ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" листопада 2024 р. справа № 300/1976/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Дирбавка Роман Мирославович, звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 26.01.2024 про відмову у переведенні з одного виду пенсії на інший, зобов'язання зарахувати до стажу державної служби періоди роботи з 25.08.1994 по 06.04.2020 в Івано-Франківській митниці та повторно розглянути заяву від 15.01.2024 про перехід на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, врахувавши при обчисленні розміру пенсії довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 15.01.2024 № 8 та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 15.01.2024 № 9, видані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням відповідача від 26.01.2024 № 091630018461 відмовлено позивачу у переведенні на пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки остання не набула достатнього стажу для призначення пенсії державного службовця так як період її роботи в Івано-Франківській митниці з 24.08.1994 по 06.04.2020, що складає 25 років 07 місяців 11 днів, на посадах які мають спеціальні звання не віднесенні до відповідних категорій посад державних службовців та на 01.05.2016 тривалість її стажу на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби становить менше 20 років (07 місяців) і у зв'язку з цим неможливо врахувати довідки від 15.01.2024 № 8 та № 9. Однак, зазначене рішення, на думку представника позивача є незаконним, а доводи необґрунтованими, оскільки, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє на теперішній час, визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ. При цьому, довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 15.01.2024 № 8 та № 9 відповідають формам довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям, затвердженим Постановою №1-3 та відображають складові заробітної плати, а тому повинні братися відповідачем до уваги при призначенні та розрахунку розміру пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
ГУ ПФУ в Івано-Франківській області скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 05.04.2024. Щодо заявлених позовних вимог заперечило, зазначивши, що за результатами розгляду заяви позивача та доданих документів ГУ ПФУ в Івано-Франківській області з 01.12.2023 призначено їй пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV. У переведенні з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ відмовлено, оскільки стаж роботи на державній службі станом на 01.05.2016 становить 7 місяців, а на момент звернення 4 роки 1 місяць. При цьому, зобов'язання врахувати при обчисленні розміру пенсії довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 15.01.2024 №8 та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 15.01.2024 №9, видані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є передчасними. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
15.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з подальшим переведенням на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", до якої, крім інших документів долучила трудову книжку та видані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 15.01.2024 № 8 та № 9 (а.с.11-12).
Рішенням відповідача від 26.01.2024 № 091630018461 відмовлено позивачу в переведенні із пенсії за віком призначеної згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу" та в зарахуванні довідок про заробітну плату державного службовця від 15.01.2024 №№ 8, 9. Так, згідно зазначеного рішення, відповідачем вказано, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 працювала в Івано-Франківській митниці з 25.08.1994 по 06.04.2020, що становить 25 років 7 місяців 11 днів. Однак, Періоди роботи працівників митниці на посадах, в період перебування на яких були встановлені ранги державних службовців, підлягають зарахуванню до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. В даному випадку, станом на 01.05.2016 у ОСОБА_1 відсутній 20 річний стаж роботи на посадах державного службовця та віднесених до них посад державних службовців. Стаж роботи на посадах державного службовця та віднесених до відповідних категорій посад державних службовців станом на 01.05.2016 складає 7 місяців, а станом на момент звернення складає 4 роки 1 місяць (а.с.24-26).
Вважаючи вищенаведену відмову відповідача протиправною та такою, що порушує право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Статтею 6 Закону України "Про пенсійне забезпечення" також передбачено право вибору пенсії.
Так, згідно вказаної статті особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV передбачений порядок переведення з одного виду пенсії, передбаченої цим Законом, на інший. Зокрема, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VllI). який набрав чинності 01.05.2016.
Статтею 90 Закону №889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889- VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно пунктів 10-12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII: державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців; перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України; для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону №3723-ХІІ передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені вище норми законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Такі ж висновки щодо застосування норм права неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі №822/524/18, а також у постановах від 03.07.2018 у справі №265/3709/17, від 19.03.2019 у справі №357/1457/17, від 15.08.2019 у справі №676/6166/17, від 01.04.2020 у справі №607/9429/17, від 02.04.2020 у справі №687/545/17, від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17, від 27.01.2023 у справі №340/4184/21, від 11.04.2023 у справі №620/965/20 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №822/524/18.
Частиною 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що підставою для відмови позивачу в переведенні на пенсію державного службовця стала відсутність у позивача стажу на посадах державної служби, необхідного для призначення пенсії відповідно до Закону № 3723-ХІІ.
Однак, суду звертає увагу, що відповідно до пункту 8 Прикінцевих положень Закону № 899-VIII стаж державної служби за періоди роботи до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Статтею 25 Закону №3723-ХІІ встановлено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який і приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади структурі державного органу. Крім того, встановлені категорії посад державних службовців, а також передбачено, що Віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення д відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.
Відповідно до ч.18 ст.37 Закону №3723-ХІІ період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Спеціальним законом, що визначає статус працівників митної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності є Митний кодекс України.
Стаття 154 Митного кодексу України від 12.12.1991 року передбачала, що службовим особам митних органів України присвоюються персональні звання відповідно до займаних посад і стажу роботи.
Відповідно до ст.430 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-ІV (який набрав чинності з 01 січня 2004 року) пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення.
Статтею 407 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-ІV передбачено, що посадовими особами митної служби України є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, на яких цим Кодексом та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.
Відповідно до ст.569 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.
Особи, вперше прийняті на службу до митних органів на посади, які передбачають виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, приймають Присягу державних службовців, якщо раніше вони не приймали такої Присяги.
Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Абзацом 1 ч.1 ст.588 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу, незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України Про державну службу, були передбачені і Митним кодексом України від 12.12.1991.
Системний аналіз наведених норм права, чинних як у період проходження державної служби так і станом на день звернення позивача із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший дає підстави стверджувати, що посадові особи митних органів є державними службовцями, а тому періоди роботи (служби) в митних органах зараховуються до стажу державної служби, що дає право на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про державну службу» №889-VIIІ до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Так, п.1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року №283 (далі - Порядок №283), який діяв на час проходження позивачем служби, регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Пунктом 2 Порядку №283 було передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у ст.25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Кабінетом Міністрів України відповідно до постанови від 25.03.2016 №229 затверджений Порядок обчислення стажу державної служби (далі - Порядок №229), пунктом 4 якого передбачено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема серед іншого, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Суд зазначає, що до набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889 порядок обчислення державної служби визначався постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283, якою затверджено Порядок обчислення стажу державної служби.
Таким чином, необхідно застосовувати норми Порядку №283, а саме пункту 2 вказаного порядку згідно з яким до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю.
Вказане підтверджується також положенням п. 7 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про державну службу» №889-VIII, згідно з яким до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України № 306 від 20.04.2016 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Таким чином, наведені норми підтверджують, що посадові особи митного органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Відтак, спеціальні звання посадових осіб митних органів - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 306.
Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про Державну службу».
Судом та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 10.09.1981 ОСОБА_1 працювала з 25.08.1994 по 06.04.2020 в Івано-Франківській митниці, прийнявши 06.07.1995 присягу державного службовця.
Так, за час проходження публічної служби позивачу присвоєно такі персональні і спеціальні звання:
- з 24.06.1999 персональне звання «Радник митної служби 3 рангу»;
- з 09.07.2002 персональне звання «Радник митної служби 2 рангу»;
- з 19.04.2004 спеціальне звання «Радник митної служби 2 рангу»;
- з 12.06.2013 присвоєно 12 ранг державного службовця;
- з 01.01.2014 спеціальне звання «Радник податкової та митної справи 1 рангу»;
- з 07.04.2020 присвоєно 4 ранг державного службовця (а.с.13-19) .
Суд зазначає, що в трудовій книжці серії НОМЕР_1 належним чином відображені періоди роботи позивача на посадах в митних органах, які відносяться до державної служби, при цьому зазначені періоди ніяким чином не прописані в рішенні від 26.01.2024 № 091630018461, щоб свідчить про те, що вони не є спірними.
Відтак, законодавство, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє дотепер, визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період роботи ОСОБА_1 з 25.08.1994 по 06.04.2020 в Івано-Франківській митниці підлягає зарахуванню до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 набула право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII на підставі пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" за №889-VIII від 10.12.2015, оскільки має стаж на посаді державної служби понад 20 років та досягла віку, визначеного законом та має відповідний страховий стаж.
Щодо вимог про зобов'язання повторно розглянути заяву від 15.01.2024 про перехід на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, врахувавши при обчисленні розміру пенсії довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 15.01.2024 № 8 та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 15.01.2024 № 9, видані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, суд зазначає наступне.
Порядок призначення песії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" затверджено постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" від 14.09.2016 № 622, яка застосовується з 01.05.2016 (далі - Порядок № 622).
Пунктом 2 Порядку № 622 передбачено, що згідно з п. 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», зокрема, мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України та займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Згідно з п.4 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);
розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;
у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 року, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 року, а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 року на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 року як за повний місяць;
матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
Відповідно до п. 5 Порядку № 622 форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Судом встановлено, що позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області видано довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 15.01.2024 № 8 та довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 15.01.2024 № 9 (а.с.20-21).
Вказані довідки містять відображення складових заробітної плати: посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років, надбавка за інтенсивність, премія, інші виплати та відповідають формі довідки, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3.
При цьому, факт долучення вказаних довідок до заяви позивача від 26.12.2023 не заперечується відповідачами.
Відтак, всі відображені в довідках види оплати праці є складовими частинами заробітної плати позивача, тому довідки, видані позивачу, мають братися органом Пенсійного фонду до уваги при призначенні та розрахунку розміру пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу".
Наведений висновок суду узгоджується з положеннями пункту 1 частини першої статті 41 Закону №1058-IV, відповідно до якої до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.
Як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.01.2024 № 091630018461 про відмову у переведенні позивача на пенсію відповідно до статті 37 Закону України" Про державну службу", не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на час звернення із заявою від 26.12.2023 у ОСОБА_1 були наявні всі умови для переведення із пенсії за віком на пенсію державного службовця, встановлені законодавцем.
За наявності формальної підстави для відмови позивачу в переведенні з одного виду пенсії на інший, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відтак, враховуючи, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.01.2024 № 091630018461 позивачу безпідставно та необґрунтовано відмовлено у переведенні на пенсію за віком згідно з Законом України "Про державну службу", то суд вважає, що належним способом захисту прав позивача у даному випадку буде зобов'язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зарахувати до стажу державної служби періоди роботи з 25.08.1994 по 06.04.2020 в Івано-Франківській митниці та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.01.2024 про перехід на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, врахувавши при обчисленні розміру пенсії довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 15.01.2024 № 8 та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 15.01.2024 № 9, видані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 968, 96 грн, згідно квитанції №18КQ-2L5R-BMTE від 19.03.2024 (а.с.25).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.01.2024 № 091630018461 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 з 25.08.1994 по 06.04.2020 на різних посадах в Івано-Франківській митниці та повторно розглянути заяву позивачки від 15.01.2024 про перехід на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, врахувавши при обчисленні розміру пенсії довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 15.01.2024 № 8 та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 15.01.2024 № 9, видані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018);
Суддя Микитин Н.М.