12 листопада 2024 року м. Рівне №460/6180/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд, визнати протиправним рішення відповідача від 22 травня 2024 року №68 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції на час подання рапорта про звільнення - 10 травня 2024 року, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 10 травня 2024 року позивач звернувся до відповідача з рапортом та відповідним пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років. 24 травня 2024 року за місцем служби позивача вручено рішення про відмову в задоволенні його рапорту про звільнення від 22 травня 2024 року. Позивач вказує, що на момент подання позивачем рапорту про звільнення - 10 травня 2024 року, в Законі України «Про військовий обов'язок та військову службу» була відсутня умова для звільнення через виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років «у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати».
Позивач посилається, що на момент звернення діяла норма ст.26 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-IX від 11.04.2024, яка набрала чинності 18 травня 2024 року, встановила нові умови для звільнення, які істотно погіршили право позивача порівняно з попередньою редакцією для звільнення з цієї підстави - абзац 1 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка діяла до 18 травня 2024 року. Тому вважаю, що застосування до ОСОБА_1 ст.26 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» в редакції №3633- IX від 11.04.2024, яка набрала чинності 18 травня 2024 року, порушує принцип незворотності дії Закону, визначений Конституцією України, оскільки вказаний Закон погіршує становища позивача та встановлює для нього нові обов'язки. Вважаю, що відповідачем, при розгляді рапорту ОСОБА_1 , повинна була застосовуватися попередня редакція абзацу 1 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка діяла до 18 травня 2024 року, тому з цих підстав оскаржується рішення відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою суду від 13.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, причини неможливості подання відзиву суду не повідомив. Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, то відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши позовну заяву та з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України - військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 16.03.2023 ОСОБА_2 , батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Згідно з медичним висновком №30 про дитину - інваліда віком до 18 років від 23.11.2023 року, ОСОБА_2 являється дитиною - інвалідом віком до 18 років.
Позивач виявив небажання продовжувати проходити військову службу та 10.05.2024 звернувся до командира 1 роти протитанкових ракетних комплексів, окремого 92 батальйону протитанкових ракетних комплексів, військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Втім, за наслідками розгляду рапорту та доданих до нього документів, військовою частиною НОМЕР_1 прийняла рішення від 22.05.2024 №68 про відмову у звільненні з військової служби.
Підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із сімейними обставинами, а саме виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років слугувало те, що 18.05.2024 року набули чинності зміни до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX.
Окрім того, відповідач зазначив, що до рапорту старшого солдата ОСОБА_1 не представлене належне документальне підтвердження відсутності інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.
На переконання позивача, відповідачем при розгляді його рапорту про звільнення від 10.05.2024 року було неправомірно застосовано норми Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зі змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX, які набрали чинності 18.05.2024 року та, як наслідок, відмовлено у звільненні з військової служби, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 2 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу.
Як уже встановлено судом, 10.05.2024 року позивач подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232 у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у редакції станом на 28.04.2024 року, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.
18.05.2024 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з частиною 12 статті 26 Закону у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Отже, норма, що регулює підстави звільнення з військової служби зазнала змін, зокрема така підстава для звільнення, як виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років, змінилась, а тому для звільнення з військової служби відповідно до нових правил позивач зобов'язаний був також підтвердити відсутність другого з батьків такої дитини, а також інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Таким чином, станом на час розгляду військовою частиною рапорту позивача та прийняття рішення по його суті, законодавство чітко вимагало наявності такої умови для звільнення, як підтвердження відсутності другого з батьків такої дитини, а також інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Тому, за наслідками розгляду рапорту та доданих до нього документів, військовою частиною НОМЕР_1 повідомила позивача про не підтвердження наданими ним документами сімейних обставин, які є підставою для звільнення з військової служби, оскільки ним не підтверджено відсутність другого з батьків такої дитини, а також інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Відповідно до додатків рапорту позивача вбачається, що ним документів, які б підтверджували відсутність другого з батьків такої дитини, а також інших осіб, які зобов'язані її виховувати, додано не було та про наявність таких обставин не зазначалося.
За позицією відповідача та третьої особи, після набуття чинності 18.05.2024 року змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" позивач не міг бути звільнений за правилами, що діяли до 18.05.2024 року, оскільки вони втратили чинність.
Надаючи оцінку таким доводам, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до висновків щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, які викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України також вбачається, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
На переконання суду, для надання відповіді на питання, чи порушено права позивача у зв'язку із відмовою у задоволенні його рапорту на підставі застосування нових положень Закону, що набули чинності вже після надходження та реєстрації його рапорту у військовій частині, слід встановити наступні обставини:
- чи містили зміни до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", внесені Законом №3633-ІХ, спеціальні правила щодо застосування цих змін у часі;
- чи у межах встановлених строків було розглянуто рапорт позивача.
Аналіз змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", внесених Законом №3633-ІХ, дає підстави вважати, що законодавець не передбачив спеціальні правила щодо застосування цих змін у часі, а тому вони застосовуються до правовідносин за загальними правилами з дня набуття ними чинності, тобто з 18.05.2024 року.
При цьому, суд враховує, що рапорт позивача вирішений в межах 30-денного строку, як це передбачає пункт 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних силах України, що не дає підстав для висновків про зловживання з боку відповідача.
У даному випадку, правовідносини між військовою частиною та позивачем щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби були триваючими, оскільки почалися 10.05.2024 року та продовжували тривати у межах встановленого 30-денного строку після набуття 18.05.2024 року чинності змінами до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
З огляду на вище викладене суд приходить до висновку, що відповідачем при прийнятті рішення за наслідком розгляду рапорту позивача правомірно застосовано чинну редакцію Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує правові висновки Верховного Суду у постанові № 280/3308/23 від 23 липня 2024 року у якій суд касаційної інстанції вказав, що у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
У разі якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №826/10971/16, від 24 січня 2023 року у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08 жовтня 2021 року у справі № 240/19318/20, від 16 листопада 2021 року у справі № 360/1406/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 640/7578/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 520/9778/19 та від 10 січня 2024 року у справі № 380/13615/21.
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вище викладене суд приходить до висновку, що у даному випадку повинен був застосований Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції чинній на час прийняття рішення, а не на час подання рапорту, а тому відповідач правомірно відмовив у його задоволенні та звільненні позивача з військової служби.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду також відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позивних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 12 листопада 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Суддя У.М. Нор