним первинних документів (книги обліку розрахунків по оплаті праці), проте за січень-грудень 1977 року, січень-грудень 1978 року, травень-грудень 1994 року, лютий-грудень 1995 року та січень-листопад 1996 року при підбитті підсумку сум заробітної плати за кожен місяць по всіх працівниках в загальний підсумок на аркуші в гр. "разом" дані суми не включені. Також встановлено, що в довідку включено всі суми нарахованої заробітної плати з врахуванням сум доходу, з яких не утримано внески (травень-серпень, жовтень 1991 року).
Без врахування зазначених періодів у позивача відсутній необхідний для призначення пенсії у віці 65 років страховий стаж - 15 років.
Таким чином, з 01.12.2023 виплату пенсії позивачу було припинено.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді у відпустці, в порядку черговості.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Як слідує з матеріалів справи за зверненням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при досягненні 65-річного віку 27 червня 2023 року із заявою про призначення пенсії за віком, спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за принципом екстериторіальності було прийнято рішення про призначення позивачу пенсії за віком з 27 червня 2023 року відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, з 01 грудня 2023 року виплату пенсії припинено, як стало відомо з відповіді на звернення позивача від 16 лютого 2024 року у зв'язку з тим, що не підтверджено факт його роботи в колгоспі "Більшовик" с. Нараїв Бережанського району за періоди: з січня 1977 року по грудень 1978 року, з січня 1990 року по грудень 1991 року, з травня 1992 року по липень 2000 року, так як в книгах обліку розрахунків по оплаті праці зазначено лише прізвище та ім'я, по батькові відсутнє та не підтверджено суми нарахованої заробітної плати. Без врахування зазначених періодів у позивача відсутній необхідний для призначення пенсії у віці 65 років страховий стаж - 15 років.
Підставою для відмови відповідача у виплаті позивачу пенсії послужили акти працівників відповідача за №1900-1103-1/3847 від 08.08.2023 та №1900-1103-1/5310 від 31.10.2023.
Так відповідно до акту №1900-1103-1/5310 від 31.10.2023 в книзі обліку розрахунків праці за 1977-1978, 1985-1996 роки зазначено лише прізвище та ім'я, а по батькові відсутнє. Також, встановлений мінімум в книгах обліку розрахунків по оплаті праці не вказаний.
Також, в акті №1900-1103-1/3847 від 08.08.2023 зазначено, що суми вказані в довідці відповідають даним первинних документів (книги обліку розрахунків по оплаті праці), проте за січень-грудень 1977 року, січень-грудень 1978 року, травень-грудень 1994 року, лютий-грудень 1995 року та січень-листопад 1996 року при підбитті підсумку сум заробітної плати за кожен місяць по всіх працівниках в загальний підсумок на аркуші в гр. "разом" дані суми не включені. Також встановлено, що в довідку включено всі суми нарахованої заробітної плати з врахуванням сум доходу, з яких не утримано внески (травень-серпень, жовтень 1991 року).
Без врахування зазначених періодів у позивача відсутній необхідний для призначення пенсії у віці 65 років страховий стаж - 15 років.
Таким чином, з 01.12.2023 виплату пенсії позивачу було припинено.
Не погоджуючись з такими діями територіального органу Пенсійного фонду України щодо припинення виплати пенсії за віком, позивач звернувся до суду цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Згідно з абзацами 2-13 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу : з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; зі січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За положеннями частини другої статті 26 Закону №1058-ІV страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року (частина третя статті 26 Закону №1058-ІV).
При зверненні до органів Пенсійного фонду України 27.06.2023, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мав вік, визначений частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 65 років при необхідному 60 років.
Спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення про призначення позивачу з 27.06.2023 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, в подальшому з 01 грудня 2023 року виплату пенсії припинено, як видно з відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 07.03.2024 №2661-2247/Ф-02/8-1900/24 на звернення позивача від 16.02.2024 у зв'язку з тим, що відповідно до актів №1900-1103-1/3847 від 08.08.2023 та №1900-1103-1/5310 від 31.10.2023 не підтверджено факт роботи позивача в колгоспі "Більшовик" за періоди: з січня 1977 року по грудень 1978 року, з січня 1990 року по грудень 1991 року, з травня 1992 року по липень 2000 року, так як в книгах обліку розрахунків по оплаті праці зазначено лише прізвище та ім'я, по батькові відсутнє та не підтверджено суми нарахованої заробітної плати.
Без врахування зазначених періодів у позивача відсутній необхідний для призначення пенсії у віці 65 років страховий стаж - 15 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Слід дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку).
Так згідно записів трудової книжки серія №4 від 20.03.1982 ОСОБА_1 працював в колгоспі "Більшовик" робочим цеху поліетиленових виробів з 01.04.1985 (наказ при прийняття на роботу №4 від 01.04.1985) по 31.07.2000 звільнений з роботи з реорганізацією господарства (наказ №6 від 31.07.2000).
На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Пунктами 2.11, 2.12, 2.13 глави 2 Інструкції №58 передбачено занесення відомостей про працівника, а саме відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналіз вказаних вище норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.
При цьому, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження його трудового стажу.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи документів.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що рішення відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 01.12.2023 про припинення виплати позивачу пенсії є протиправним, з огляду не зарахування відповідно до актів №1900-1103-1/3847 від 08.08.2023 та №1900-1103-1/5310 від 31.10.2023 періодів роботи позивача в колгоспі "Більшовик": з січня 1977 року по грудень 1978 року, з січня 1990 року по грудень 1991 року, з травня 1992 року по липень 2000 року, так як в книгах обліку розрахунків по оплаті праці зазначено лише прізвище та ім'я, по батькові відсутнє та не підтверджено суми нарахованої заробітної плати.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити виплату позивачу пенсії за віком з часу припинення з 01 грудня 2023 року.
При цьому судом взято до уваги довідку Відділу соціального забезпечення №1 Управління соціального захисту населення Тернопільської районної військової адміністрації Тернопільської області про те, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку як одержувач будь-яких видів допомог та компенсацій за період з 01.12.2023.
Згідно довідки Нараївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області №687 від 07.11.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає в с. Нараїв Тернопільського району Тернопільської області.
Щодо позовних вимог виплачувати пенсію згідно вимог чинного законодавства, то суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому.
Приписами частини першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Таким чином судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №19 від 08.10.2024.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області слід стягнути судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 01.12.2023 про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 01 грудня 2023 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено і підписано 11 листопада 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Мартиць О.І.