справа № 380/10154/24
08 листопада 2024 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ" код ЄДРПОУ 34763972, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Митрофана Довнар-Запольського, 5 (далі позивач, ТОВ "ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ") до Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшки, 1 (далі відповідач), в якій позивач просить: визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/100063/2 від 02.02.2024.
Ухвалою від 17.05.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 03.10.2024 суд витребував від позивача докази.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що декларантом при поданні митної декларації надано усі документи, які містили конкретні числові значення щодо ціни, яка була сплачена за товар, що ввозився на територію України в режимі імпорту. Тому, на думку позивача, митним органом неправомірно, без достатніх на це підстав прийнято рішення про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості товару. Зазначені митницею в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об'єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості товарів.
Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що Львівською митницею встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій вказує, що декларантом при поданні митної декларації надано усі документи, які містили конкретні числові значення щодо ціни, яка була сплачена за товар.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
До митного оформлення уповноважена особа декларанта подала митну декларацію №24UA209230009993U0 від 02.02.2024 на товар, а саме: склоровінг, мати зі скловолокна, склотканина.
Розрахована декларантом митна вартість товару склоровінг - 26813,63 доларів США, мати зі скловолокна - 1083,95 доларів США, склотканини - 1758,84 доларів США.
Відповідач надіслав уповноваженій особі декларанта вимогу про надання додаткових документів.
На вимогу митного органу уповноважена особа декларанта подав додаткові пояснення.
02.02.2024 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/100063/2 (далі оскаржене рішення від 02.02.2024), відповідно до якого визначено митну вартість імпортованого позивачем товару за другорядним методом 2 ґ статті 60 Митного кодексу України (склоровінг - 56105,02 доларів США, мати зі скловолокна - 1512,00 доларів США, склотканини - 4120,00 доларів США. Під час здійснення митного контролю за було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах. За результатами проведеного опрацювання встановлено наступні розбіжності.
Згідно наданих до митного контролю CMR у графі 22 відсутній підпис відправника. У графах 16 та 23 зазначено що перевізником товару є LLC Golden West Group, разом з тим до митного оформлення декларантом надано угоди на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування із наступними фірмами: Перша Українська Вантажна Компанія, Альфатранс, Мен Мілітцер Мюнг, будь-який договір доручення чи інший посередницький договір між вищезазначеними суб'єктами, декларантом митному органу не надавався, що не дає можливості перевірити правильність нарахування транспортних витрат на перевезення а відповідно числового значення рівня митної вартості товару. У графі 22 ЦМР «відправник товару» внесено реквізити фірми «Trade@ trans Expert», документи які висвітлюють договірні відносини з іншими учасниками угоди відсутні.
У інвойсі зазначено умови оплати за товар -20% (4634,68 долірвів США) попередня оплата, 80% (19381,61 доларів США) перед відвантаженням. Платіжні документи до митного оформлення не надано.
У наданій довідці про транспортні витрати від 29.01.2024 від ТОВ «Мен Мілітцер і Мюнх Україна» зазначено витрати за маршрутом Славкув (Польща)-Рава Руська (кордон України), інформація щодо витрат по доставці вантажу до місця призначення по митній території України відсутня. Зазначене не дає можливості упевнитись в правильності розподілу транспортних витрат відповідно до Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65 (далі - Методичні рекомендації").
Відповідно до вимог розділу 2.1 договору транспортного експедирування від 18.12.2023 №ТЕО-301123-8 встановлено, що конкретні умови перевезення обумовлюються у Заявці, яка є невід'ємною частиною договору. Проте, даний документ декларантом не надано митному органу. Відповідно до пункту 1,2 договору про надання транспортно - експедиційних послуг від 31.08.2021 №13-2 встановлено, що організація виконання експедитором послуг здійснюється на підставі Заявки, яка є невід'ємною частиною договору. Проте, даний документ декларантом не надано митному органу. Відповідно до вимог пункту 1,2 договору про надання транспортно - експедиційних послуг від 19.05.20 №200036 встановлено, що організація виконання експедитором послуг здійснюється на підставі Заявки. Заявка до митного оформлення не надана.
Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
На вимогу митного органу декларантом додатково надано наступні документи:
- платіжні інструкції;
- рахунки на транспортно-експедиційне обслуговування від ТОВ Мен Мілітцер і Мюнх ГМБХ. Розмір транспортних витрат відповідно до поданого рахунку на оплату транспортних послуг наведено із порушенням правил пропорційного розподілу (відстань по іноземній території орієнтовно становить 406 км, а вартість 33471 грн, що становить 82 грн/км, а по території України - орієнтовно 573 м та 50000 грн відповідно, що становить 87 грн/км). Методичними рекомендаціями визначено: "Вартість пально-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, витрачених на здійснення певних видів перевезень включається до їх собівартості за прямою ознакою. Якщо деякі мастильні та інші експлуатаційні матеріали неможливо віднести до певних видів перевезень, їх вартість включається у собівартість окремих об'єктів калькулювання шляхом розподілу пропорційно до вартості витраченого пального". Пунктом 51 Методичних рекомендацій аналогічний підхід застосовано до розподілу амортизаційних відрахувань. Таким чином, очевидним є факт, що рахунки містять відомості щодо вартості перевезень до перетину кордону України та після його перетину, які сформовані з порушенням принципів пропорційного розподілу;
- сертифікат походження;
- експортна митна декларація країни відправлення (не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту, через відсутність в ній дати експорту, та номеру справи у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними);
- прайс-лист.
Надані декларантом додаткові документи не спростовують у повному обсязі виявлені розбіжності у наданих документах.
У зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме: методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 26 (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугували митні декларації №UA204150/2023/316, від 27.11.2023, №UA100320/2024/40018, від 03.01.2024, № UA100330/2023/155884 від 03.11.2023.
Відповідач 02.02.2024 прийняв картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/000294.
Вважаючи протиправним рішення відповідача про коригування митної вартості, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відповідно до статті 49 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно із частиною другою статті 51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 вказаного Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII вказаного Кодексу та вказаною главою (частина перша статті 52 МК України).
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України).
За правилами частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених вказаним Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається частиною другою статті 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 вказаного Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до вимог частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій вказаної статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1)договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісній характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частина шоста статті 53 МК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування зазначеного методу, визначених у частині першій статті 58 вказаного Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 вказаного Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за такі товари.
У частині шостій статті 54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
- невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 зазначеного Кодексу, або відсутності у таких документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за такі товари;
- невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу;
- надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
У частині першій статті 55 МК України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 вказаного Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з частиною другою статті 55 МК України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 вказаного Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х вказаного Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої вказаної статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 вказаного Кодексу або до суду.
У частині третій статті 55 МК України також встановлено, що форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктом 2.1 "Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 МК України з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до частини другої вказаної статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
У частинах третій-шостій статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм зазначеного Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 вказаного Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 вказаного Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 вказаного Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 вказаного Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до частини першої статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з частиною другою статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У частинах четвертій, п'ятій статті 58 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої вказаної статті. Ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 вказаного Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 вказаного Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
За приписами частин першої, другої, четвертої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 вказаного Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями вказаної статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень зазначеної статті, та про використаний при цьому метод.
Як встановив суд, уповноважена особа декларанта для здійснення митного оформлення подала до відповідача документи, що підтверджують митну вартість товару за ціною договору.
Відповідач надіслав уповноваженій особі декларанта, відповідно до вимог частин другої-третьої статті 53 МК України, вимогу про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару, а саме:
зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Щодо наявності у відповідача правових підстав для надіслання вимог про надання додаткових документів, суд зазначає, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Відтак наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.
Натомість відповідач, не вказавши які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи можуть їх підтвердити, поставив позивача у невизначене становище.
Суд також зазначає, що відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 29.01.2019 у справі №815/6827/17.
Суд встановив, що відповідачем під час запитування додаткових документів не було повідомлено позивачу, які саме підстави послугували причиною для запитування додаткових документів, а направлено запит про надання повного переліку документів, що передбачений частиною третьою статті 53 МК України.
3 цього приводу суд звертає увагу, в першу чергу, на те, що Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 по справі № 804/4365/16 сформував правовий висновок щодо протиправності вимог митних органів надавати всі документи, передбачені частиною третьою статті 53 МК України.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога надати всі документи за загальним переліком, безвідносно їхньої релевантності в кожному конкретному випадку, є безпідставною та такою, що направлена на позбавлення декларанта можливості надати документи, які б стосувалися дійсних зауважень митного органу. Вимога із загальним переліком документів та без зазначення конкретних сумнівів митного органу може мати тільки одну мету - створення формальних підстав для відмови у визнанні митної вартості.
Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
В оскарженому рішенні від 02.02.2024 відповідач вказує на те, що згідно наданих до митного контролю CMR у графі 22 відсутній підпис відправника. У графах 16 та 23 зазначено що перевізником товару є LLC Golden West Group, разом з тим до митного оформлення декларантом надано угоди на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування із наступними фірмами: Перша Українська Вантажна Компанія, Альфатранс, Мен Мілітцер Мюнг, будь-який договір доручення чи інший посередницький договір між вищезазначеними суб'єктами, декларантом митному органу не надавався, що не дає можливості перевірити правильність нарахування транспортних витрат на перевезення а відповідно числового значення рівня митної вартості товару. У графі 22 ЦМР «відправник товару» внесено реквізити фірми «Trade@ trans Expert», документи які висвітлюють договірні відносини з іншими учасниками угоди відсутні.
Згідно з пункту 5, 8 частини 1 статті 58 Митного кодексу України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується лише ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.
Відповідно до статті 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 року) вантажна накладна містить такі дані: а) дата і місце складання вантажної накладної; Ь) ім'я та адреса відправника; с) ім'я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; е) ім'я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; д) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; і) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.
Суд зазначає, що недоліки у заповненні вантажної накладної, на які посилається відповідач, не є такими, що мають значення для правильного визначення митної вартості товарів, оскільки під час митного оформлення оцінці підлягає не оформлення господарської операції з поставки товарів на митну територію України, а її вартість, оскільки така є складовою митної вартості товару.
Окрім того, до митної декларації подано документи, на підставі, яких здійснено транспортування товару: договір між ТОВ "ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ" та «АЛЬФАТРАНС» від 19.05.2020 № 200036, договір між ТОВ "ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ" та «ПЕРША УКРАЇНСЬКА ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ» від 18.12.2023 №ТЕО-31112308, договір між ТОВ "ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ" та «М енд М Міліцер і Мюнх Україна ГмбХ» від 31.08.2021 № 12-3.
В оскаржуваному рішенні від 02.02.2024 відповідач вказує, що у інвойсі зазначено умови оплати за товар -20% (4634,68 доларів США) попередня оплата, 80% (19381,61 доларів США) перед відвантаженням. Платіжні документи до митного оформлення не надано. Такі документи надані відповідачу на вимогу митного органу.
Суд вказує, що позивач оплатив товар в розмірі 24016,29 доларів США, що підтверджується платіжними інструкціями в іноземній валюті від 15.09.2023 № 306, від 25.09.2023 №307.
Відповідач зазначає, що у наданій довідці про транспортні витрати від 29.01.2024 від ТОВ «Мен Мілітцер і Мюнх Україна» зазначено витрати за маршрутом Славкув (Польща)-Рава Руська (кордон України), інформація щодо витрат по доставці вантажу до місця призначення по митній території України відсутня. Зазначене не дає можливості упевнитись в правильності розподілу транспортних витрат відповідно до Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65 (далі - Методичні рекомендації").
Проте, після наданих пояснень та копій документів відповідач дійшов висновку, що розмір транспортних витрат відповідно до поданого рахунку на оплату транспортних послуг наведено із порушенням правил пропорційного розподілу (відстань по іноземній території орієнтовно становить 406 км, а вартість 33471 грн, що становить 82 грн/км, а по території України - орієнтовно 573 м та 50000 грн відповідно, що становить 87 грн/км). Методичними рекомендаціями визначено: "Вартість пально-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, витрачених на здійснення певних видів перевезень включається до їх собівартості за прямою ознакою. Якщо деякі мастильні та інші експлуатаційні матеріали неможливо віднести до певних видів перевезень, їх вартість включається у собівартість окремих об'єктів калькулювання шляхом розподілу пропорційно до вартості витраченого пального". Пунктом 51 Методичних рекомендацій аналогічний підхід застосовано до розподілу амортизаційних відрахувань. Таким чином, очевидним є факт, що рахунки містять відомості щодо вартості перевезень до перетину кордону України та після.
Проте, суд вказує, що Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 №65, на які посилається відповідач, носять рекомендаційний характер.
Окрім того, відповідно до розділу ІІІ Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Суд зазначає, що витрати на транспортування підтверджені документально, до митного органу подано наступні документи: договори на перевезення, рахунки на оплату.
В оскаржуваному рішенні відповідачем також зазначено, що відповідно до вимог розділу 2.1 договору транспортного експедирування від 18.12.2023 №ТЕО-301123-8 встановлено, що конкретні умови перевезення обумовлюються у Заявці, яка є невід'ємною частиною договору. Проте даний документ декларантом не надано митному органу. Відповідно до пункту 1,2 договору про надання транспортно - експедиційних послуг від 31.08.2021 №13-2 встановлено, що організація виконання експедитором послуг здійснюється на підставі Заявки, яка є невід'ємною частиною договору. Проте даний документ декларантом не надано митному органу. Відповідно до вимог пункту 1,2 договору про надання транспортно - експедиційних послуг від 19.05.20 №200036 встановлено, що організація виконання експедитором послуг здійснюється на підставі Заявки. Заявка до митного оформлення не надана.
Проте, відсутність при митному оформленні заявок на перевезення не може бути підставою, яка свідчить про відсутність відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар. Суд також зауважує, що відповідач не довів, яким чином неподання заявок на перевезення впливає на заявлену позивачем митну вартість товару.
Суд зазначає, що позивачем надано митному органу для митного оформлення імпортованого товару документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили обєктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які чітко підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами частинами четвертою, п'ятою статті 58 Митного кодексу України. Заявки на перевезення не містять інформації, яка може вплинути на визначення митної вартості товару.
Суд також зазначає, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а.
З оскарженого рішення видно, що джерелом коригування митної вартості задекларованого позивачем товару за резервним методом - митні декларації №UA204150/2023/316, від 27.11.2023, №UA100320/2024/40018, від 03.01.2024, № UA100330/2023/155884 від 03.11.2023. Проте, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не містить порівняння характеристик оцінюваного товарів та характеристик товарів, ціни яких взято за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що додатково свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач подав до митного органу повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості імпортованих товарів за основним методом, а, в свою чергу, відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідач не спростував, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідач не довів.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд при розгляді справи враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Зважаючи на викладені порушення, допущені митним органом при здійснення коригування митної вартості товарів, суд дійшов висновку про невідповідність рішення про коригування митної вартості №UA209000/2023/100063/2 від 02.02.2024 критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому таке є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 5787,97 грн.
Щодо витрат понесених на перекладача, то суд зауважує на таке.
25.10.2024 до суду надійшла заява про стягнення за рахунок бюджетнх асигнувань відповідача на користь позивача суму сплачених витрат понесених по оплаті послуг з перекладу документів в розмірі 12332,99 грн.
Відповідач подав заперечення щодо стягнення 12332,99 грн витрат позивача на переклад документів, долучених до матеріалів справи.
За змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 3 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до частини п'ятої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом приписів частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на залучення перекладача підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд встановлює розмір витрат на залучення перекладача на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Витрати на залучення перекладача мають бути документально підтверджені та доведені договором, рахунками, платіжним документом про оплату таких послуг тощо.
На підтвердження понесених витрат на переклад документів, представником позивача надано рахунок на оплату №765 від 11.10.2024, акт надання послуг №765 від 11.10.2024 та виписку по особовим рахункам за 11.10.2024 в якій відображається оплата за послуги з перекладу в сумі 12332,99 грн.
З матеріалів справи вбачається, що переклад документів замовлений позивачем під час розгляду справи на виконання вимог ухвали суду, понесені позивачем витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.
Аналізуючи все вищенаведене суд вказує на те, що з наданих доказів на обґрунтування судових витрат позивача, можливо встановити, що здійснений позивачем переклад стосується саме справи №380/10154/24,переклад здійснено на виконання ухвали суду про витребування доказів, та вартість такого перекладу становить 12332,99 грн.
За таких обставин, з огляду на доведеність позивачем фактичного розміру понесених витрат на залучення перекладача та здійснення ним перекладу суд дійшов до висновку щодо задоволення заяви представника позивача про стягнення витрат на здійснення перекладу документів у розмірі 12332,99 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/100063/2 від 02.02.2024.
Стягнути з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ" (код ЄДРПОУ 34763972, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Митрофана Довнар-Запольського, 5) судовий збір у розмірі 5787 (п'ять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн 97 коп.
Стягнути з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ" (код ЄДРПОУ 34763972, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Митрофана Довнар-Запольського, 5) витрати на здійснення перекладу документів у розмірі 12332 (дванадцять тисяч триста тридцять дві) грн 99 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.