14 листопада 2024 року Справа № 280/8477/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
06 вересня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області № 0415673-2409-0826-UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 1 542 грн. 07 коп., № 0415565-2409-0826- UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 1 802 грн. 79 коп., № 0415497-2409-0826- UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 1 608 грн. 80 коп., № 0415779-2409-0826- UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 2 224 грн. 39 коп., № 0415486-2409-0826- UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 2 307 грн. 15 коп., № 0415622-2409-0826- UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 2 679 грн. 61 коп., № 0415590-2409-0826- UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 1 453 грн. 61 коп., щодо нарахування зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартир загальною площею 132,175 кв.м. Контролюючий орган спірними податковими повідомленнями-рішеннями визначив позивачу податкове зобов'язання за вказаними об'єктами нерухомості з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік, без урахування рішення Запорізької міської ради №5 від 28 січня 2015 року «Про затвердження Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» щодо пільги у вигляді зменшення бази оподаткування на 120 кв.м. Також, вказує, що відповідачем під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не враховано, що частина нерухомого майна була придбана у шлюбі, а відтак з урахуванням положень Сімейного кодексу України є спільною сумісною власністю, що свідчить про наявність у позивача квартир загальною площею 132,175 кв.м, а не 263,26 кв.м., як вказано у оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях. З цих підстав позивач вважає оскаржуване рішення протиправним. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 16 вересня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
24 вересня 2024 року представником відповідача до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що за даними інформаційно-комунікаційної системи Державної податкової служби України та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, у власності ОСОБА_1 перебувають об'єкти нерухомого майна: квартира, загальною площею 28,10м2, розмір частки 1, за адресою: АДРЕСА_2 ; квартира, загальною площею 31,10м2, розмір частки 1, за адресою: АДРЕСА_3 ;
квартира, загальною площею 29,81м2, розмір частки 1, за адресою: АДРЕСА_4 ; квартира, загальною площею 44,60м2, розмір частки 1, за адресою: АДРЕСА_5 ;
квартира, загальною площею 43м2, розмір частки 1, за адресою: АДРЕСА_6 ; квартира, загальною площею 34,85м2, розмір частки 1, за адресою: АДРЕСА_7 ; квартира, загальною площею 51,8м2, розмір частки 1, за адресою: АДРЕСА_8 . На підставі даної інформації, Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023, застосовано пільгу у вигляді зменшення бази оподаткування на 60м2. У відповідності з приписами підпункту «г» пункту 266.7.1 частини 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, сума податку, обчислена з урахуванням ст.266.7.1 ПКУ, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів нерухомості. Оскільки позивачу належить 7 квартир загальною площею 263,26 кв метрів, питома вага об'єктів оподаткування складає: 0,197 для об'єкту за адресою АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_9 для об'єкту за адресою АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_10 для об'єкту за адресою АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_11 для об'єкту за адресою АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_12 для об'єкту за адресою АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_13 для об'єкту за адресою АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_14 для об'єкту за адресою АДРЕСА_7 До повної площини застосовується пільга у вигляді 60 кв.м. на підставі статті 266 ПКУ та рішення №5 ЗМР, отже площина що підлягає оподаткуванню складає 263,26-60=203,26 кв.м. Щоб дізнатись повну суму податку 203,26*67 = 13618,42, де 67 грн - 1% від мінімальної заробітної плати, що становить ставку податку згідно рішенню ЗМР. Щоб розрахувати податок для окремого об'єкту, помножуємо загальну суму податку на питому вагу конкретного об'єкту, та, після округлень, для кожного з 7 об'єктів оподаткування отримаємо після округлень суми які зазначені у відповідних ППР. З огляду на вищезазначене, ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано податкові повідомлення - рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік: від 21 червня 2024 року№0415673-2409-0826-UA23060070000082704 на суму 1542,07 грн., від 21 червня 2024 року№0415565-2409-0826- UA 23060070000082704 на суму 1802,79 грн., від 21 червня 2024 року№0415497-2409-0826- UA23060070000082704 на суму 1608,80 грн., від 21 червня 2024 року№0415779-2409-0826- UA 23060070000082704 на суму 2224,39 грн., від 21 червня 2024 року№0415486-2409-0826- UA23060070000082704 на суму 2307,15 грн., від 21 червня 2024 року№0415622-2409-0826- UA23060070000082704 на суму 2679,61 грн., від 21 червня 2024 року№0415590-2409-0826- UA 23060070000082704 на суму 1453,61 грн. Вищезазначені податкові повідомлення - рішення разом із розрахунком надіслано засобами поштового зв'язку листом з рекомендованим повідомленням про вручення 29 серпня 2024 року та повернуто з відміткою «вручено особисто» 31 серпня 2024 року. Таким чином, податкове повідомлення - рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік від 21 червня 2024 року сформовані Головним управлінням ДПС у Запорізькій області гр. ОСОБА_1 з дотриманням вимог статті 266 Податкового кодексу та підлягають сплаті. З огляду на вказане, у задоволенні позову просить відмовити.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є власником об'єктів нерухомого майна, а саме:
- квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею - 34, 85 кв.м.
- квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею - 29, 81 кв.м.
- квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею - 31, 1 кв.м.
- 1/2 частка квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_15 , загальною площею - 51, 8 кв.м,
- квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею - 43 кв.м.
- квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею - 28, 1 кв.м.
- квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею - 44, 6 кв.м.
Право власності позивача на вищезазначені об'єкти житлового нерухомого майна підтверджується наступними відомостями: договором купівлі-продажу квартири від 13 грудня 2016 року; договором купівлі-продажу квартири від 20 вересня 2019 року на квартиру, договором купівлі-продажу квартири від 13 січня 2021 року на квартиру; свідоцтвом про право власності № 316 від 29 серпня 2003 року, договором купівлі-продажу квартири від 04 жовтня 2019 року; договором купівлі-продажу квартири від 01 жовтня 2020 року, буд. АДРЕСА_2 ; договором купівлі-продажу квартири від 20 вересня 2019 року на квартиру, копії яких містяться в матеріалах справи.
Також судом встановлено, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з 18 липня 2012 року ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 18 липня 2012 року Серії № НОМЕР_2 , яке міститься у матеріалах справи.
21 червня 2024 року ГУ ДПС у Запорізькій області винесено відносно позивача податкові повідомлення-рішення № 0415673-2409-0826-UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 1 542 грн. 07 коп., № 0415565-2409-0826- UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 1 802 грн. 79 коп., № 0415497-2409-0826- UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 1 608 грн. 80 коп., № 0415779-2409-0826- UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 2 224 грн. 39 коп., № 0415486-2409-0826- UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 2 307 грн. 15 коп., № 0415622-2409-0826- UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 2 679 грн. 61 коп., № 0415590-2409-0826- UA23060070000082704 від 21 червня 2024 року на суму 1 453 грн. 61 коп., якими визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2023 рік на загальну суму 13 618,42 грн.
Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Щодо доводу представника позивача стосовно перебування нерухомого майна у спільній сумісній власності суд зазначає наступне.
У відповідності до вимоги підпункту “б» пункту 266.1.2 статті 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.
В розумінні підпункту 266.2.1. пункту 266.2. статті 266 об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
У відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1 статті 61 Сімейного кодексу України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Судом встановлено, що нерухоме майно, про яке у позовній заяві вказує представник позивача, є об'єктом спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_2 не поділений в натурі, оскільки сторонами не доведено протилежне.
В матеріалах справи відсутні докази згоди ОСОБА_2 щодо позивача як платника податку.
Позивач не надав суду переконливих доказів того, що завадило ОСОБА_2 , як співвласнику нерухомого майна, яке перебуває у спільній сумісній власності та яке не поділено в натурі, визначити особу, яка буде платником податку на нерухоме майно.
Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У відповідності до вимог частини 4 статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України).
Під зловживанням правом у аспекті пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року Європейський суд з прав людини розуміє у звичайному значенні, прийнятому загальною теорією права, зокрема, факт, що володілець права здійснює його поза призначенням упереджено [рішення у справі «Mirolubovs and Others v. Latvia“ від 15 вересня 2009 року (заява № 798/05), § 62].
Згідно пункту 3.6 та пункту 5.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 Конституційний Суд України враховує, що частина третя статті 13 Кодексу містить словосполуку «а також зловживання правом в інших формах“, яку учасник цивільних відносин, суд або інший суб'єкт правозастосування може розуміти як таку, що створює юридичну невизначеність в аспекті порушення вимоги передбачності ситуацій та правовідносин, оскільки її зміст нібито чітко та однозначно не визначений. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах“, що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Проте, оцінюючи доводи Товариства щодо браку юридичної визначеності частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України зважає на те, що цей припис, зокрема словосполуку «а також зловживання правом в інших формах“, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв'язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12, 13. Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій.
Чинне законодавство України не встановлює будь-якого механізму отримання податковим органом згоди співвласників на визначення одного з них як платника податку, якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі.
За вказаних обставин будь-які активні дії податкового органу спрямовані на отримання такої згоди будуть суперечити частині 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, не надання у добровільному порядку співвласниками об'єкта нерухомого майна, який перебуває і спільній сумісній власності, та не поділений в натурі, своє згоди на визначення одного із співвласників, який буде платником податку на нерухоме майно, призводить до певного виду зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України), що не допускається чинним законодавством України.
Аналіз документів про право власності дає підстави для висновку, що позивач за мовчазною згодою третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, визначений власником об'єкта нежитлової нерухомості, а тому повинен бути платником податку на нерухоме майно, допоки співвласники не дадуть свою згоду на визначення особи, яка буде платником податку на нерухоме майно у відповідності до вимог підпункту “б» пункту 266.1.2 статті 266 ПК України.
Інше тлумачення підпункту “б» пункту 266.1.2 статті 266 ПК України призведе до порушення вимог статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За наявними в матеріалах справи договорами купівлі -продажу, свідоцтвами про права власності та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником квартир є позивач по справі ( ОСОБА_1 ).
За вказаних обставин відповідачем не порушено вимоги приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення порушив вимоги підпункту 266.1.2. “б» пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.
Щодо правомірності визначення відповідачем розміру податку на нерухоме майно суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Пунктом 6.3 статті 6 ПК України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.
Згідно з пунктом 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Порядок нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписи підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлюють, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Абзацом сьомим підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком, розмір якого визначається рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості. Відтак встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
Судом встановлено, що рішенням Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року за №5 «Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
До вказаного Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого 28 січня 2015 року рішенням Запорізької міської ради №5 (надалі Положення про податок на майно), внесено зміни Рішеннями Запорізької міської ради від 30 червня 2015 року за №5, від 26 лютого 2016 року за №30, від 25 серпня 2016 року за №50, від 21 грудня 2016 року за №49, від 26 квітня 2017 року за №51, від 27 травня 2020 року за №49.
Відповідно до Положення про податок на майно, ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:
- квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м;
- будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв.м;
- різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири /квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток, загальна площа яких не перевищує 370 кв.м)
Ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового року), за 1 кв.м бази оподаткування.
Вказане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.
Приписами підпункту «б» пункту 266.1.2 статті 266 ПК України визначено платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб, а саме:
а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Податкове повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України).
З матеріалів справи встановлено, що позивачу на праві приватної власності належать наступні об'єкти житлової нерухомості (частки), а саме: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею - 34, 85 кв.м.; квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею - 29, 81 кв.м.; квартира, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею - 31, 1 кв.м.; 1/2 частка квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_15 , загальною площею - 51, 8 кв.м; квартира, розташованої за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею - 43 кв.м.; квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею - 28, 1 кв.м.; квартира, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею - 44, 6 кв.м.
Загальна площа вищезазначених об'єктів житлової нерухомості (частки), які належать позивачу за документами, що містяться в матеріалах справи, становить 237,36 кв.м.
Враховуючи, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості, то податок на квартиру/квартири, знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 кв.м, згідно з Положенням про податок на майно, затвердженого 28 січня 2015 року рішенням Запорізької міської ради №5, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 відсотків.
За таких обставин, оскільки у власності позивача перебуває квартири та частка квартири, загальна площа якого 237,36 кв.м., до неї не повинна застосовуватись ставка податку у вигляді 120 кв.м., а тільки пільга 60 кв.м., як вбачається із оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та відзиву на позовну заяву.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв в межах повноважень та у спосіб, що визначений законами України, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки жодного правового значення для правильного вирішення справи не мають.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволені адміністративного позову.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати не вирішуються.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.166, м.Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ ВП 44118663.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 14 листопада 2024 року.
Суддя Д.В. Татаринов