12 листопада 2024 рокум. Рівне№460/12538/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
1. Стислий виклад позицій учасників справи
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач), у якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 12.07.2024 №172650009060 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 05.07.2024.
Обґрунтовуючи свій позов, позивач зазначає про те, що він звернувся 05.07.2024 до пенсійного фонду за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ), однак отримав відмову відповідача у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання та страхового стажу, оскільки відповідач не врахував до періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення період роботи та навчання в м. Рівне, однак позивач вважає, що дані трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання у забрудненій зоні, так як період проживання підтверджений довідкою органу місцевого самоврядування, і крім того наявність статусу особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорії 3) є належним підтвердженням проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років. Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною та роботи в колгоспі через відсутність наказу про звільнення, то позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки на особу не може перекладатись відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки. Окрім того, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб відповідної інформації призводить до порушення права застрахованої особи на одержання виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням. Відтак, вважає рішення відповідача протиправним, а тому просить його скасувати та позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана позивачем до суду 18.10.2024 у паперовій формі безпосередньо через канцелярію суду, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 18.10.2024.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2024 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 21.10.2024 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановив відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кричильськ Сарненського району Рівненської області і на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії досягла віку 55 років, є громадянкою України, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_1 , виданим позивачу 31.08.2022 Рівненською обласною державною адміністрацією.
Відповідно до довідки Кричильського старостинського округу Сарненської міської ради від 29.06.2022 №13/03-1310 позивач постійно зареєстрована та постійно проживала в с. Кричильськ Сарненського району Рівненської області в період з 01.01.1986 по даний час, а територія даного населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.
Після досягнення віку 55 років позивач 05.07.2024 звернулась до Пенсійного фонду України з заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку.
З урахуванням принципу екстериторіальності вказану заяву позивача про призначення пенсії розглянуто відповідачем та ним же 12.07.2024 прийнято рішення №172650009060 про відмову у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону №796-ХІІ у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 та відсутністю необхідного страхового стажу. Зі змісту вказаного рішення вбачається також, що за наданими документами підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 4 місяці 9 днів, і до періоду проживання у забрудненій зоні не зараховано періоди: з 01.09.1986 по 16.07.1987, оскільки заявниця навчалась в Рівненському середньому професійно-технічному училищі; з 20.07.1987 по 01.02.1993, оскільки заявниця працювала в Рівненському заводі 60 років «Октября». Водночас, відповідно до трудової книжки від 20.07.1987 до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи з 01.03.2000 по 03.04.2003, оскільки у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані (частково зараховано догляд за дитиною до трьох років); період роботи з 16.05.2003 по 25.07.2003, оскільки відсутній номер та дата наказу про звільнення з роботи. У вказаному рішенні відповідачем також зазначено про те, що страховий стаж заявниці становить 21 рік 6 місяців 27 днів, а вік заявниці 55 років 8 місяців 7 днів.
Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору рішення відповідача №172650009060 від 12.07.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на підставі статті 55 Закону №796-XII та зобов'язання відповідача призначити позивачу з 05.07.2024 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-ІV.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796-XII.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XI, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону. Згідно з п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, далі - Порядок №22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що таке посвідчення позивачу видане уповноваженим на те державним органом (Рівненською обласною державною адміністрацією), який при видачі зазначеного посвідчення перевіряв достовірність поданих позивачем документів.
Отже, наявне у позивача посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи, підтверджує факт його проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-ХІІ.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Відповідно до довідки Кричильського старостинського округу Сарненської міської ради від 29.06.2022 №13/03-1310 позивач постійно зареєстрована та постійно проживала в с. Кричильськ Сарненського району Рівненської області в період з 01.01.1986 по даний час і територія даного населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.
Суд зауважує, що відповідно до частини 3 та частини 4 статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Відтак, суд відхиляє твердження відповідача викладені ним в рішенні про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку через те, що в період з 01.09.1986 по 16.07.1987 та з 20.07.1987 по 01.02.1993 позивач працював та навчався в м. Рівне, яке не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, оскільки в силу вимог п.7 Порядку №22-1 при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 №796-XII документами, що підтверджують факт проживання особи на територіях радіоактивного забруднення є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування.
Водночас, суд вважає, що дані щодо місця навчання чи роботи позивача в іншому населеному пункті не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування та відповідним посвідченням позивача як громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), оскільки факт навчання або працевлаштування особи у навчальному закладі або у роботодавця, який зареєстрований або знаходиться у іншому місці, ніж місце проживання особи, сам по собі не виключає можливості постійного фактичного проживання такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення, враховуючи не спростовану відповідачем будь-якими доказами можливість щоденного або періодичного доїзду особи з місця свого постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення до місця проходження навчання або роботи поза населеним пунктом проживання і у зворотному напрямку.
Також, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутня інформація про те, що відповідна довідка була відкликана, будь-якими суб'єктами оскаржена та відповідним органом скасована, а тому слугує належним доказом у справі та підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у вищевказаний період
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18), які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування. Вказана позиція узгоджується з висновками викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Отже, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 роки, як власника посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 повні роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років.
Водночас, зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи. Застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
Як вже встановлено судом, наявність у позивача посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Суд зауважує, що відповідно до довідки Кричильського старостинського округу Сарненської міської ради від 29.06.2022 №13/03-1310 позивач була зареєстрована та проживала в с. Кричильськ Сарненського району Рівненської області в період з 26.04.1986 по 31.07.1986, а тому до позивача застосовується початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки.
Окрім зазначеного суд встановив, що позивач в подальшому також проживав і проживачє у зоні гарантованого добровільного відселення в с. Кричильськ Сарненського району Рівненської області в період з 01.08.1986 по даний час (тобто по дату видачі довідки від 29.06.2022) і територія якого віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.
Щодо можливості зарахування періоду проживання особи в зоні посиленого радіоекологічного контролю з 01.01.1993, висловився Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №380/7535/21, де зазначив про те, що для правильного вирішення спору судам слід було встановити кількість років проживання позивачем в зоні посиленого радіоекологічного контролю в цілому.
Отже, враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у період з 01.01.1986 по дату видачі довідки (29.06.2024), що складає понад 30 років, застосуванням до позивача початкової величини зниження пенсійного віку, суд погоджується з доводами позивача про наявність у нього права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Суд зауважує, що другою обов'язковою умовою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є наявність у особи відповідного страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Оскільки позивач має право на зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ максимально на 6 років, суд зауважує, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абзац 2 частини 4 статті 26 Закону №1058-ІV).
В силу приписів статті 26 Закону №1058-IV, для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку особи мають право за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Суд встановив, що позивач досягнув віку 54 років у 2022 році, тому на момент досягнення необхідного віку, а саме станом на 2022 рік, страховий стаж позивача повинен становити не менше 29 року, а з урахуванням зменшення на 6 років, страховий стаж повинен становити не менше 23 років.
Отже, для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, призначається пенсія за умови: 1) досягнення віку 60-6 = 54 роки, 2) наявності страхового стажу 29-6 = 23 роки.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії він досягнув 55 річного віку та має страховий стаж 21 рік 6 місяців 27 днів.
Як вбачається з оскаржуваного рішення відповідача від 12.07.2024 №172650009060 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.03.2000 по 03.04.2003, оскільки у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані (частково зараховано догляд за дитиною до трьох років) та період роботи з 16.05.2003 по 25.07.2003, оскільки відсутній номер та дата наказу про звільнення з роботи.
З приводу не зарахування відповідачем вищевказаних періодів до страхового стажу позивача суд зазначає наступне.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
У законодавстві, що діяло до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Так судом встановлено, відповідно до наявної в матеріалах справи трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 20.07.1987 позивач в спірні періоди, а саме в період 01.03.2000 по 03.04.2003 працювала різноробочою в СПП «Кричильське» та в період з 16.05.2003 по 25.07.2003 працювала робочою в ВАТ «Драбівське».
Як вбачається з Форми РС-право в спірному періоді з 01.03.2000 по 03.04.2003 відповідачем частково зараховано період догляду за дитиною до 3 років до страхового стажу позивача, а саме зарахованим є період з 01.03.2000 по 10.03.2003, однак в кількості лише 3 роки.
Водночас, як суд зазначав вище, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 20.07.1987, позивач у вказаному періоді була працевлаштована, отже період з 01.03.2000 по 03.04.2003 підтверджується даними трудової книжки позивача, а відтак підлягає зарахуванню до страхового стажу в повному розмірі.
Окрім того, суд зауважує, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не було взято до уваги. При цьому, доводи відповідача про те, що відсутність номера та дати наказу про звільнення позивача з роботи в період з 16.05.2003 по 25.07.2003 є достатньою підставою для не зарахування такого періоду до страхового стажу позивача, безпідставні, оскільки на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Суд окремо звертає увагу на посилання відповідача щодо відсутності в період з 01.03.2000 по 03.04.2003 даних щодо позивача у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, відповідно до статті 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Статтею 106 Закону України №1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі №373/2265/16-а, від 01.03.2021 у справі №423/757/17.
Відповідно до статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно із частинами 11 та 12 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із закону.
Тому, враховуючи позицію суду висловлену вище, щодо підтвердження страхового стажу позивача відомостями наявними в трудовій книжці, яка відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ та Порядку №637 є основним документом, що підтверджує стаж роботи, та оскільки позивач не несе відповідальність у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску, у зв'язку з відсутністю нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в Реєстрі, отже період роботи позивача з 01.03.2000 по 03.04.2003 та з 16.05.2003 по 25.07.2003 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Таким чином в ході судового розгляду цієї справи суд встановив, що позивач досягнув віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV з врахуванням зменшення та проживав необхідну кількість років в зоні гарантованого добровільного відселення для призначення пенсії відповідно до Закону №796-ХІІ.
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов до висновку про те, що оскаржуване рішення від №172650009060 від 12.07.2024 відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи спір в частині позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 05.07.2024, суд виходить із такого.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, закріплюють, що право особи на пенсійне забезпечення, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, саме до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині 2 статті 2 КАС України.
Оскільки вирішення питання наявності права на пенсію (підрахунку загального стажу) є прерогативою пенсійного органу і суд не вправі замість пенсійного органу вдаватись до підрахунку стажу, чи прийняття рішення про призначення пенсії, тому на переконання суду, для відновлення порушеного права позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 05.07.2024 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу спірних періодів, зазначених судом у цьому рішенні як таких, що підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 12.07.2024 №172650009060 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону №796-ХІІ та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 05.07.2024 враховуючи висновки суду викладені в цьому рішенні суду щодо зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача та періоду його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
5. Розподіл судових витрат.
З огляду на приписи чинного законодавства при зверненні до суду із позовною заявою у цій справі позивач сплатив до бюджету судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом. З урахуванням наведеного та оскільки суд визнав по суті обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо визнання протиправною відмови відповідача та зобов'язання його до вчинення певних дій, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи (за подання позовної заяви) підлягають присудженню на його користь у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 12.07.2024 № 172650009060 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.07.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місцезнаходження: вул. П'ятницька, 83А, м. Чернігів, Чернігівська обл., 14005, код ЄДРПОУ: 21390940).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК