14 листопада 2024 рокум. Рівне№460/12485/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
1.Стислий виклад позицій учасників справи
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач-2), у якому позивач просить суд визнати протиправним рішення відповідача-2 від 26 серпня 2024 року №172850028398 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком згідно заяви від 19 серпня 2024 року та зобов'язати відповідача-1 здійснити призначення і виплату пенсії за віком для позивача починаючи з 19 серпня 2024 року.
Позивач в обґрунтування позову зазначає про протиправність прийнятого відповідачем-2 рішення від 26.08.2024 №172850028398 про відмову в призначенні їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) через те, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж, та вважає, що незарахування відповідачем-2 до страхового стажу періодів роботи зазначених в трудовій книжці (оскільки вона заповнена з порушеннями) не може мати негативних наслідків для особи, оскільки відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на адміністрацію підприємства, де працює особа. З огляду на вказане позивач просить скасувати протиправне рішення прийняте відповідачем-2 та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
04.11.2024 відповідач-2 подав до суду свій відзив на позовну заяву, де в обґрунтування своїх заперечень проти задоволення позову вказує на те, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, оскільки трудова книжка позивача заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства Юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58). Окрім того відповідач зазначає про те, що позивачем надано довідку ТОВ «Рівнекультмеблі - Плюс» на прізвище « ОСОБА_2 », яке не відповідає паспортним даним позивача та не містить доказів, які б свідчили про зміну прізвища позивача. З огляду на вказане відповідач-2 вважає, що прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим, а відтак в задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
Відповідач-1 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 16.10.2024 у електронній формі із використанням електронного кабінету підсистеми "Електронний суд" ЄСІТС, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 17.10.2024.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2024 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 21.10.2024 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановив відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.
Відповідач-2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав 06.11.2024 до суду відзив, у якому відповідач-2 виклав свої заперечення проти позову.
Відповідач-1 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Позивач ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Нова Українка Рівненського району Рівненської області та, досягнувши 16.08.2024 року 60-річного віку, позивач 19.08.2024 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №№1058-IV.
Вказану заяву позивача за принципом екстериторіальності було передано для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач-2). За результатами розгляду цієї заяви відповідачем-2 26.08.2024 прийнято рішення №172850028398, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, оскільки страховий стаж позивача становить 17 років 2 місяці 4 дні, що є недостатнім, оскільки відповідно до статті 26 Закону №1058-IV необхідний страховий стаж в 2024 році має становити не менше 31 року. При цьому, до страхового стажу позивача не зараховано стаж згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.08.1980 через те, що на титульній сторінці зміна прізвища " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 " зроблено з порушенням Інструкції №58 від 29.07.1993 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за номером 110 (до цього - Порядок, затверджений постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань номер 162 від 20.06.1974 року), відсутня посада та підпис відповідальної особи не зазначено ким видано свідоцтво про шлюб. Також в оскаржуваному рішенні відповідачем-2 вказано про те, що для зарахування страхового стажу за період роботи з 05.12.1980 по 24.11 1981 надано довідку, яка видана ТОВ "Рівнекультмеблі - Плюс" на прізвище « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним про прізвище позивача - « ОСОБА_3 », а документи про зміну позивачем прізвища відсутні. Додатково не зараховано до страхового стажу навчання згідно наданого диплому серії НОМЕР_2 від 30.06.1986 виданого також на прізвище « ОСОБА_2 ».
Не погодившись з таким рішенням відповідача-2, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.
Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є рішення відповідача-2 від 26.08.2024 №172850028398 про відмову у призначенні пенсії позивачу за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV та зобов'язання відповідача-1 призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 19 серпня 2024 року.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Приписами статті 1 та частини 1 статті 2 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Приписами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV та Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року (ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV).
За приписами частини 4 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
В ході розгляду справи суд встановив, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач досягнув віку 60 років, однак відповідно до оскаржуваного рішення страховий стаж позивача становить 17 років 2 місяці 4 дні, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.
З оскаржуваного рішення відповідача-2 вбачається також, що до страхового стажу позивача не зараховано стаж згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.08.1980 через те, що на титульній сторінці змінено прізвище " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 " з порушенням Інструкції №58 від 29.07.1993 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за номером 110 (до цього - Порядок, затверджений постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань номер 162 від 20.06.1974 року), оскільки відсутня посада та підпис відповідальної особи та не зазначено ким видано свідоцтво про шлюб.
Вирішуючи спір в частині такого не зарахування страхового стажу відповідачем, суд виходить з наступних міркувань.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
В період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-ХІІ.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1 та 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі №235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки НОМЕР_1 суд встановив, що така трудова книжка видана ОСОБА_4 26.08.1980, а згодом на підставі свідоцтва про укладання шлюбу від 21.01.1987 були внесені зміни до вказаної трудової книжки в частині зазначення прізвища, яке змінено з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».
На момент внесення у трудову книжку позивача запису про зміну прізвища (23.09.1987) була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 глави 1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Пунктом 2.3 Інструкції №162 було визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.12 зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорти, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. У такому ж порядку за необхідності вносяться зміни до відомостей про освіту, професію, спеціальність.
Пунктом 8.1. Інструкції №162 було встановлено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року №656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (далі - Постанова №656).
Відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Подібні правові приписи містить і діюча Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 та Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників".
Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення. До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, у постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 року у справі №307/541/17.
Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд встановив, що відомості про зміну прізвища позивача здійснені з посиланням на номер та дату свідоцтва про укладення шлюбу, однак дійсно без зазначення посади та відповідальної особи, яка здійснила такий запис, як і зазначено в рішенні відповідача-2 від 26.08.2024.
Водночас, за основними критеріями вказаний запис відповідає вимогам оформлення трудових книжок, зокрема, містить дані про факт укладення шлюбу та містить посилання на відповідний документ, а саме на свідоцтво про укладення шлюбу.
Окрім того суд зазначає про те, що в трудовій книжці позивача зазначені періоди роботи позивача, з посиланням на накази, згідно яких позивача прийнято та звільнено з роботи, інформацію про роботодавців, записи про звільнення засвідчені печатками підприємств, що унеможливлює неврахування періодів роботи позивача зазначених в трудовій книжці до його страхового стажу.
Суд також зауважує, що інших недоліків трудової книжки, зокрема, в частині неправильних чи неточних записів про періоди роботи позивача, відповідачем-2 при розгляді заяви позивача не встановлено та у рішенні не зазначено, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача, відповідачем суду не надано.
Відтак, суд констатує формальний характер зауважень відповідача до трудової книжки позивача, оскільки в іншій частині її зміст дозволяє однозначно встановити її достовірність та належність як документу, що містить відомості про стаж позивача в періоди його роботи.
Тому позивач не є та не може бути відповідальною особою за формальні недоліки в оформленні його трудової книжки, допущені посадовою особою роботодавця при заповненні трудової книжки.
Крім того, у постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов до висновку про те, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
У разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства-роботодавця, архівних установ, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.
В спірних правовідносинах пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій.
Окремо суд зазначає, що на підтвердження зміни прізвища позивача з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » в матеріалах позовної заяви наявний паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію шлюбу 21.01.1987 року з ОСОБА_5 . Також вказаний факт підтверджується витягом з Реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу. Як вбачається з наданого позивачем свідоцтва про народження, її дівочим прізвищем до одруження було прізвище « ОСОБА_2 ».
Отже, в суду відсутні сумніви щодо достовірності наданих позивачем документів на підтвердження стажу, зокрема трудової книжки НОМЕР_1 від 26.08.1980, а також і довідки ТОВ «Рівнекультмеблі - Плюс» виданої на ім'я ОСОБА_4 .
Відповідно до пункту «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до статті 42 Закону №2778-VIII професійно-технічні навчальні заклади є основною школою професійно-технічної освіти молоді і формування гідного поповнення робітничого класу.
За приписами статті 44 Закону №2778-VIII головними завданнями професійно-технічних навчальних закладів є, зокрема, підготовка для народного господарства всебічно розвинених, технічно освічених і культурних молодих кваліфікованих робітників, які володіють професійною майстерністю, відповідають вимогам сучасного виробництва, науково-технічного прогресу і перспективам їх розвитку.
Особам, які закінчили середні професійно-технічні училища, видається диплом про присвоєння кваліфікації з професії і здобуття середньої освіти, а тим, хто особливо відзначився, - диплом з відзнакою (частина 2 Закону №2778-VIII).
В силу вимог пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується, зокрема, дипломами.
Згідно диплому НОМЕР_2 позивач навчалася в Рівненському технікумі радянської торгівлі в період з 1984 по 1986 рік. Належність вказаного диплому позивачу відповідачем не заперечується. Більше того, жодних доводів для неврахування відповідачем відповідного диплому для зарахування до страхового періоду її навчання не наведено.
Під час навчання позивача діяли норми Інструкції №162, пункт 2.15 якої передбачав, що студентам, учням, аспірантам та клінічним ординаторам, які мають трудові книжки, навчальний заклад (науковий заклад) вносить записи про час навчання у денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, у партійних школах та школах просування. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукового закладу) про зарахування на навчання та відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів клінічних ординаторів.
Судом встановлено, що записи про навчання позивача у вищевказаному періоді підтверджуються також його трудовою книжкою НОМЕР_1 під порядковими номерами 11-12.
З огляду на вказане суд дійшов до висновку про те, що відповідач не мав правових підстав не враховувати до страхового стажу позивачу період її навчання в Рівненському технікумі радянської торгівлі в період з 1984 по 1986 рік.
Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані до них судом норми права і висновки Верховного суду про їх застосування, суд дійшов до висновку, що відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу позивача періоди його роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.08.1980 та період навчання в Рівненському технікумі радянської торгівлі, а відтак зважаючи на встановлені обставини справи і наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд вважає, що оскаржуване рішення від 26.08.2024 №172850028398 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи спір в частині позовної вимоги про зобов'язання відповідача-1 призначити позивачу пенсію за віком з 19.08.2024, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, закріплюють, що право особи на пенсійне забезпечення, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, саме до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині 2 статті 2 КАС України.
Оскільки вирішення питання наявності права на пенсію (підрахунку загального стажу) є прерогативою пенсійного органу і суд не вправі замість пенсійного органу вдаватись до підрахунку стажу, чи прийняття рішення про призначення пенсії, тому на переконання суду, для відновлення порушеного права позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України та зобов'язати відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 19.08.2024 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу спірних періодів, зазначених судом у цьому рішенні як таких, що підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 від 26.08.2024 №172850028398 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV та зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 19.08.2024 з урахуванням висновків суду, що викладені в цьому рішенні, про наявність підстав для зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача.
6. Розподіл судових витрат.
З огляду на приписи чинного законодавства при зверненні до суду із позовною заявою у цій справі позивач сплатив до бюджету судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом. З урахуванням наведеного та оскільки суд визнав по суті обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його до вчинення певних дій, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи (за подання позовної заяви) підлягають присудженню на його користь у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 відповідно до правил частини 1 статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 26.08.2024 № 172650009060 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2024 про призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду, що викладені в цьому рішенні, про наявність підстав для зарахування спірних періодів до страхового стажу ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне,Рівненська обл., 33028, код ЄДРПОУ: 21084076).
Відповідач-2:Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька обл., 21005, код ЄДРПОУ: 13322403).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК