Іменем України
08 листопада 2024 рокум. ДніпроСправа № 420/25162/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в зарахуванні трудового стажу №155350019794 від 04.06.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати трудовий стаж згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1981 за період роботи в колгоспі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 25.07.1981 по 10.05.1982 та період з 03.06.1984 по 17.04.1995; період проходження строкової служби з 13.05.1982 по 25.04.1984 згідно військового квитка та призначити пенсію по досягненню 60 років тобто з 13.05.1964.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 27.05.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії за віком.
04.06.2024 позивач отримав рішення про відмову №155350019794 від 04.06.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яким відмовили зараховувати до страхового стажу за період 25.07.1981 по 10.05.1982 та період з 03.06.1984 по 17.04.1995 в зв'язку з відсутністю довідки про кількість вироблених трудоднів.
Позивач зазначив, що не надав уточнюючі довідки щодо зарахування періоду з 25.07.1981 по 10.05.1982 та період з 03.06.1984 по 17.04.1995.
При цьому вказав, що запис в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 28.07.1981 за період роботи в колгоспі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 25.07.1981 по 10.05.1982 та період з 03.06.1984 по 17.04.1995 в трудовій книжці наявні.
Стосовно не врахування періоду з 13.05.1982 по 25.04.1984 проходження строкової військової служби згідно військового квитка, з тим що виправлена дата народження, позивач вказав, що в трудовій книжці є запис стосовно проходження строкової військової служби, a також надавалась копія військового квитка y підтвердження.
Позивач вважає бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправною, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 26.09.2024 витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області матеріали електронної пенсійної справи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікацій код НОМЕР_2 ).
Відповідач позов не визнав, через підсистему «Електронний суд» подав відзив від 23.09.2024 №2000-0805-7/168177, в якому зазначив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 27.05.2024 звертався до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Після реєстрації заяви ОСОБА_1 , вона була розглянута головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 155350019794 від 04.06.2024 відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до загального стажу роботи позивача згідно трудової книжки колгоспника від 28.07.1981 НОМЕР_1 не зараховано:
- періоди роботи в колгоспі з 25.07.1981 по 10.05.1982 та з 03.06.1984 по 17.04.1995 в зв'язку з відсутністю довідки про кількість вироблених трудоднів;
- період роботи з 18.04.1995 в зв'язку з відсутністю дати наказу при прийомі на роботу в КСП «Шевченко». Зарахувати період роботи з дати переведення 26.06.1998 не можливо в зв'язку з дописом дати про переведення, яке не завірене належним чином. Зарахувати період роботи в СПК «Макеївка» неможливо, оскільки відсутня дата прийняття на роботу.
Також, до загального страхового стажу не зарахований період проходження військової строкової служби з 13.05.1982 по 25.04.1984 згідно військового квитка від 13.05.1982 НОМЕР_3 , в зв'язку з виправленням дати народження, яке не завірене належним чином.
Відповідач зазначив, що за наданими документами та відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж ОСОБА_1 на момент звернення складав 13 років 05 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1), який в подальшому був неодноразово продовжений та Указом Президента України від 23 липня 2024 року №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров'я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач є внутрішньо переміщеною особою з фактичним місцем проживання АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 09.12.2022 №5137-5002379832.
27.05.2024 позивач звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі з заявою про призначення пенсії за віком та надав відповідні документи.
Заяву прийнято 27.05.2024 та зареєстровано за №5502, розглянуто в порядку принципу екстериторіальності відповідачем.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області винесено рішення від 04.06.2024 №155350019794, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З форми РС-право вбачається, що зарахований відповідачем страховий стаж позивача складає 15 років 4 місяці 24 дні та розрахований за даними ОК-5 з 01.03.1999.
В матеріалах справи наявні: трудова книжка серії НОМЕР_1 від 28.07.1981; військовий квиток серії НОМЕР_3 від 13.05.1982; індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), матеріали електронної пенсійної справи позивача.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 абз. 1 статті 92 Конституції України).
9 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Абзацом 4 частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частинами першою, другою статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (частина п'ята статті 45 Закону № 1058-IV).
Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно паспорта громадянина України ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , отже, 60-ти років позивач досяг 13.05.2024, для призначення пенсії за віком повинен мати 31 рік страхового стажу.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Закону № 1058-IV.
Таким законом є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Так, згідно зі статтею 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Також згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 588/647/17.
Як встановлено судом згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 від 28.07.1981, в межах спірних періодів наявні такі записи:
-періоди роботи в колгоспі «Шевченко» з 25.07.1981 по 10.05.1982 та з 03.06.1984 по 17.04.1995;
- 18.05.1995 колгосп імені Шевченка перейменовано в КСП "Шевченко";
- 26.06.1998 переведений завтоком;
- у зв'язку з реорганізацією господарства КСП "Шевченко" перейменовано в СВК "Макеївка" (наказ №1 від 22.01.2000);
-26.12.2000 вибув із членів СВК "Макеївка" за статтею 38 КЗпП України (за власним бажанням);
-період проходження строкової військової служби з 05.1982 по 05.1984 (запис №4);
Суд звертає увагу, що записи в трудовій книжці не містять перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали їх суть чи перекручували їх зміст, та виконані акуратно, чорнилом, завірені підписом уповноваженої особи та печатками підприємства.
Щодо не зарахування відповідачем періоду роботи в колгоспі «Шевченко» з 25.07.1981 по 10.05.1982 та з 03.06.1984 по 17.04.1995 в зв'язку з відсутністю довідки про кількість вироблених трудоднів, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось раніше відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно із записами, внесеними до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 28.07.1981 (арк.18,19), наявна інформація про трудову участь позивача у громадському господарстві у спірний період, зокрема:
- за 1981 рік: 76 відроблених трудоднів (мінімум не встановлений);
- за 1982 рік: 117,5 відроблених трудодні (мінімум не встановлений);
- за 1984 рік: дані відсутні;
- за 1985 рік: 300 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;
- за 1986 рік: 332 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;
- за 1987 рік: 345 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;
- за 1988 рік: 282 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;
- за 1989 рік: 294 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 270;
- за 1990 рік: 270 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 270;
- за 1991 рік: 294 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 270;
- за 1992 рік: 288 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 240;
- за 1993 рік: 280 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 240;
- за 1994 рік: 259 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 240;
- за 1995 рік: 296 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 240.
Суд звертає увагу на те, що вказані записи в трудовій книжці зроблено у хронологічній послідовності, відсутні ознаки підчисток та підробок, у відповідній графі наведені підстави для внесення відповідних записів.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в цій частині спірних періодів) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому посилання відповідача на відсутність довідки про кількість вироблених трудоднів не відповідає фактичним обставинам справи.
При цьому, відсутність довідки про кількість вироблених трудоднів не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означених періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні (обрахунку) пенсії, оскільки інформація про встановлений мінімум трудової участі у громадському господарстві та фактично відпрацьовані вихододні наявна у трудовій книжці колгоспника позивача, а тому додаткового підтвердження уточнюючою довідкою не потребує.
Крім того, слід зазначити, що єдиною підставою для врахування до страхового стажу періоду роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин, що випливає з аналізу положень частини першої статті 56 Закону № 1788-XII.
Водночас, у відповідному розділі трудової книжки колгоспника позивача відсутні записи про невиконання ним мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи в зарахуванні періоду роботи позивача у колгоспі до страхового стажу позивача, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Щодо не зарахуванням відповідачем періоду роботи з 18.04.1995 по 28.02.1999 в колгоспі «Шевченко», який в подальшому був перейменовано в КСП "Шевченко" та в подальшому перейменовано в СВК "Макеївка", у зв'язку з тим, що відсутня дата наказу при прийомі на роботу в КСП «Шевченко», зарахувати період роботи з дати переведення 26.06.1998 неможливо в зв'язку з дописом дати про переведення, яке не завірене належним чином, зарахувати період роботи в СПК «Макеївка» неможливо, оскільки відсутня дата прийняття на роботу, суд зазначає наступне.
На час внесення запису в трудову книжку позивача від 18.04.1995 порядок ведення трудових книжок визначався наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції № 58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Пунктом 4.1. вищезазначеної Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Пунктами 2.6., 2.8. Інструкції №58 встановлено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Згідно пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Суд констатує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.
Крім того, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17.
За умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 06 березня 2019 року у справі № 242/3016/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 227/2041/17 та № 686/21006/16-а.
З урахуванням викладеного, виходячи з того, що в трудовій книжці позивача дійсно допущені роботодавцем правила заповнення трудової книжки, однак з наявних в ній записів можливо встановити період страхового стажу позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування періоду роботи позивача з 18.04.1995 по 28.02.1999 до страхового стажу.
Щодо не зарахування відповідачем періоду проходження строкової військової служби з 13.05.1982 по 25.04.1984 згідно військового квитка, в зв'язку з виправленням дати народження, яке незавірене належним чином, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються, зокрема, військові квитки.
Позивач проходив дійсну строкову службу в лавах Радянської армії у період з 13.05.1982 по 25.04.1984, що підтверджується записом у військовому квитку серії НОМЕР_3 від 13.05.1982, а також записом в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 28.07.1981, зробленого на підставі вказаного військового квитка.
При цьому жодних підстав вважати відповідні записи у військовому квитку позивача недійсними чи підробленими не вбачається. Ці записи завірено підписами військового комісару та командира військової частини та печатками військової частини, а тому підстав ставити під сумнів відомості, що містяться у військовому квитку не вбачається.
Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачають зарахування періоду проходження строкової військової служби до трудового стажу. Записи та відмітки у військовому квитку роблять посадові особи районних (міських) військових комісаріатів, які відповідають за його видачу й заповнення.
Тому позивач не повинен нести відповідальність за невірне заповнення посадовими особами військового комісаріату даних у військовому квитку, а саме виправлення дати народження не у визначений спосіб.
Отже, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці та військовому квитку.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Оскільки самі дати несення позивачем строкової військової служби вказані без ознак підчисток та підробок, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що період проходження позивачем строкової військової служби з 13.05.1982 по 25.04.1984 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Як наслідок, при зарахуванні вказаних вище періодів до страхового стажу у позивача буде наявний стаж, який передбачено частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що є достатнім для призначення йому пенсії за віком.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За приписами статті 45 Закону №1058 територіальний орган Пенсійного фонду приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області винесено рішення від 04.06.2024 № 155350019794 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то саме це рішення відповідача, як акт індивідуальної дії, яким порушено права позивача, слід визнати протиправним та скасувати із зобов'язанням відповідача повторно розглянути заяву позивача від 27.05.2024 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 25.07.1981 по 10.05.1982, з 03.06.1984 по 17.04.1995, з 18.04.1995 по 28.02.1999, а також період проходження строкової військової служби з 13.05.1982 по 25.04.1984.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги слід задовольнити з виходом за межі позовних вимог та обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.3783258453.1 від 24.07.2024.
Зважаючи на те, що фактично вимоги позивача задоволені, лише з корегуванням способу захисту порушених прав, суд дійшов висновку про відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська область, м.Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.06.2024 №155350019794 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.05.2024 зареєстровану за №5502 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 25.07.1981 по 10.05.1982, з 03.06.1984 по 17.04.1995, з 18.04.1995 по 28.02.1999 та період проходження строкової військової служби з 13.05.1982 по 25.04.1984.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова