11 листопада 2024 року Справа № 480/6570/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6570/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яка полягає у не проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити з 20.03.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійого фонду України в Сумській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак виплата пенсії з проводиться лише в розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У липні 2024 року представник позивачв звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплати пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, однак отримав листа про відмову у проведенні такого перерахунку.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копія даної ухвали була направлена відповідачу через систему "Електронний суд" та отримана ним 29.07.2024, про що свідчить довідка про доставку електронного листа. Проте вимоги суду не виконано, відзиву на позовну заяву суду надано не було.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Сумській області та отримує по інвалідності, як особа з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі-Закон №796-XII) .
На адвокатський запит представника позивача щодо перерахунку пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області листом від 18.07.2024 направило копію розрахунку пенсії ОСОБА_1 .
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 1 Закону №796-XII, Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до частини першої статті 54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв'язку смерті з Чорнобильською катастрофою.
Як встановлено судом з матеріалів справи, позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України №796-XII.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом №3668-VІ, який набрав чинності 01.10.2011.
За положеннями статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, законів України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №3668-VI внесено зміни до деяких законодавчих актів України зокрема, до статті 67 Закону № 796-XII, а саме частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Так, згідно з частиною третьою статті 67 Закону №796-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону №796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Як вбачається з матеріалів справи внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин відповідач правомірно застосував положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зазначені положення Закону №3668-VI та частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, станом на дату проведення перерахунку, неконституційними не визнавалися, були чинними, а тому обов'язкові для застосування.
Разом з тим, 20.03.2024 Конституційний Суд України прийняв рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 20.03.2024 - з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 стаття 67 Закону №796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, також припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII,зі змінами, визнано неконституційними.
Таким чином, з 20.03.2024 обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, є протиправним з огляду на рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024.
Відтак, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні з 20.03.2024 перерахунку та виплаті позивачу пенсії по інвалідності без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність є протиправною та не відповідає вимогам законодавства.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись основними засадами адміністративного судочинства, вимогами законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу адвокатом Качан Наталією Федорівною (далі - адвокат, ОСОБА_2 ).
Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи, в тому числі копії: договір про надання правової допомоги, укладеного 10.07.2024 між адвокатом та позивачем (а.с.9, далі - Договір), акт приймання наданих послуг від 22.07.2024 (а.с.11), квитанція від 10.07.2024 про сплату позивачем 4000,00грн. (а.с.10) та ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с.12).
Згідно п.п.1.1 Договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе обов'язки представляти права та законні інтереси клієнта в Сумському окружному адміністративному суді у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управлінні ПФУ в Сумській області, здійснювати професійну діяльність згідно з умовами цього Договору з усіма, без обмежень, правами представника, які передбачені КАС України, у зв'язку із зверненням клієнта до суду.
Згідно п.4.2 Договору оплата за надання правової допомоги складає 4000грн.
Відповідно до Акту приймання наданих послуг адвокатом були виконані наступні роботи, зокрема, вивчення документів, консультування клієнта з приводу спірних правовідносин, збір доказів, підготування позовної заяви, копіювання та завіряння документів, доданих до позовної зави, направлення до суду позовної заяви та доданих документів.
Згідно квитанції позивачем було сплачено суму у розмірі 3000,00грн.
Вказані вище документи відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14 та підтверджують факт понесення 4000грн. як витрат позивача на правничу допомогу саме у цій справі.
Крім того, при вирішенні цього питання судом ураховується, що жодних заперечень чи клопотань щодо незгоди із заявленим до відшкодування розміром чи зменшення витрат на правничу допомогу відповідач до суду не надіслав. При цьому принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про те, що за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не може оцінювати відповідність їх розміру критеріям, що передбачені у частині п'ятій статті 134 КАС України, та, відповідно, самостійно зменшувати розмір заявлених до відшкодування сум.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21, від 18 травня 2023 року у справі №280/1983/19.
Таким чином, розмір понесених позивачем 4000грн. витрат в ході судового розгляду справи підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами, у зв'язку з чим вбачається необхідним задовольнити вимоги позивача про стягнення 4000грн. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача вказану суму.
Водночас, відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яка полягає у не проведенні з 20.03.2024 перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії по інвалідності без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43,м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) провести з 20.03.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії по інвалідності без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43,м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець