Рішення від 12.11.2024 по справі 460/12494/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Рівне №460/12494/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) із 16 вересня 2024 року до зміни законодавства або зміни правового статусу.

Ухвалою суду від 28.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №460/12494/24; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

За змістом позовної заяви, вимоги обґрунтовані тим, що позивач що позивач є особою, яка постраждала унаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення. Крім цього, позивач є пенсіонером за віком, що перебуває на обліку у відповідача, та має право на доплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. Покликаючись на Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, позивач стверджує про наявність права на отримання доплати до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII і просить зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити таку з 16.09.2024.

У встановлений судом строк відзиву на позов не подано. Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідженням письмових доказів по справі суд встановив, що позивач є особою, яка постраждала унаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4) та перебуває на обліку у відповідача, отримуючи пенсію. Також, позивач не працює та з 16.09.2024 проживає в населеному пункті, який згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991 віднесений до зони гарантованого добровільного відселення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991.

Частиною першою статті 39 Закону №796-XII, в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, передбачалося, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

А за частиною другою цієї статті в цій же редакції, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007 частини першу та другу статті 39 Закону №796-XII було замінено однією частиною такого змісту: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, з 22 травня 2008 року стаття 39 Закону №796-XII повинна була застосовуватися в редакції, що діяла до внесення змін Законом №107-VI.

28 грудня 2014 року прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.

4 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону №796-XII статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року та в тій частині, яка не змінена Законом №987-VIII.

Відтак, з 17 липня 2018 року стаття 39 Закону №796-ХІІ «Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення» має такий зміст:

«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.»

Тобто, в одній частині діє норма Закону №796-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996, яка не суперечить редакції Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII від 04.02.2016, а в іншій - діє норма Закону №987-VIII.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по зразковій справі № 240/4937/18.

Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення на отримання доплати до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що Закон №796-XII не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.

Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» №791а-ХІІ від 27.02.1991 (далі - Закон №791а-ХІІ).

Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено ст.2 Закону №791а-ХІІ.

Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме:

зона відчуження;

зона безумовного (обов'язкового) відселення;

зона гарантованого (добровільного) відселення;

зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до частин 2 - 3 статті 2 Закону №791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.

Пунктом 2 розділу І Закону №76-VIII у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.

Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону №791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:

1) зона відчуження;

2) зона безумовного (обов'язкового) відселення;

3) зона гарантованого добровільного відселення.

Поряд з цим, зона посиленого радіоекологічного контролю з 01.01.2015 виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ.

Законом України від 28.12.2014 року №76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014.

Водночас жодні зміни, внесені Законом №76-VIII до Закону №791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не визнавались.

Отже, чинна станом на 17.07.2018, і на час звернення позивача до суду редакція ст.2 Закону №791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон №791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII, як такий, що має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.

Позиція аналогічного змісту викладена у постанові Верховного Суду у зразковій справі №580/2371/20 від 23.09.2020, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021.

Судом встановлено, що позивач має посвідчення особи, яка постраждала унаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4. За даними трудової книжки, на час аварії на ЧАЕС і до 2004 року ОСОБА_1 проживала, навчалась, працювала у м.Березне, м.Кузнецовськ( м.Вараш), які не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Жодних даних про те, що в цей період часу позивач проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, немає.

16.09.2024 позивач зареєструвала місце свого проживання в с.Заболоття, Вараського району, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2024 року у справі № 240/21598/22 наголосив, що при вирішенні питання про наявність у особи права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, передбаченого положеннями статті 39 Закону №796-XII, необхідно з'ясувати і перевірити, чи позивач є непрацюючим пенсіонером та чим це підтверджується, встановити, де проживає позивач, з якого періоду, чи відноситься його місто проживання до населеного пункту, віднесеного до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно Порядку №106, чи виплачувалась позивачу підвищення до пенсії до 01 січня 2015 року, та чи є позивач особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Закону №796-XII.

У цьому контексті, суд вважає за необхідне зазначити, що з моменту аварії на ЧАЕС і до 16.09.2024 позивач взагалі не поживала і не працювала в зоні гарантованого добровільного відселення. Період її проживання у населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, на момент звернення до суду, становить місяць. Такі обставини вказують на недобросовісність поведінки позивача. Дії позивача свідчать на користь того, що єдиною метою для переселення в зону гарантованого добровільного відселення була можливість отримати підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, право на яке ОСОБА_2 фактично не набула.

З огляду на вищевикладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Підстави для стягнення на користь позивача судового збору відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 у розмірі, що дорівнює прожитковим мінімумам для працездатних осіб (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) із 16 вересня 2024 року до зміни законодавства або зміни правового статусу, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 12 листопада 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя Н.В. Друзенко

Попередній документ
123048584
Наступний документ
123048586
Інформація про рішення:
№ рішення: 123048585
№ справи: 460/12494/24
Дата рішення: 12.11.2024
Дата публікації: 19.11.2024
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Рівненський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (12.11.2024)
Дата надходження: 17.10.2024
Предмет позову: про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій