Справа № 500/3596/24
05 листопада 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 08.02.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексацію грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 08.02.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 02.03.2022 по день фактичної виплати індексації;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 22 доби 2022 року, за 02 доби 2024 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 22 доби 2022 року, за 02 доби 2024 року;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченою п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2022-2024 рік;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченою п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2022-2024 рік;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразову грошову винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 08.02.2024 року по 21.02.2024 рік;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 08.02.2024 року по 21.02.2024 у сумі 10 514 (десять тисяч п'ятсот чотирнадцять) грн. 14 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу Відповідач не провів з Позивачем розрахунків щодо:
- виплати індексації за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 та з 01.01.2024 року по 08.02.2024;
- виплати грошового забезпечення з 02.03.2022 по 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно;
- грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки;
- грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки за 22 доби у 2022 році, за 2 дні у 2024 році;
- грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки;
- одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».
Так, у наказі командира військової частини НОМЕР_1 №39 від 08.02.2024 року частково визначено розміри та види грошового забезпечення, що підлягають виплаті позивачу у зв'язку із звільненням з військової служби, проте, ані станом на дату видання зазначеного наказу, ані станом на день звернення до суду з позовною заявою грошові кошти визначені у наказі не виплачено, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 03.06.2024 року.
Позивач неодноразово усно та письмово, із рапортом, звертався до Відповідача щодо проведення нарахування та виплати вказаних виплат, однак Відповідачем відповіді не надано. Надати копії рапортів Позивач не має можливості, оскільки вони подавалися у одному екземплярі.
Вважаючи, таку бездіяльність Відповідача щодо не проведення вищевказаних виплат протиправною, у зв'язку з чим порушені права та інтереси, Позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 10.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 12.08.2024 ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 28.08.2024 року о 12:00 год.
Ухвалою суду від 28.08.2024 року відкладено розгляд справи на 02.10.2024 року о 11:15 год.
Ухвалою суду від 20.09.2024 року доручено Тернопільському окружному адміністративному суду забезпечити проведення судового засідання на 02 жовтня 2024 року о 12:00 год. в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 02.10.2024 витребувано у сторін докази з метою з'ясування усіх обставин справи та зобов'язання надання їх до 05.11.2024 року.
На виконання ухвали суду від 02.10.2024 року представник відповідача надіслав через електронний суд довідку №426 від 01.11.20024 року про нараховане та виплачене грошове забезпечення.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 04.11.2024. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду у своєму листі від 13.07.2018 № 60-1543/0/2-18 та правову позицію викладено і в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61-4157св18), від 14.02.2018 у справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61-3951св18), від 20.02.2018 у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61-4304св18), від 21.02.2018 у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження № 61-4255св18), від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17), від 20.06.2018 у справі № 323/1252/17 (касаційне провадження № 61-844св17) та ін., забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правова позиції, згідно з якою наразі особливий період в Україні діє.
Разом з тим, рішень про повну демобілізацію та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України на даний час не приймав, що узгоджується з сталою практикою Верховного Суду, та прямо вказано у постанові Верховного суду від 20.06.2018 у справі № 323/1252/17 (касаційне провадження № 61-844св17).
У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року в Міністерства оборони України не було.
Вказані обставини щодо відсутності відповідних асигнувань на виплату військовослужбовцям індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2019 підтверджуються листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 31.07.2019 № 0290/М-1178/1054.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 14 Порядку № 1078 роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Міністерство соціальної політики.
В роз'ясненнях Міністерства соціальної політики, на які посилається Департамент фінансів Міністерства оборони України у своєму листі від 23.06.2018 №248/1485, також вбачається, що проведення індексації грошових доходів, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів, тобто у межах коштів передбачених на ці цілі, при цьому, Порядок № 1078 не передбачає механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди.
Згідно листа Міністерства фінансів України №31-09010-09-8/21023 від 24.06.2015, відповідно до пункту 14 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №76 VII «Про внесення змін та визнання таким, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» Кабінету Міністрів України за результатами першого півріччя 2015 року та з урахування економічної ситуації доручено затвердити порядок проведення індексації заробітної платі, грошового забезпечення, пенсійних та соціальних виплат.
У разі проведення індексації без урахування наявного фінансового ресурсу у другому півріччі поточного року виникне заборгованість із виплати заробітної плати, грошового забезпечення, пенсійних та соціальних виплат.
Крім того, спрямування додаткових бюджетних коштів на індексацію грошових доходів населення поставить під загрозу фінансове забезпечення витрат на проведення антитерористичної та обороноздатність країни у цілому.
На сьогодні Міністерством соціальної політики розробляється проект постанови Кабінету Міністрів України «Про особливий порядок індексації грошових доходів населення у 2015 році та внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
Проведення у поточному році індексації грошових доходів населення має здійснюватися після прийняття Кабінетом Міністрів України вказаної постанови.
Тож, на даний час, у зв'язку із здійсненням заходів щодо усунення реальних загроз економічній безпеці України та забезпечення національної безпеки, у тому числі й економічної, що, у свою чергу, безпосередньо впливає на наявний фінансовий ресурс бюджету України, можливості Міністерства оборони України здійснювати виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України не має.
На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.
Сторони в судове засідання не з'явилися, однак представник позивача через електронний суд надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно п.1 ч.3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 та ч.4 ст. 229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду даної справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Також позивач разом із позовною заявою подав клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Суд розглянув подане клопотання та прийшов до висновку, що причини пропуску строку звернення до суду є поважними та вважає поновити строк звернення до суду з даною позовною заявою.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
28.01.2016 року ОСОБА_1 , отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 .
Позивач, ОСОБА_1 , з 02.03.2022 року проходив військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_5 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_6 .
Відповідно до довідки про обставини травми військової частини НОМЕР_1 №1222 від 05.10.2022 року ОСОБА_1 04.10.2022 року одержав МВТ. ЗЧМТ. Акубаротравма. Струс головного мозку. Поранення, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини.
Відповідно до довідки про обставини травми військової частини НОМЕР_1 №3227 від 19.09.2023 року ОСОБА_1 22.06.2023 одержав ВТ. АБТ лівого вуха. Забій задньої поверхні правого стегна. Поранення, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини.
Відповідно до довідки про обставини травми військової частини НОМЕР_1 №3570 від 30.09.2023 року ОСОБА_1 08.08.2023 одержав МВТ. ЗЧМТ. Цефалгічний синдром. Поранення, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №39 від 08.02.2024 року старшого матроса ОСОБА_1 , колишнього розвідника-навідника розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 , звільнений у відставку наказом командира військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) №32-РС від 05.02.2024 року відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» .
Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №5374 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 09.04.2024 по 19.04.2024 року.
Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу Відповідач не провів з Позивачем розрахунків щодо:
- виплати індексації за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 та з 01.01.2024 року по 08.02.2024;
- виплати грошового забезпечення з 02.03.2022 по 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно;
- грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки;
- грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки за 22 доби у 2022 році, за 2 дні у 2024 році;
- грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки;
- одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».
Так, у наказі командира військової частини НОМЕР_1 №39 від 08.02.2024 року частково визначено розміри та види грошового забезпечення, що підлягають виплаті позивачу у зв'язку із звільненням з військової служби, проте, ані станом на дату видання зазначеного наказу, ані станом на день звернення до суду з позовною заявою грошові кошти визначені у наказі не виплачено, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 03.06.2024 року.
Позивач неодноразово усно та письмово, із рапортом, звертався до Відповідача щодо проведення нарахування та виплати вказаних виплат, однак Відповідачем відповіді не надано. Надати копії рапортів Позивач не має можливості, оскільки вони подавалися у одному екземплярі.
Не погодившись із бездіяльність Відповідача щодо не проведення вищевказаних виплат, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Щодо нарахування та виплати грошового забезпечення з 02.03.2022 року до 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
П. 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких п. 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до п. 4 Постанови №704.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція п. 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін. При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями п. 6 Постанови №103 та змін до п. 4 Постанови №704, не змінився.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17 грудня 2019 року за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Отже, з 30 січня 2020 року - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Разом з цим, слід зазначити, що з 30 січня 2020 року знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме:
1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;
2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п. 3 р. ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справ №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а.
20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою внесені зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз.1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 02.03.2022 по 20.05.2023 (тобто до 20.05.2023 - дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481) протягом спірного періоду суб'єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов'язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, як було передбачено п. 4 Постанови № 704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 2481 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 - 2684 грн.
Отже, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
Таким чином, суд вважає за можливе зобов'язати Відповідача нарахувати та виплати грошове забезпечення Позивачу за період проходження військової служби у Відповідача з 02.03.2022 по 20.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно.
Щодо вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 08.02.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII.
Індексація грошового забезпечення за спірний період мені не виплачувалась, що підтверджується наявними доказами.
Відповідно до абз.2 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
З огляду на викладене, позовні вимоги Позивача, а саме про протиправність дій Відповідача щодо не нарахування та не виплати Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 та з 01.01.2024 року по 08.02.2024 та як наслідок наявність підстав для зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період 02.03.2022 року по 31.12.2022 та з 01.01.2024 року по 08.02.2024 підлягають задоволенню.
Вказаний висновок в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 05 лютого 2020 року у справі №825/565/17, від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19.
Абз. 18 п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" № 2710-IX від 03 листопада 2022 року зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", згідно якої підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.
Однак до 01 січня 2023 року виплата індексації була обов'язковою, тому Відповідач зобов'язаний був провести індексацію грошового забезпечення з 21.04.2017 року по 31 грудня 2022 року.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року визначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з січня 2024 року. Таким чином, з січня 2024 року поновлено нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 були внесені зміни до Порядку № 1078, які набрали чинності та застосовуються 3 01.12.2015.
Згідно із Порядком № 1078 з 01.01.2016 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (у 2015 році такий поріг індексації був встановлений в розмірі 101 відсоток).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих ціп. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих ціп для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
За змістом пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Таким чином, системний аналіз наведених норм вказує на те, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати, є базовим при проведенні індексації.
Крім того, на момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294), пунктом третім якої було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 вона набрала чинності з 01.01.2008.
Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає «базовим», а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Вказана вище постанова діяла до 01.03.2018 - дати набрання чинності постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018.
Таким чином, місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовим місяцем) за спірний період має бути січень 2008 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Верховний Суд у постанові від 22.07.2020 у справі № 400/3017/19 (щодо періоду після 01.12.2015) зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. При цьому Суд погодився, що зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації, та місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), і є базовим при проведенні індексації.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України в постановах від 10.09.2020 у справі № 200/9297/19, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 23 серпня 2022 року у справі № 420/11641/21.
З наведеного вбачається, що відповідач не провів індексацію грошового забезпечення всупереч одного правомірного та законно обґрунтованого варіанту поведінки суб'єкта владних повноважень - виконання положень Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Суд вважає, що дана вимога підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги, а саме компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченою п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2022-2024 рік, то суд зазначає наступне.
У зв'язку з настанням особливого періоду Позивач не мав змоги скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати. Натомість відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також Наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» встановлена можливість виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, за минулі роки.
Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Така позиція висвітлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 № Пз/9901/4/19.
Варто зауважити, що принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права. Згідно з п. п. 3, 7 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Конституція України регламентує, що принцип рівності встановлює неможливість запровадження певних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, я маю таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Варто звернути увагу Суду також на те, що ця ситуація має ознаки типової справи і повинна розглядатись у провадженні, яке встановлено ст. ст. 290, 291 КАС України. У рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 № Пз/9901/4/19 зазначається, що справа має ознаки типової, якщо звернення до суду було здійснено особами, звільненими з військової служби, які мають статус учасника бойових дій, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації під час звільнення за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17 18 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частина 3 ст. 291 КАС України вказує на те, що під час ухвалення рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. У моєму випадку суд першої інстанції повинен вирішувати спір, посилаючись на рішення Верховного Суду від 16.05.2019 № Пз/9901/4/19.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Верховний Суд дійшов висновку, що норми Закону № 3551 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551, за 2022-2024 роки.
Верховний Суд дійшов висновку, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано в один із таких способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Відсутність рапорту позивача про надання йому соціальної відпустки не впливає на обов'язок відповідача провести при звільненні всі необхідні розрахунки, у тому числі, виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Отже, відповідачем протиправно не виплачена грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченою п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2022-2024 роки.
Відтак, суд вважає, що дана вимога підлягає до задоволення.
Щодо виплати одноразової грошової допомоги, то в даному випадку застосуванню підлягають наступні норми права.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року № 460 затверджено Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі - Порядок № 460).
Правовими нормами пунктів 1-4 Порядку №460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Як вбачається з матеріалів справи, при звільненні, позивачу не була виплачена одноразова грошова винагорода відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».
Отже, дана вимога підлягає до задоволення.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, то суд зазначає, що пунктом 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, вказано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України , у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова від 17.07.2015 у справі № 21-8а15). Тобто, в даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника визначений Кодексом законів про працю України .
Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналізуючи згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) зробив висновок, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Згідно абзаців першого та третього пункту 2 Постанови №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців робота, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене, враховуючи протиправність дій відповідача щодо не нарахування та невиплати повного грошового забезпечення, суд вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 08.02.2024 року по день фактичної виплати.
Так, відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 04.06.2024 року вбачається, що остання заробітна плата за перебування на військовій службі у Відповідача проведена 21.02.2024 року (додаток 12), а згідно Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №39 від 08.02.2024 року Позивача виключено зі списків частини 08.02.2024 року.
Оскільки позивач звільнений 08.02.2024 року, а остаточний розрахунок проведено лише 21.02.2024 року, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 13 календарних днів.
Отже, в даному випадку наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 08.02.2024 року по 21.02.2024 року.
Враховуючи Виписки по картковому рахунку Позивача, середньоденний розмір грошового забезпечення Позивача на час звільнення складає 808,78 грн. (24667,83 грн. *2/61 календарний день).
Середній заробіток за час затримки розрахунку складає 10 514 (десять тисяч п'ятсот чотирнадцять) грн. 14 коп. (808,78 грн. середньоденний розмір грошового забезпечення *13 кількість днів затримки).
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2024 по 21.02.2024 в сумі 10514,14 грн.
Щодо позовних вимог в частині виплати грошової допомоги для оздоровлення позивачу за 2022-2024 роки, то суд зазначає наступне.
Позивачем, безпідставно стверджується, що військова частина НОМЕР_1 не нарахувала та не виплатила йому за 2022 - 2024 роки грошову допомогу на оздоровлення.
Так, відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до частини 3 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Пунктами 1 та 6 розділу XXIII Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Водночас, ним не наведено жодних дійсних доводів на підтвердження своєї вимоги.
Натомість, з наданих відповідачем доказів вбачається, що у відповідності до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №39 грошова допомога на оздоровлення за 2024 рік була виплачена у встановленій цим наказом сумі.
Стосовно грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 рік, то така була виплачена згідно довідки військової частини НОМЕР_1 №426 від 01.11.2024 року.
Щодо вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 02.03.2022 по день фактичної виплати індексації, суд зазначає наступне.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі Порядок №159) відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно зі ст.3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, суд вважає, що відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація частини доходів проводиться тільки у випадку, якщо такі доходи були нараховані, але були затриманні строки їх виплати.
Оскільки у спірних правовідносинах нарахування та виплати позивачу індексації за період з 02.03.2022 по день фактичної виплати індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 п.5 Порядку № 1078 не було, зазначене не свідчить про затримання строків виплати грошових доходів, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги про нарахування та виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 02.03.2022 по день фактичної виплати індексації не підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатні беззаперечні докази на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності, згідно з вимог ч.2 ст.19 Конституції України, ч.2 ст.2 КАС України, оскаржуваних дій в повному обсязі.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 08.02.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексацію грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 08.02.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченою п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2022-2024 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченою п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2022-2024 рік.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразову грошову винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 08.02.2024 року по 21.02.2024 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 08.02.2024 року по 21.02.2024 у сумі 10 514 (десять тисяч п'ятсот чотирнадцять) грн. 14 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 07 листопада 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 ).
Головуючий суддя Подлісна І.М.