11 листопада 2024 року м. Рівне №460/8286/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач - 2), в якому просить суд:
1. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років як працівнику освіти.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсії за вислугу років як працівнику освіти з 13 червня 2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років згідно з пунктом “е» частини першої статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення». 02 липня 2024 року ГУ ПФ України у Закарпатській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років позивачу у зв'язку з відсутністю спеціального стажу роботи та у зв'язку з відсутністю документа про реєстрацію місця проживання. ОСОБА_1 вважає таку відмову протиправною, оскільки дії та рішення відповідача є неправомірними та суперечать положенням закону, зазначає, що її педагогічний стаж на день звернення за призначенням пенсії становив більше 30 років, тому вона має право на пенсію за вислугу років. Вважає, що в такому випадку порушуються її права на пенсійне забезпечення. З огляду на це позивач просила позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 01.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачі подали відзиви на позовну заяву, які є подібними за своїм змістом, в яких зазначили, що 25.06.2024 позивачка звернулась із заявою про призначення пенсії та додатково доданими документами, за результатами розгляду яких в порядку екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення від 02.07.2024 №172050006147 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки відсутній спеціальний стаж роботи та у зв'язку з відсутністю документа про реєстрацію місця проживання. З рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області вбачається, що страховий стаж позивачки становить 30 років 09 місяців 07 днів. Станом на 11 жовтня 2017 року стаж за вислугу років становить 15 років 07 місяців 29 днів. До страхового стажу роботи позивачки не зараховано період трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 період з 20.08.1993 по 17.01.1995, оскільки між датою прийняття на роботу та датою наказу про прийняття на роботу містяться розбіжності. Ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях до 29.07.1993 здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, а з 29.07.1993 - відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерство праці України від 29.07.1993 №58. Пунктом 2.4 Інструкції №162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції №162). До спеціального стажу позивачки не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 з 01.06.1999 по 09.10.2000, оскільки згідно запису №9 позивачка прийнята на роботу “культорганізатором» та з 01.09.2003 по 08.11.2010 згідно з записом №13 переведена “методистом». Зазначені посади відсутні в Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». Таким чином, Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято правомірне рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Пункту 2-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років 26 років 6 місяців станом на 11 жовтня 2017 року. Просили у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою про призначення пенсії за вислугою років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Закарпатській області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №172050006147 від 02.07.2024 року на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у зв'язку з відсутністю спеціального стажу роботи та у зв'язку з відсутністю документа про реєстрацію місця проживання.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо такої відмови, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд керується та виходить з такого.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 20.08.1993 по 17.01.1995, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з приписів Порядку №637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
Як встановлено судом, позивач, до заяви надала копії трудової книжки серії НОМЕР_1 . Згідно із записом №7 від 20.08.1993 позивач прийнята на роботу продавцем магазину №6. Згідно з запису №8 від 17.01.1995 звільнена за власним бажанням по ст.38 КЗпП України.
Суд зазначає, що вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період з 29.07.1993 визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58) затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Так, за змістом пункту 1.1. глави 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За правилами пункту 2.4.глави 2 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6. глави 2 цієї ж Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Відтак, підстави для неврахування цих записів при визначенні періоду страхового стажу позивача відсутні.
Той факт, що в трудовій книжці позивача між датою прийняття на роботу та датою наказу про прийняття містяться розбіжності не є виною позивача.
Таким чином, суд вважає підтвердженим період роботи позивача з 20.08.1993 по 17.05.1995 згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , який підлягає зарахуванню до її страхового стажу.
З огляду на наведене, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що стаж за періоди роботи позивача з 20.08.1993 по 17.05.1995 не можна зарахувати як страховий, оскільки на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зазначає, що підставою для зарахування стажу до страхового є наявність даних у трудовій книжці, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а та від 10.12.2020 у справі №195/851/17.
Суд також звертає увагу, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, за якою певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Щодо незарахування до спеціального стажу роботи період трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 01.06.1999 по 09.10.2000, та з 01.09.2003 по 08.11.2010, суд зазначає таке.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 2 Закону №1788-XII передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно зі статтею 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту “е» статті 55.
Пунктом “е» статті 55 Закону №1788-XII (в редакції до 01.04.2015) визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII пункт “е» статті 55 Закону №1788-XII викладено у такій редакції: “право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII внесено зміни до статті 55 Закону №1788-XII, та в абзаці першому пункту “е» слова “незалежно від віку» замінено словами та цифрами “після досягнення 55 років і».
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту “а» статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.
У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до статті 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Установлення положеннями Закону №1788-XII віку виходу на пенсію окремих категорій громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є посяганням на сутність права на пенсійне забезпечення та позбавленням вказаних осіб права на соціальний захист.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 положення пункту “а» статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 відновлено дію пункту “е» статті 55 Закону №1788-XII в редакції до 01.04.2015 щодо права працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення на пенсію за вислугу років незалежно від віку при такій умові: наявність спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909).
Згідно з розділом 1 Переліку №909, робота у позашкільних навчальних закладах на посадах директорів, їх заступників з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи, дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з пунктом 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. Для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються військові квитки (п.6 Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, за відсутності трудової книжки позивача, періоди його роботи відповідно до пункту 3 Порядку №637 може бути підтвердженим, зокрема, виписками із наказів, довідками та іншими документами, які містять відомості про періоди роботи.
На підтвердження наявного в позивача спеціального стажу відповідачам було надано копію трудової книжки НОМЕР_1 .
Згідно із записами в трудовій книжці позивач працювала у:
- у Восьмирічній школі №26 Горняцького району м. Макіївка Донецької області з 15 серпня 1987 року по 31 серпня 1992 року на посаді вчителя початкових класів;
- Середній загальноосвітній школі №62 Горняцького району м. Макіївка Донецької 27.07.2024 5 області з 01 вересня 1992 року по 19 серпня 1993 року на посаді вчителя української мови;
- Горняцькому районному будинку піонерів (в подальшому перейменовано в Центр творчості дітей та юнацтва, Центр дитячої та юнацької творчості) з 01 червня 1999 року по 08 листопада 2010 року на посаді керівника гуртка, 0,75 ставки культорганізатора та 0,5 ставки методиста;
- Будинку дитячої та юнацької творчості (в подальшому перейменованого в Центр дитячої та юнацької творчості) Управління освіти виконавчого комітету Вараської (в минулому - Кузнецовської) міської ради з 11 січня 2011 року по 12 червня 2024 року.
Як встановлено судом, відповідачем 1 не зараховано до спеціального стажу період роботи позивача у Горняцькому районному будинку піонерів (в подальшому перейменовано в Центр творчості дітей та юнацтва, Центр дитячої та юнацької творчості) з 01 червня 1999 року по 09 жовтня 2000 року, посилаючись на те, що згідно запису трудової книжки №9 позивач прийнята на роботу на посаду культорганізатора, а із 01.09.2003 по 08.11.2010 згідно запису трудової книжки №13 переведена “методистом», а відповідно вказані посади відсутні в переліку закладів та установ освіти, робота яких дає право на пенсію за вислугу років як працівнику освіти.
Суд відхиляє дані доводи відповідача 1, оскільки основною посадою позивача в період її роботи в Горняцькому районному будинку піонерів (в подальшому перейменовано в Центр творчості дітей та юнацтва, Центр дитячої та юнацької творчості) - керівник гуртка. Посади культорганізатора та методиста позивач обіймала як додаткове навантаження, додаткова робота за суміщенням. Основною посадою позивача була посада керівника гуртка, а посади культорганізатора та методиста - суміщуваними. Дана обставина підтверджується тим, що за посадами культорганізатора та методиста визначено розмір ставки 0,75 та 0,5 відповідно, на посаді керівника гуртка позивач працювала на цілу ставку. Та обставина, що основною займаною посадою позивача була посада керівника гуртка і свідчить запис в трудовій книжці №14 від 08.11.2010 про звільнення позивача, де слідує, що позивач звільнена з посади керівника гуртка та 0,5 ставки методиста.
Також, позивач позбавлений можливості отримати будь-які інші додаткові документи, що стосуються роботи позивача у Горняцькому районному будинку піонерів (в подальшому перейменовано в Центр творчості дітей та юнацтва, Центр дитячої та юнацької творчості): накази, витяги з наказів, довідки, так як м. Макіївка Донецької області на даний час знаходиться в окупації рф. Тому трудова книжка є основним підтверджуючим документом щодо роботи позивача.
Крім того, з аналізу розрахунку страхового стажу форми РС-право за пенсійною справою №172050006147 відповідачем-1 не зараховано до спеціального стажу період роботи позивача в Будинку дитячої та юнацької творчості (в подальшому перейменованого в Центр дитячої та юнацької творчості Вараської міської ради) з 12.10.2017 по 31.03.2024. Згідно даних трудової книжки позивач працювала на посаді керівника гуртка у Будинку дитячої та юнацької творчості (Центр дитячої та юнацької творчості Вараської міської ради) з 11.01.2000 по 12.06.2024. Згідно зі статутом Центру дитячої та юнацької творчості Управління освіти виконавчого комітету Вараської міської ради даний заклад є закладом освіти, а робота на посаді керівника гуртка в даному закладі дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з розділом 1 Переліку №909, тому період роботи позивача з 12.10.2017 по 12.06.2024 підлягає зарахуванню до спеціального стажу .
Оскільки у відповідачів відсутні будь-які зауваження до періоду роботи позивача з 12.07.2017 по 12.06.2024 на посаді керівника гуртка у Будинку дитячої та юнацької творчості (Центр дитячої та юнацької творчості Вараської міської ради), він підлягає зарахуванню до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років як працівнику освіти.
Отже судом встановлено, що позивач має загального стажу більше 32 років, з якого спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років як працівнику освіти - більше 30 років .
При цьому, покликання відповідачів у спірному рішенні та у відзиві на відсутність у позивача спеціального страхового стажу роботи станом на 11.10.2017 в розмірі 26 років 6 місяців, суд вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки редакція пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, яка передбачає наявність у особи станом на 11.10.2017 спеціального страхового стажу роботи в такому розмірі, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 04.09.2019 №2-р/2019
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що оспорюване рішення відповідача-1 є необґрунтованим та прийняте всупереч вимогам чинного законодавства України.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 від 02.07.2024 №172050006147 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст.55 Закону №1788-XII, та відновленню порушеного права шляхом зобов'язання відповідача-1 призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до вказаної норми.
При цьому суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якою дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Закарпатській області. А відтак, у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Рівненській області позивачу слід відмовити.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивача, суд враховує, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією (ч. 1 ст. 45 Закону №1058-ІV), при цьому пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (ст. 7 Закону №1788-XII).
Таким чином, умовою для призначення пенсії за вислугу років є звільнення особи з посади, яка дає право на зарахування періоду роботи на такій посаді до спеціального стажу, а підставою - звернення особи за її призначенням.
Враховуючи те, що звільнення позивача з посади, яка дає право на зарахування періоду її роботи на такій посаді до спеціального стажу, відбулося 12.06.2024, а її звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років 13.06.2024, то порушене право ОСОБА_2 слід відновити з 13.06.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Враховуючи положення частини першої статті 139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, який прийняв спірне рішення.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 12.07.2024 року №172050006147 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років у відповідності до вимог пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у відповідності до вимог пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 13 червня 2024 року.
В задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області суму судового збору у розмірі 605 грн 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 11 листопада 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (площа Народна, буд. 4,м. Ужгород,Закарпатська обл.,88008, ЄДРПОУ/РНОКПП 20453063) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя С.М. Дуляницька