12 листопада 2024 року Справа № 480/974/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Осіпової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/974/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якій просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи:
- з 01.04.1983 року по 31.05.1988 року на посаді інженера проектувальника в Недригайлівському районному відділі статистики;
- з 11.07.1988 року по 01.11.1992 року на посаді слюсаря-складальника радіоапаратури у ВО «Сейм»;
- з 01.11.1992 року по 01.11.1993 року на посаді слюсаря-складальника в ТОВ «Престехніка»;
- з 01.02.1994 року по 10.11.1994 року період отримання допомоги по безробіттю в Недригайлівському районному центрі занятості;
- з 01.01.1998 року по 15.04.1998 року Недригайлівська музична школа на посаді опалювача школи;
- з 24.04.1998 року по 19.04.1999 року період отримання допомоги по безробіттю в Недригайлівському районному центрі занятості;
- з 21.07.1999 року по 17.02.2000 року період отримання допомоги по безробіттю в Недригайлівському районному центрі занятості;
- з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року на посаді обробника риби в ТОВ «Катран-Т».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 21 листопада 2023 року, тобто з моменту досягнення пенсійного віку.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у січні 2024 року вона звернулася до головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, однак Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у задоволенні такої було відмовлено у зв'язку з недостатністю необхідного страхового стажу. Так, до такого не було зараховано періоди роботи, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1983, оскільки титульний аркуш трудової книжки не засвідчено відтиском печатки підпиємства, на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Вказане рішення позивачка вважає протиправним, тому просить його скасувати.
Ухвалою від 12.02.2024р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від представника ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву (а.с.28-353), в якому відповідач заперечує проти задоволення позову. Пояснює, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка повинна бути належним чином оформлена. Трудова книжка позивачки не містить на титульній сторінці відтиск печатки організації, яка вперше заповнювала трудову книжку, чим порушено п. 2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162. Також відсутні підствави для зарахування до стажу період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 21.07.1999 до 17.01.2000, оскільки даний вид допомоги не передбачений ст. 24 Закону України "Про загальноообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV. Тому рішення від 16.01.2024 № 183750004184 про відмову в призначенні пенсії прийнято правомірно.
Головне управління ПФУ у Київській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки трудова книжка позивачки серії НОМЕР_1 від 01.04.1983 оформлена з недотриманням вимог Інструкції №162.
12.11.2024 ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ПФУ у Київській області про залучення співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 11.01.2024р. про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058).
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), розгляд документів, наданих позивачем, провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Рішенням від 16.01.2024 №183750004284 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю страхового стажу.
Згідно з розрахунком стажу страховий стаж позивачки становить 22 роки 2 місяці 27 днів.
Повідомлено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1983, оскільки титульний аркуш трудової книжки не засвідчено відтиском печатки підпиємства, на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Позивач не погоджується з рішенням ГУ ПФУ в Харківській області 26.09.2023 №182950008937 ГУ ПФУ, вважає його протиправним, тому звернувся до суду з цими позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону № 1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Пунктом 2.1 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами п.2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 2.11 Інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні положення містить Інструкція №162, яка була чинною на дату заповнення трудової книжки позивача, вказану та титульному аркуші (09.09.1980).
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
До матеріалів справи надано копію трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 01.04.1983, дослідивши яку суд встановив, що на першому аркуші відсутній відтиск печатки підпиємства, на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Втім, суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.
Аналіз записів щодо періодів трудової діяльності позивачки, про які містяться записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.04.1983, у співвідношенні з даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо позивачки, які головним управлінням визнаються, свідчать про те, що в частині періодів, підтверджених відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та визнаних відповідачами, такі періоди збігаються з даними трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1983, отже, відсутні підстави вважати, що трудова книжка серії НОМЕР_1 від 01.04.1983 належить іншій особі, ніж позивачу.
Саме по собі не засвідчення роботодавцем на титульному аркуші трудової книжки відтиском печатки підпиємства, на якому вперше заповнювалася трудова книжка, не може слугувати безумовною підставою для невизнання такої трудової книжки як документа, що підтверджує стаж роботи, оскільки відмова в призначенні пенсії з посиланням на такі формальні недоліки є непропорційним втручанням у гарантоване Конституцією України право особи на забезпечення у старості пенсією за віком, заслуженою попередньою працею.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд зазначає, що доводи відповідачів щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1983 є безпідставними та необґрунтованими.
Представник ГУ ПФУ в Івано-Франківській області у відзиві зауважив, що відсутні підстави для зарахування до стажу періоду роботи позивачки отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 21.07.1999 до 17.01.2000, оскільки даний вид допомоги не передбачений ст. 24. Законом №1058.
Щодо даного твердження, суд зазначає наступне.
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (ч. 4 ст. 3 КАС Укарїни).
Таким чином, оскільки позивачка одержувала матеріальну допомогу по безробіттю з 21.07.1999 по 17.01.2000, а Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" набрав чинності 01.01.2004, тому потрібно звернутися до законодавства, що діяло раніше.
Відповідно до пункту «а» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Статтею 25 Закону України «Про зайнятість населення» (чинного на час призначення позивачу матеріальної допомоги) визначено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в періодпрофесійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про зайнятість населення» допомога по безробіттю виплачується громадянам, які шукають роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 цього Закону. Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі) громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними.
Згідно з частиною 1 статті 31 Закону України «Про зайнятість населення»(чинного на час призначення позивачу матеріальної допомоги) безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарнихднів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Отже, підстави надання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги безробітним різні. Перша надається тим особам, які шукають роботу, а друга тим, які після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю не знайшли роботу і середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Оскільки відповідно до вимог пункту «а» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується період одержання допомоги по безробіттю, то суд вважає, що спірий період роботи позивача з 21.07.1999 до 17.01.2000 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Однак, позивач помилково вважає, що кінцем періоду зарахування до стажу матеріальної допомоги по безробіттю є 17.02.2000, оскільки матеріалами справи підтверджено, що матеріальна допомога по безробіттю виплачувала у період з 21.07.1999 до 17.01.2000 (а.с. 11-11, зворотній бік). Тому дана вимога задоволенню не підлягає.
Щодо зарахування до страхового стажу роботи позивачки періоду роботи з 01.07.2021 до 30.06.2011, виходить з наступного.
За визначенням ст. 1 Закону № 1058, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 3 ст. 24 Закону №1058).
Згідно з ст. 20 Закону № 1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень ст. 106 Закону № 1058, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Матеріалам справи пітверджено, що позивачка з 01.07.2010 до 30.06.2011 працювала на посаді обробника риби у ТОВ "Катран-Т".
Відповідно до розрахунку стажу період роботи з 01.07.2010 до 30.06.2011 зраховано до стажу, який дає право на пенсію, у розрахунку 11 місяців 01 день (а.с. 9). Однак ОСОБА_1 вважає, що даний період відповідач протиправно не зарахував у повному обсязі, як один рік.
Крім того, п.1 ст.12 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що саме Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до цього Закону. Пенсійний фонд України забезпечує ведення Реєстру застрахованих осіб відповідно до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 р. № 8-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.04.2018 р. за № 476/31928 (далі - Положення).
Джерелом формування Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, дані якого використовуються при призначенні пенсії та всіх видів державної соціальної допомоги, є персоніфіковані відомості про застрахованих осіб, інформація про нарахування та сплату страхових внесків, що подаються страхувальниками та фізичними особами - підприємцями у складі звітності до органів Державної податкової служби України та за період 1998-2010 роки до органів Пенсійного фонду України. Відповідно до Положення відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником. У разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.
Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 р. у справі № 144/669/17 дійшов висновку, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 01.07.2004 р. по 01.04.2005 р. не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
В подальшому цей правовий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 р. у справі № 535/1031/16-а, від 09.10.2020 р. у справі № 341/460/17, від 30.12.2021 р. у справі № 348/1249/17 та від 11.10.2023 р. у справі № 340/1454/21.
Відтак, суд враховує, що наявність у системі персоніфікованого обліку (Реєстрі застрахованих осіб) відомостей про періоди трудової діяльності застрахованих осіб у подальшому є підставою для призначення та здійснення пенсійних виплат.
У свою чергу, відсутність у Реєстрі відповідної інформації призводить до порушення права застрахованої особи на одержання виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Враховуючи вищезазначене, період роботи позивачки з 01.07.2010 року до 30.06.2011 повинен бути зарахований до її страхового стажу в повному обсязі.
Щодо дати призначення пенсії, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, 60 років (вік, з якого призначається пенсія відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015) позивачці виповнилося 21.11.2023.
З заявою про призначення пенсії позивачка звернулася 11.01.2024, тобто в межах тримісячного терміну з дня досягнення пенсійного віку. Таким чином, суд визнає, що орган Пенсійного фонду має призначити пенсію позивачу у відповідності до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV саме, з 22.11.2023 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Відтак, позивачка помилково вважає датою призначення пенсії 21.11.2023, а тому суд відмовляє у задоволенні даної витмоги.
Щодо посилань представника Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області у відзиві про виключну компетенцію Пенсійного фонду України в питаннях призначення та виплати пенсії, суд зазначає.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Разом з тим, враховуючи положення ч. 2ст. 245 КАС України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відтак у правовідносинах щодо призначення пенсійних виплат органи пенсійного фонду не наділені дискреційними повноваженнями, оскільки зобов'язані прийняти одне з рішень (про призначення пенсії або про відмову у призначенні), яке відповідає закону.
Відповідно до приписів розділу IV Порядку №22-1,після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачці з 22.11.2023 пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 605,60 грн. належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи:
- з 01.04.1983 року по 31.05.1988 року на посаді інженера проектувальника в Недригайлівському районному відділі статистики;
- з 11.07.1988 року по 01.11.1992 року на посаді слюсаря-складальника радіоапаратури у ВО «Сейм»;
- з 01.11.1992 року по 01.11.1993 року на посаді слюсаря-складальника в ТОВ «Престехніка»;
- з 01.02.1994 року по 10.11.1994 року період отримання допомоги по безробіттю в Недригайлівському районному центрі занятості;
- з 01.01.1998 року по 15.04.1998 року Недригайлівська музична школа на посаді опалювача школи;
- з 24.04.1998 року по 19.04.1999 року період отримання допомоги по безробіттю в Недригайлівському районному центрі занятості;
- з 21.07.1999 року по 17.01.2000 року період отримання допомоги по безробіттю в Недригайлівському районному центрі занятості;
- з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року на посаді обробника риби в ТОВ «Катран-Т».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) з 22.11.2023 призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1078-IV.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) суму сплаченого судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова