08 листопада 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/6254/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Казанчук Г.П, розглядаючи у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 110130016187 від 17.09.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути мою заяву про призначення пенсії за вислугу років від 10.09.2024 та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. ''е'' ст. 55 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' від 09.07.1991 №1788-ХІІ та надав необхідний пакет документів для призначення пенсії. Проте, рішенням в ГУ ПФУ в Одеській області № 110130016187 від 17.09.2024 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. ''е'' ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ, у зв'язку з відсутністю пенсійного віку та пільгового стажу. Позивач вважає, що він має необхідний вік та пільговий стаж для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. ''е'' ст. 55 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'', а тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 року відкрито провадження у даній справі. Вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу встановлений строк для подання процесуальних заяв по суті спору.
ГУ ПФУ в Одеській області (надалі - відповідачем), подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що відповідно до наданих документів до загального страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Вік позивача становить 58 років, страховий стаж складає 34 роки 11 місяців 06 днів, спеціальний стаж станом на 11.10.2017 - 26 років 01 місяць 20 днів. До спеціального стажу зараховано всі періоди до 11.10.2017 року, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1984 по 21.06.1991 згідно диплому серії НОМЕР_1 від 21.06.1991, оскільки період навчання перетинається з періодом проходженням військової строкової служби (уточнюючу довідку позивачем не було надано); період роботи в колгоспі з 09.09.1983 по 25.08.1984, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.09.1983, оскільки відсутня інформація про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві. Отже, на момент звернення із заявою про призначення пенсії позивач не має право на пенсію за вислугу років відповідно до п. ''е'' ст. 55 Закону №1788, оскільки станом на 11 жовтня 2017 року його спеціальний стаж був меншим ніж 26 років 06 місяців.
Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою від 10.09.2024 року про призначення пенсії за вислугою років, яка згідно принципу екстериторіальності передана на вирішення ГУ ПФУ в Одеській області.
Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 110130016187 від 17.09.2024 року відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії (надалі - спірне рішення, а.с.44). В обґрунтування відмови зазначено про відсутність необхідного спеціального стажу - 26 років 06 місяців. Дата з якої заявник матиме право на пенсійну виплату 09.09.2026 року. Вік позивача становить 58 років, страховий стаж складає 34 роки 11 місяців 06 днів, спеціальний стаж станом на 11.10.2017 - 26 років 01 місяць 20 днів. До спеціального стажу зараховано всі періоди до 11.10.2017 року, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1984 по 21.06.1991 згідно диплому серії НОМЕР_1 від 21.06.1991, оскільки період навчання перетинається з періодом проходженням військової строкової служби (уточнюючу довідку позивачем не було надано); період роботи в колгоспі з 09.09.1983 по 25.08.1984 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.09.1983, оскільки відсутня інформація про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві.
Отже правомірність та законність спірного рішення є предметом спору, переданого на вирішення даного суду.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058- ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У преамбулі Закону №1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Отже, особливістю пенсій за вислугу років є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Пунктом ''е'' статті 55 Закону №1788-XII в редакції Законів України №213-VIII від 02.03.2015 та №911-VIII від 24.12.2015, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема: з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено Рішення № 2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.
До внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII пункт "е" ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ передбачав наступні вимоги для призначення пенсії за вислугу років: ''Право на пенсію за вислугу років мають: е) працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку''.
Отже, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16) визнано неконституційними положення про наявність стажу роботи за вислугу років 26 років 6 місяців, а також про віковий ценз.
Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.
Отже, на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи не менше 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Згідно із записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 10.09.1983 трудова діяльність позивача складається з наступних періодів:
- №1 від 09.09.1983 - прийнятий в члени колгоспу ''Пам'ять Леніна'' протокол №11 від 09.09.1983 року;
- №2 від 25.08.1984 - виведене з членів колгоспу у зв'язку із вступом до вищого навчального закладу - наказ №8 від 25.08.1984 року;
- №3 від 22.08.1991 - призначити на посаду вчителя історії - наказ №6 від 22.08.1991 року;
- №3 від 2.08.1984 зарахований студентом першого курсу філологічного факультету денної форми навчання - наказ №95 від 21.08.1984;
- №4 з 24.06.1985 по 24.07.1987 - служба в Радянській Армії в/к НУ №9559460;
- №5 від 20.08.1987 - переведений на ІІІ курс історичного факультету денної форми навчання - наказ №139 від 20.08.1987;
- №6 від 21.06.1991 - відрахований із складу студентів у зв'язку із закінченням інституту - наказ №114 від 21.06.1991;…
Згідно розрахунку страхового стажу (додаток до спірного рішення) до загального страхового стажу позивача не зарахований період роботи в колгоспі з 09.09.1983 по 25.08.1984, оскільки відсутня інформація про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві.
Частиною 1 статті 56 Законом України ''Про пенсійне забезпечення'' визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, а, відповідно до статті 62 Закону №1788-XII - основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Оскільки наявний запис у трудовій книжці про членство в колгоспі, а тому період роботи позивача з 09.09.1983 по 25.08.1984 слід зарахувати до його загального страхового стажу.
Позивач у позові зазначає про обов'язок відповідача зарахувати до спеціального стажу період служби в лавах радянської армії з 24.06.1985 по 24.07.1987.
Порядок прийняття та оформлення документів для призначення пенсії за віком врегульовано "Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Ключовим правовим питанням в межах доводів позову є наявність/відсутність у позивача права на зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років працівнику освіти та право на отримання грошової допомоги згідно із п. 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоду проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 24.06.1985 по 24.07.1987.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
В примітці 3 до цього переліку визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР "Про державні пенсії", статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Підпунктом "г" пункту 1 вказаного Положення передбачено, що служба в лавах Збройних Сил СРСР зараховується до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти.
Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період військової служби в армії СРСР до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників освіти, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"".
На підставі зазначеного до спеціального стажу слід зарахувати період служби в лавах радянської армії з 24.06.1985 по 24.07.1987, проте в оскаржуваному рішенні відсутня інформація щодо зарахування/не зарахування періоду служби в Радянській Армії до спеціального стажу, натомість згідно розрахунку стажу цей період зарахований до загального страхового стажу.
Натомість, в оскаржуваному рішення зазначено лише про не зарахування періоду навчання з 01.09.1984 по 2.06.1991, у зв'язку з тим, що вказаний період навчання перетинається з періодом проходження військової строкової служби.
Вказані доводи судом відхиляються, оскільки згідно записів трудової книжки можливо встановити період навчання та проходження військової служби. Так, позивач з 21.08.1984 року був зарахований на перший курс філологічного факультету, а через рік призваний для проходження строкової служби, а після закінчення строку проходження строкової військової служби, позивач був переведений на ІІ курс історичного факультету денної форми навчання. Тобто, жодного перетинання періоду навчання та служби не має.
Судом встановлено, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, навчання та строкової служби, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Суд зазначає, що право на пенсію за вислугу років визначається тільки за переліком посад та установ відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою КМУ № 909 від 04.11.1993 року (далі Переліком № 909).
Як на переконання суду, позивач має право на зарахування до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. ''е'' ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ такі періоди роботи, навчання та строкової служби з 09.09.1983 по 25.08.1984 та з 01.09.1984 по 21.06.1991, оскільки вказані періоди роботи підтверджені відповідними записами у трудовій книжці позивача та іншими належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.
Щодо наявності підстав для зарахування спеціального стажу після 11.10.2017 (дата набрання чинності Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії'' №2148-VII від 03.10.2017), суд зазначає наступне.
Законом України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії'' №2148-VII від 03.10.2017 (набрав чинності 11.10.2017) розділ XV ''Прикінцеві положення'' Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'' доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'', пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України ''Про пенсійне забезпечення''. Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом 16 розділу XV ''Прикінцеві положення'' Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій'' мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Вказаною нормою лише збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій'' №2148-VII від 03.10.2017 мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України ''Про пенсійне забезпечення''.
Крім того, Законом України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії'' №2148-VII від 03.10.2017 не було внесено жодних змін до статті 55 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'', а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, що відновлена за Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019.
Відмова пенсійного органу у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII обґрунтована посиланням на п. 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, а саме відсутністю необхідного станом на 11.10.2017 спеціального стажу роботи.
На час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-/2018).
Відтак, суд вважає, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV ''Прикінцеві положення'' Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Наведена позиція суду повністю відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21.
Отже, доводи відповідача, що спеціальний стаж роботи позивача підлягає обрахунку саме по 11.10.2017 є помилковими. А тому, позивач має право на зарахування до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. ''е'' ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ такі періоди роботи, навчання та строкової служби з 09.09.1983 по 25.08.1984 та з 01.09.1984 по 21.06.1991.
З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від № 110130016187 від 17.09.2024 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно пункту 23 частини 1 статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Враховуючи наведене позовна вимоги про зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років від 10.09.2024 року підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн (а.с.48-49), а тому на користь позивача слід стягнути вказану суму за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 139, 205, 243, 245, 246, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеська область,65107; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 110130016187 від 17.09.2024 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 10.09.2024 року та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК