14 листопада 2024 року Справа № 280/8548/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області
Державної судової адміністрації України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (надалі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (надалі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
-визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.10.2023 та з 01.01.2024 по 09.04.2024 обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.;
-зобов'язати ТУ ДСА України в Запорізькій області здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.10.2023 та з 01.01.2024 по 09.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
-визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.10.2023 та з 01.01.2024 по 09.04.2024 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.
зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.10.2023 та з 01.01.2024 по 09.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вона до з 2005 року по 2024 рік обіймала посаду судді Комунарського, а в подальшому Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Позивачка зазначає, що протягом спірного періоду вона отримувала суддівську винагороду виходячи з прожиткового мінімуму, який використовувався ТУ ДСА у Запорізькій області для обчислення базового розміру посадового окладу - 2102 грн. В свою чергу, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки відповідно до законодавства України про Державний бюджет на 2021 - 2024 роки прожитковий мінімум був визначений в інших розмірах, а саме у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн., у 2024 році - 3028,00 грн. Позивачка вважає, що посадовий оклад судді визначається лише Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатися будь-яким іншим законом чи нормативно-правовим актом. За таких обставин, позивач вважає, що під час визначення розміру його суддівської винагороди має застосовуватись прожитковий мінімум встановлених для працездатних осіб на відповідний рік. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивачка просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 17.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечили з однакових підстав. В обґрунтування заперечень зазначено, що ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною нормою, оскільки визначає лише кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який необхідний для обчислення посадового окладу cудді. Відповідачі зазначають, що чинним законодавством України на 2021 - 2024 роки було визначено, що прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення, серед іншого, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102,00 гривні. Відповідачі зазначають, що оскільки для обчислення посадового окладу судді встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн., то під час визначення базового посадового окладу судді відповідач мав застосовувати лише визначені законами для зазначеної мети розміри прожиткового мінімуму. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, представники відповідачів просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Указом Президента України від 7 жовтня 2005 року № 1429/2005 призначена на посаду судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя строком на п'ять років.
Указом Президента України від 24 жовтня 2008 року № 962/2008 позивача переведена на роботу на посаді судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя в межах п'ятирічного строку; Постановою Верховної Ради України від 4 листопада 2010 року № 2681-VІ обрана на посаду цього суду безстроково.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 952/0/15-24 від 2 квітня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом Шевченківського районного суду міста Запоріжжя суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату суду з 9 квітня 2024 року.
При цьому, судом встановлено та не заперечувалось учасниками справи, що суддівська винагорода позивачці виплачувалась протягом 2021 - 2024 років із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.
Позивачка, вважаючи, що починаючи з 2021 року, їй не у повному обсязі виплачувалась суддівська винагорода, звернулася з даним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Так, під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що позивач обґрунтовує заявлені вимоги тим, що протягом спірного періоду її посадовий оклад мав визначатися із розміру прожиткового мінімуму у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн., у 2024 році - 3028,00 грн., а не 2102,00 грн.
Відповідачі заперечуючи проти позовних вимог вказували на те, що чинним законодавством визначено прожитковий мінімум для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2102,00 грн., а тому підстав для застосування прожиткового мінімуму у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн., у 2024 році - 3028,00 грн. немає.
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною 2 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суд зазначає, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено з 1 січня відповідного року прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн.; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» - 2481,00 грн.; Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» - 2684,00 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - 3028,00 грн.
Водночас, зазначеними Законами було на 2021 - 2024 роки встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення і визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV і в цьому ж законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Ураховуючи те, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Також для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень законодавства про Державний бюджет. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Враховуючи вищевикладене, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн., у 2024 році - 3028,00 грн., на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. ) було неправомірним.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Під час ухвалення рішення у даній справі, суд враховує правову позицію ВЕРХОВНОГО СУДУ, яка викладена у постанові від 13.07.2023 по справі №280/1233/22.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 148 Закону №1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.
Статтею 149 Закону №1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону №1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону №1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а ТУ ДСА в Запорізькій області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
У постановах Верховного Суду у справах №400/2031/21 та №360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред'явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а наведено такі правові висновки: “… у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов'язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону».
ТУ ДСА в Запорізькій області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі, зокрема на 2021-2024 роки.
Докази, що у спірних правовідносинах Державна судова адміністрація України виконала свої повноваження для забезпечення виплати позивачці суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн., у 2024 році - 3028,00 грн., відсутні.
Не є спірним, що ДСА України не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди в 2021-2024 році в повному обсязі.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб'єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.
Отже, Державна судова адміністрація України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за спірний період з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн., у 2024 році - 3028,00 грн.
Суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням вказаного, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивачки необхідно позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а.
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Оскільки позивачем судовий збір не сплачувався питання про його відшкодування не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 168, код ЄДРПОУ 26316700), Державної судової адміністрації України (01021, м.Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.10.2023 та з 01.01.2024 по 09.04.2024 обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.10.2023 та з 01.01.2024 по 09.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.10.2023 та з 01.01.2024 по 09.04.2024 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.10.2023 та з 01.01.2024 по 09.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн., у 2022 році 2481,00 грн., у 2023 році 2684,00 грн., у 2024 році 3028,00 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова