ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"07" листопада 2024 р. справа № 300/7612/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.09.2024 № 092650007618 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 з 02.09.2024 пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до пільгового стажу період роботи з 02.12.1996 по 22.10.2000.
Позовні вимоги мотивовані протиправним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.09.2024 № 092650007618 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та зарахування до пільгового стажу період роботи з 02.12.1996 по 22.10.2000.
Ухвалою судді від 08.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
24.10.2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач заперечує щодо задоволення позову, з мотивів викладених у відзиві.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
ОСОБА_1 з 26.07.1993 по даний час працює КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради». Протягом всього робочого часу її робота була пов'язана з безпосереднім обслуговуванням хворих, тобто позивач виконувала роботу із шкідливими та важкими умовами праці.
Так, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 26.07.1993 ОСОБА_1 :
- з 26.07.1993 по 22.12.1993 працювала в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні;
- з 23.12.1993 по 01.12.1996 працювала в Городенківському територіальному медичному об'єднанні;
- з 02.12.1996 прийнята на посаду палатної медичної сестри опікового відділу Івано-Франківської обласної клінічної лікарні;
- з 08.10.2015 переведена на 0,5 ставки медичної сестри стаціонару та 0,5 ставки медичної сестри палати інтенсивної терапії опікового відділення;
- з 18.05.2020 переведена на 1,0 ставки посади сестри медичної стаціонару опікового відділення, де працює по даний час.
Після досягнення 50-ти років ОСОБА_1 звернулася 11.09.2024 до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2.
За результатом розгляду заяви позивача від 11.09.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення від 19.09.2024 № 092650007618 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах (список №2).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 24.09.2024 за № 0900-0209-8/51006 надіслало позивачу рішення про відмову в призначенні пенсії від 19.09.2024 № 092650007618.
Відповідно до змісту вказаного рішення від 19.09.2024 № 092650007618 страховий стаж становить 31 рік 1 місяць 26 днів, при необхідному 25 років, пільговий стаж становить 17 років 6 місяців 7 днів. ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах (список №2) у зв'язку з недосягненням позивачем 55 років. Окрім цього, до пільгового стажу позивача не зараховано період роботи з 02.12.1996 по 22.10.2000 оскільки відсутня інформація про те, що атестація робочого місця згідно наказу про затвердження результатів робочих місць за умовами праці від 23.10.2000 № 69 була проведена по лікарні вперше.
За вказаних обставин, вирішено відмовити у призначенні пенсії за віком на підставі пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з недосягненням 55 років.
Не погоджуючись з даним рішенням позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходить з зазначеного вище та викладеного нижче.
Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Частиною 1ст. 9 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2ст. 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, в силу приписів пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці,
- за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-p/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-p/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за Nє213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, 3 них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у ст. 13 Закону №1788 до внесення змін Закону 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пунктах «б» - «з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі №1788 зі змінами, внесеними законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а» 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б» - «3» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний
Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах. Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак, оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Відповідно особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому на час звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 11.09.2024 позивач досягла віку 50 років.
Таким чином, безпідставними є доводи відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових у зв'язку з недосягненням позивачем 55 років, оскільки для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах є достатнім досягнення 50 років.
Щодо дотримання умов закону для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 в частині наявності в позивача загального та спеціального страхового стажу, то судом встановлено таке.
Згідно з статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд звертає увагу на те, що для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи, лише за умови відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
В даному випадку, трудова книжка серії НОМЕР_1 від 26.07.1993 містить записи про всі періоди роботи ОСОБА_1 , які вчинені належним чином, відповідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, чинної на час вчинення таких записів в трудовій книжці позивача.
Так, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 26.07.1993 ОСОБА_1 :
- з 26.07.1993 по 22.12.1993 працювала в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні;
- з 23.12.1993 по 01.12.1996 працювала в Городенківському територіальному медичному об'єднанні;
- з 02.12.1996 прийнята на посаду палатної медичної сестри опікового відділу Івано-Франківської обласної клінічної лікарні;
- з 08.10.2015 переведена на 0,5 ставки медичної сестри стаціонару та 0,5 ставки медичної сестри палати інтенсивної терапії опікового відділення;
- з 18.05.2020 переведена на 1,0 ставки посади сестри медичної стаціонару опікового відділення, де працює по даний час.
Всі вищевказані записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.07.1993 про періоди роботи ОСОБА_1 здійснені чітко, без будь-яких закреслень чи виправлень, скріплені печатками роботодавця, містить інформацію стосовно кожного періоду роботи на різних підприємствах, а саме: дати прийняття на роботу, найменування підприємства, де працювала позивач, посада, на яку було прийнято позивача, а також зазначено на підставі яких наказів позивач прийнята на роботу та звільнена з роботи.
Згідно спірного рішення від 19.09.2024 № 092650007618 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, до страхового стажу позивача зараховано всі періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.07.1993, водночас до пільгового стажу по списку № 2 не зараховано період роботи з 02.12.1996 по 22.10.2000, оскільки відсутня інформація про те, що атестація робочого місця згідно наказу про затвердження результатів робочих місць за умовами праці від 23.10.2000 № 69 була проведена по лікарні вперше.
Щодо періоду роботи з 02.12.1996 по 22.10.2000.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 26.07.1993 ОСОБА_1 з 02.12.1996 прийнята на посаду палатної медичної сестри опікового відділу Івано-Франківської обласної клінічної лікарні.
Жодних зауважень в пенсійного фонду до такого запису не було, що підтверджується оспореним рішенням.
Так, трудова книжка позивача заповнена відповідно до вимог Інструкції № 58 та містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття на роботу, переведення, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнята на таку роботу. Окрім того, записи засвідчені відтиском печаток підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).
Пунктом 3 Порядку № 383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
У вказаний вище період роботи позивача, який не зарахований до пільгового стажу ОСОБА_1 , чинними були декілька нормативних актів, які перелік професій та посад, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Так, Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Водночас, пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Так, згідно з пунктом 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно зі статтею 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків №1 або №2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком №1 або №2.
Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постановах Верховного Суду від 24.04.2018 в справі №164/1993/14-а, від 16.05.2019 в справі № 592/7130/17, від 31.10.2019 в справі № 488/3426/16-а.
Суд встановив, ОСОБА_1 разом із заявою від 11.09.2024 про призначення пенсії надала пенсійному органу такі документи:
- довідку Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» від 10.09.2024 № 604 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, згідно якої ОСОБА_2 працює повний робочий день в Комунальному некомерційному підприємстві «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», та за період: з 02.12.1996 по 07.10.2015 - на 1,0 посади сестри медичної палатної опікового відділення; з 08.10.2015 по 17.05.2020 - на 0,5 ставки посади сестри медичної палати інтенсивної терапії та 0,5 посади сестри медичного стаціонару опікового відділення; з 18.05.2000 по даний час працює на 1,0 посади сестри медичного стаціонару опікового відділення. ОСОБА_2 виконувала роботу в опіковому відділенні за професією, посадою сестри медичної палатної, сестри медичної палатної інтенсивної терапії, сестри медичної стаціонару опікового відділення з 02.12.1996 по даний час. Що передбачено списком 2, розділом 24, постанови КМУ № 461 від 24.06.2016, код КП 410, підстава - робота в опіковому відділенні за професією сестри медичної палатної, сестри медичної палатної інтенсивної терапії, сестри медичної стаціонару. За період з 02.12.1996 по даний час, 27 років 09 місяців 09 днів. Підстава для видачі: накази головного лікаря, генерального директора, картка ф.П-2, особові рахунки, матеріали атестації робочого місця;
- довідку Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» від 06.09.2024 № 590 про періоди перебування у відпустці по догляду за дітьми та відпустках без збереження заробітної плати.
Вищевказані документи підтверджують факт роботи позивача на посадах зі шкідливими умовами за списком № 2 з 02.12.1996 по даний час, тобто період з 02.12.1996 по 22.10.2000, який безпідставно не зарахований до пільгового стажу по списку № 2.
Так, довідка Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» від 10.09.2024 № 604 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, не містить застережень про зміну умов праці, що свідчить про те, що позивач з 02.12.1996 по даний час працює в одних, і тих же шкідливих умовах праці, що дають право на дострокове призначення пенсії по віку на пільгових умовах по списку № 2.
Щодо таких мотивів відмови пенсійного органу зарахувати до пільгового стажу позивача період її роботи з 02.12.1996 по 22.10.2000, як несвоєчасне проведення атестації в лікарні, то суд звертає увагу на таке.
Відповідно до пунктів 4.2, 4.3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
За приписами пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Водночас, атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442, та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року № 41.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці та Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Відповідно до положень Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 в справі № 520/15025/16-вказала на таке:
“...Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
49. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць…
54. Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 цієї постанови дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту “б» статті 13 Закону № 1788-XII - “за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
55. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
56. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
57. Проте Верховний Суд України при ухваленні постанов від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 і 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15 віддав перевагу найменш сприятливому для позивачів тлумаченню законодавства України.
58. Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту “б» статті 13 Закону № 1788-XII.
Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
59. При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
60. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник…».
Таким чином, з огляду на положення чинного законодавства та вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, особа, яка звертається за призначенням пенсії на пільгових умовах за списком № 2, не може бути позбавлена права на пенсію через несвоєчасне проведення роботодавцем атестації робочого місця.
В спірному випадку позивач разом із заявою від 11.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 надала пенсійному органу такі документи, що підтверджують проведення атестації робочого місця:
- висновок № 355 від 30.10.2000 експертизи якості проведення атестації робочих місць;
- наказ № 69 від 23.10.2000 «Про підтвердження права на пільги та компенсації за шкідливі для здоров'я та особливо важкі умови праці»;
- протокол № 1 засідання атестаційної комісії з метою підтвердження права на пільги та компенсації за особливий характер праці;
- висновок № 573 від 07.02.2002 експертизи якості проведення атестації робочих місць;
- наказ № 10 від 21.01.2002 «Про підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення згідно списку № 2»;
- наказ № 66 від 21.10.2002 «Про підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення згідно списку № 2»;
- висновок № 713 від 18.11.2002 експертизи якості проведення атестації робочих місць;
- висновок № 1911 від 13.05.2005 експертизи якості проведення атестації робочих місць;
- наказ № 35 від 29.04.2005 «Про підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення згідно списку № 2»;
- висновок № 3074 від 24.07.2007 експертизи якості проведення атестації робочих місць;
- наказ № 125 від 13.07.2007 «Про підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення»;
- висновок № 1176/2 від 24.09.2012 експертизи якості проведення атестації робочих місць;
- наказ № 116/1-0 від 12.07.2012 «Про підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення»;
- висновок № 1203/2 від 25.10.2012 експертизи якості проведення атестації робочих місць;
- лист Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 25.07.2017 № 06-13/15-10/4911;
- наказ № 131-0 від 12.07.2017 «Про підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення»;
- лист Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 25.07.2022 № 1220;
- наказ № 173-0 від 30.06.2022 «Про результати атестації робочих місць за умовами праці.
Отже, атестація робочого місця за посадою, яку займала позивач, проведена. Позивач отримала документи щодо проведення такої атестації робочого місця та надала пенсійному органу разом із заявою від 11.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, що є підставою для зарахування періоду роботи позивача з 02.12.1996 по 22.10.2000 до пільгового стажу, що дає право на отримання пенсії на пільгових умовах.
З огляду на все вищевикладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.09.2024 № 092650007618 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії є протиправним. Наслідком протиправності такого рішення відповідача є його скасування.
Враховуючи висновки суду про протиправність рішення рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, суд доходить висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 з 02.09.2024 пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до пільгового стажу період роботи з 02.12.1996 по 22.10.2000.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, наступне.
Відповідно до ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином з урахування задоволення позовних вимог, суд приходить висновку про необхідність стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.09.2024 № 092650007618 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 з 02.09.2024 пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до пільгового стажу період роботи з 02.12.1996 по 22.10.2000.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.