15 листопада 2024 року м. Рівне №460/11551/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15614-17 від 09.11.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) за сплати ЄСВ на суму 15819,54 грн. Позивач не погоджується з вимогою, оскільки з 26.11.2018 не здійснює господарської діяльності як ФОП, не отримує доходів від такої діяльності, про що відповідно заявою поінформував відповідача. Крім того, у вказаний період бува офіційно працевлаштованим найманим працівником та єдиний внесок за позивача сплачував роботодавець. На підставі викладеного, просила позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 02.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Крім того, з метою перевірки дотримання строку звернення до суду витребувано у Головного управління ДПС у Рівненській області докази надіслання оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 або докази особистого вручення платнику єдиного внеску (уповноваженому представникові).
15.10.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що серед підстав звільнення від сплати ЄСВ відсутня така, як робота найманим працівником, а тому позивач мав обов'язок сплачувати єдиний внесок незалежно від фінансового стану та навіть в разі відсутності доходу.
Щодо отримання позивачем вимоги повідомили, що строк зберігання документів, відповідно до переліку типових документів, що утворюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, iнших установ, підприємств та організацій, із зазначенням термінів зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 17.04.2012 за №571/20884, із змінами і доповненнями (далі - Перелік), становить 5 років, тому відомості про вручення вимоги у головного управління ДПС в Рівненській області відсутні.
З огляду на наведене, відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, то відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 25 червня 2007 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено запис про включення відомостей про фізичну особу-підприємця №26020000000009446, основним видом економічної діяльності якого за КВЕД 52.11.0 є «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами»
згідно реєстраційних даних фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 прийняла рішення щодо припинення підприємницької діяльності та зняття з обліку платника податку 26.11.2018 року за № 26020050001009446.
Відповідно до даних інтегрованої картки платника податку за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) станом на 31.10.2018 за позивачем рахується борг (недоїмка) зі сплати ЄСВ в загальній сумі 15 819, 54 грн. за 2018 рік.
З огляду на зазначене, ГУ ДПС у Рівненській області сформувало вимогу про сплату боргу №Ф-15614-17
Не погодившись з вимогою контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами та вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Пунктом 2 статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абз.1 п.1 та п. 3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Згідно з ч. ч. 2,3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Згідно з пунктом 7 розділу VI Інструкції №449, якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).
Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти:
- позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред'явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі;
- позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред'явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач до 26.11.2018 року мав статус фізичної особи-підприємця.
Однак, як зазначає останній, діяльності як ФОП він з 2018 року не проводить, доходів не отримує, а є найманим працівником у інших роботодавців.
Водночас, у своєму відзиві контролюючий орган зазначає, що серед підстав звільнення від сплати ЄСВ відсутня така, як робота найманим працівником, а тому ФОП ОСОБА_1 мав обов'язок сплачувати єдиний внесок незалежно від фінансового стану та навіть в разі відсутності доходу.
Вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) № Ф-15614-17 датована 09.11.2018 року, а сумою боргу визначено суму 15819,54 грн.
Як зазначає відповідач заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування в сумі 15819,54 грн, яка виникла за 2017 та І, ІІ та ІІІ квартали 2018 року.
Втім, суд звертає увагу відповідача на ту обставину, що позивач реалізовує свою трудову діяльність як найманий працівник.
Згідно з наявними у матеріалах справи індивідуальними відомостями про застраховану особу, роботодавці позивача щомісячно сплачували за позивача як найманого працівника ЄСВ у спірний період 2017-2018 років у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої йому заробітної плати за місяць.
Вищезазначене підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу із Реєстру застрахованих осіб (довідка ОК-5), які містить дані щодо суми заробітної плати, страхового стажу, позначки про сплату ЄСВ, яка позначається словами «Так» або «Ні».
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, варто зауважити наступне.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Також, слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
При вирішенні спірних правовідносин, суд застосовує правові висновки Верховного суду, викладені в постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, від 03.04.2020 у справі №140/642/19 у якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
З системного аналізу норм права слідує, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за періоди, в які він працював найманим працівником та за які його роботодавцем сплачувався єдиний внесок.
Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Згідно приписів ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 № Ф-15614-17 на суму 15819,54 грн, як наслідок наявні підстави для визнання її необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.
Враховуючи положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір в у сумі 1211,20 грн, а тому судові витрати позивача в частині сплаченого судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 № Ф-15614-17 на суму 15819,54 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 15 листопада 2024 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12,м. Рівне,Рівненська обл.,33023, код ЄДРПОУ 44070166)
Суддя В.В. Щербаков