12 листопада 2024 р. № 400/3877/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Мельника О.М. розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016
провизнання протиправним та скасування рішення від 22.03.2024 року № 143750001525; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - відповідач 1), та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі - відповідач 2) в якому просить суд
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 143750001525 від 22.03.2024 року про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахував ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу при призначенні пенсії за віком період роботи в колгоспі «Зоря» Кошехабльського району з 01.07.1980 року по 28.04.1987 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.03,2024 року про призначення пенсії за віком.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що 18.03.2024 року звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно, до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 143750001525 від 22.03.2024 року, в якому зазначено, що страховий стаж особи становить 17 років 2 місяці 18 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 01.07.1980 по 28.04.1987, оскільки за Протоколом до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейний та кримінальних справах від 22 січня 1993 року'' для України Угода СНД припинила свою дію 19.06.2023. Вказане рішення представник позивача вважає протиправним.
Відповідач 1 подав відзив на позов, в якому провив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму
трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Для підтвердження виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем надано довідку про фактично відпрацьовані вихододні від 31.05.2021 № 427, видану архівною установою російської федерації, за період з роботи з 1980 року по 1987 рік. Оскільки на довідці від 31.05.2021 № 427 не проставлено апостіль компетентним органом держави, тому відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.1980 року по 28.04.1987 року.
Відповідачем 2 поданий відзив на позов, яким заперечувались позовні вимоги. Зазначено про те, що у позивача недостатньо страхового стажу 31 рік для призначення пенсії за віком, оскільки періоди роботи з 01.07.1980 року по 28.04.1987року не зараховані до страхового стажу так як з 27.12.2022 року на території України періоди роботи зараховуються до страхового стажу, за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю на відповідній довідці.
Дослідивши подані позивачем та відповідачами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що ''пенсія за віком'' - це свого роду ''державний депозит'' (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'' особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Статтею 62 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок - №637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України ''Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року'', відповідно до якого зупинене у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України в м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах віл 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року.
Враховуючи вищезазначене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу''.
Пунктом 22 Порядку № 637 визначено, що стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення, до укладення відповідних двосторонніх угод).
Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, можливо прийти до висновку, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-ХІІ, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Позивач до заяви про призначення пенсії долучила, зокрема, трудову книжку, аррхівну довідку відділу по справам архівів адміністрації МО «Кошехаольський район» № 427 від 31.05.2021 року, якою підтверджується період роботи в колгоспі «Зоря» Кошехабльського району з 01.07.1980 року по 28.04.1987; архівну довідку відділу по справам архівів адміністрації МО «Кошехаольський район» № 405 від 18.05.2021 року про реорганізацію та банкрутство колгоспу «Зоря» .
Відповідачем не зараховано до загального страхового стажу періоди роботи з 01.07.1980 по 28.04.1987 року оскільки російська федерація ще у червні 2022 року денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01.01.1992 не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року та ратифіковану Законом України "Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" встановлено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
01 грудня 2022 року було прийнято Закон України № 2783-ІХ «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». 22 грудня 2022 року Закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23 грудня 2022 року Закон набрав чинності.
Вказаний Закон передбачає: зупинення дії у відносинах з росією та республікою Білорусь Конвенції та Протоколу до неї; вихід з зазначеної Конвенції та Протоколу до неї.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 84 Мінської конвенції кожна Договірна Сторона може вийти з цієї Конвенції, направивши письмове повідомлення про це депозитарію за 12 місяців до закінчення поточного п'ятирічного терміну її дії. Мінська конвенція набрала чинності 19 травня 1994 року. Останнім днем чергового п'ятирічого періоду дії Конвенції для України є 18 травня 2024 року. З 19 травня 2024 року Конвенція буде вважатися припиненою для України у відносинах з усіма її сторонами. Після виходу України з Мінської Конвенції правове співробітництво у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься на підставі двосторонніх міжнародних договорів України з відповідними державами-учасницями Мінської конвенції та багатосторонніх міжнародно-правових інструментів, що діють в рамках Ради Європи, ООН, Гаазької конференції з міжнародного приватного права, чинних у відносинах з відповідними державами. За відсутності міжнародного договору співробітництво судів та інших компетентних органів у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься згідно з внутрішнім законодавством на основі принципу взаємності.
Таким чином, відповідно до цих норм права Україна продовжує бути учасницею і дотримуватись зобов'язань за Конвенцією щодо її учасників до настання терміну виходу України з Конвенції (зважаючи на те, що Конвенція була ратифікована Україною в жовтні 1994 року, це щонайменше 1 рік). Однак, це правило не поширюється на відносини з Росією та республікою Білорусь, оскільки Законом від 01 грудня 2022 року було зупинено дію Конвенції у відносинах з цими країнами вже тепер.
Натомість, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 04 лютого 2023 р. № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з рф та рб діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям цієї Постанови документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостиля, що випливає з наведеного вище.
В той же час Україна залишається учасницею іншого міжнародного договору, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, про яку йде мова у оскаржуваному рішенні. РФ та РБ також залишаються учасницями цієї Конвенції. Зазначена Конвенція передбачає проставлення апостиля, якщо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (ст. 2.3 цієї Конвенції).
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:
a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;
b) адміністративні документи;
c) нотаріальні акти;
d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Враховуючи зазначене вище, на момент набуття страхового стажу між державами Україна та Росія діяла Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, відповідно до статті 13 якої документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.
Таким чином, відсутність документа із апостилем щодо підтвердження страхового стажу позивача, за наявності відповідного запису в трудовій книжці, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду в обмежені права особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Відтак, суд робить дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 143750001525 від 22.03.2024 року про відмову у призначенні пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності своїх дій, що є підставою для задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки при відкритті провадження у справі, суд задовольнив клопотання позивача згідно ст. 133 КАС України, та звільнив його від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасники справи не подали.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ідентифікаційний код 13844159) та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, ідентифікаційний код 13814885) задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 143750001525 від 22.03.2024 року про відмову у призначенні пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 , до загального страхового стажу періоди роботи при призначенні пенсії, в колгоспі «Зоря» Кошехабльського району з 01.07.1980 року по 28.04.1987 року.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.03.2024 року про призначення пенсії за віком.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Мельник