11 листопада 2024 року Справа № 280/7300/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії, -
05 серпня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про утримання надміру виплачених сум пенсій від 08.05.2024 № 637 про стягнення з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій за пенсійною справою № 083850012357;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повернути позивачу в повному обсязі кошти, які були утримані з її пенсії як надміру виплачені за період з липня 2024 року та припинити стягнення з її пенсії;
- стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що що підставою надмірної виплати пенсії в розмірі 30 589,71 грн стало не наявність зловживань з боку позивача, а дії самого ж відповідача при перерахунку пенсії.
Справі за цією позовною заявою присвоєно № 280/7300/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Сацькому Р.В.
Ухвалою суду від 09.08.2024 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
Відповідачем через систему «Електронний суд» 27.08.2024 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому викладені заперечення проти заявлених позовних вимог, наголошуючи, що оскаржуване позивачем рішення є законним, порушень з боку відповідача не існує, дії відповідають вимогам чинного законодавства. Посилаючись на обставини, викладені у відзиві, просить суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Станом на час розгляду справи відповіді на відзив та заперечення до суду не надійшло. Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.12.2023 у справі № 280/5147/23 задоволено позов ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - Відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області) а саме: зобов'язано ГУ ПФУ в Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з урахуванням найвигіднішого періоду заробітної плати за 60 місяців за період з вересня 1989 року по липень 1995 року, згідно із довідкою про заробітну плату від 30.03.2023 № а-29, виданою Архівним відділом Нікопольської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та із урахуванням відомостей акта, складеного за результатами проведення перевірки достовірності та обґрунтованості видачі довідки для призначення (перерахунку) пенсії від 20.03.2023 № 0400-011006-1/4895 з часу її призначення з урахуванням вже виплачених сум.
За результатом виконання судового рішення листом від 28.02.2024 № 3555-2470/ Р-02/8-0800/24 ГУ ПФУ в Запорізькій області було повідомлено, що розмір пенсії Позивача склав 7674,91 грн та доплата за період з 01.05.2023 по 29.02.2024 складає 30 589,71 грн, яка була виплачена позивачу в березні 2024 року.
Із доданого до листа від 28.02.2024 № 3555-2470/Р-02/8-0800/24 розрахунку коефіцієнта заробітної плати вбачається, що при обчисленні розміру пенсії на виконання судового рішення було враховано заробітну плату за період з 01.09.1989 по 31.08.1994. Листом від 11.04.2024 № 6772-4983/Р-02/8-0800/24 Відповідач повідомив про те, що ним в рамках контролю перевірки виконання рішення суду матеріали електронної пенсійної справи Позивача переглядаються.
У подальшому розмір пенсії ОСОБА_1 було перераховано та із розрахунку коефіцієнту заробітку з невідомих підстав зникла заробітна плата з 01.09.1989 по 31.12.1991 та не зараховано заробітну плату за грудень 1992 року, січень 1993 року, березень, червень-липень, вересень листопад 1994 року, лютий-липень 1995 р., що призвело до суттєвого зменшення розміру пенсії без надання будь-яких повідомлень та рішень про її перерахунок та його обґрунтування.
Крім того, Відповідачем було прийнято рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій від 08.05.2024 № 637, яким встановлено суму переплати пенсії, що підлягає поверненню, у розмірі 30 030,48 грн, що утворилась за період з 01.05.2023 по 30.04.2024 у зв'язку з недостовірними документами про заробітну плату наданими підприємством (згідно із актом перевірки довідки про заробітну плату).
На підставі вказаного рішення Відповідачем з липня 2024 року проводиться утримання з пенсії Позивача в розмірі 20 % пенсії щомісячно.
Не погоджуючись з такими діями, вважаючи протиправним рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.
Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Крім цього, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються законами України та підзаконними нормативними актами.
Тому, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у п. 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
У преамбулі Закону № 1058-IV зазначено, що цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 50 Закону № 1058-IV передбачено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати.
Отже, відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе лише у зв'язку із зловживаннями з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних.
Таким чином, статтею 50 Закону № 1058-IV визначені виключні підстави за наявності яких, надміру виплачені кошти повинні бути повернуті пенсіонером. При цьому, будь-які інші підстави для утримання з пенсії пенсіонера надміру виплачених коштів не передбачено чинним законодавством.
Так, механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, визначає Порядок відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 № 6-4 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.05.2003 за № 374/7695 (далі - порядок).
Згідно з пунктом 3 вказаного порядку суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.
Отже, статтею 50 Закону № 1058-IV та положеннями вказаного порядку прямо передбачені дві умови за наявності яких підлягає відрахуванню (утриманню) надміру виплачена сума пенсії, зокрема з підстав: зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних.
У контексті наведеного, слід відмітити, що законодавством визначено дві самостійні підстави для відшкодування зайво сплаченої пенсії, кожна з яких визначає суб'єкта, на якого покладається такий обов'язок в залежності від того, хто із цих суб'єктів вчинив відповідні дії, що призвели до такої зайвої сплати. У випадку зловживань з боку пенсіонера - обов'язок відшкодування може бути покладений на нього, а у випадку подання недостовірних відомостей страхувальником - обов'язок відшкодування зайвих виплат покладається на цього страхувальника.
Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 25 жовтня 2021 року у справі № 554/4736/17.
Тож, з наведеного слідує, що відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе лише за двох умов, зокрема, зловживання з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних.
Відтак, є протиправним рішення відповідача, оскільки обов'язковою умовою для ствердження про зловживання з боку пенсіонера є свідомі, активні та навмисні дії, які призвели до надмірної виплати йому пенсії.
Згідно з абзацом 2 пункту 2.21 порядку, у разі працевлаштування (початку діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) після призначення пенсії особа повідомляє орган, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, про дату працевлаштування (початок діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), вид зайнятості (укладення трудового договору, цивільно-правового договору, реєстрація як фізичної особи-підприємця, провадження незалежної професійної діяльності) шляхом подання заяви. Заява може бути подана особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або надсилається поштовим відправленням.
Відповідно до пункту 2.5 порядку у разі працевлаштування (навчання) особи, якій призначено пенсію, такою особою протягом 10 днів надається органу, що призначає пенсію, довідка про прийняття на роботу (навчання).
Аналіз наведеного вище дає підстави для висновку, що на пенсіонера покладається обов'язок подання відповідної заяви про дату працевлаштування до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Більш того, під час розгляду даної справи жодних зловживань з боку пенсіонера щодо подання недостовірних даних або подання нею документів з явно неправильними відомостями, про які їй достовірно відомо чи подання страхувальником недостовірних даних, судом не встановлено, а також відповідачем не надано суду будь-яких доказів наявності її вини чи зловживань при отриманні пенсії.
З огляду на що, суд вважає, що вказана у спірному рішенні сума не може бути стягнута з позивача у примусовому порядку, таке утримання лише можливе у випадку призначення пенсії на підставі недостовірних даних, формування яких залежало від пенсіонера.
Зважаючи на встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами та з урахуванням того, що ст. 50 Закону № 1058-IV визначений вичерпний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсій, яких у ході розгляду справи встановлено не було, суд дійшов висновку щодо протиправності рішення ГУ ПФ в Запорізькій області, а тому позов підлягає задоволенню.
Частиною 2статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних дій на відповідність наведеним вище критеріям, не виходячи за межі заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, з мотивів та обґрунтування наведених судом вище.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує питання судових витрат.
На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області понесені, судові витрати.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 2, 94, 241 - 246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про утримання надміру виплачених сум пенсій від 08.05.2024 № 637 про стягнення з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій за пенсійною справою № 083850012357.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повернути позивачу в повному обсязі кошти, які були утримані з її пенсії як надміру виплачені за період з липня 2024 року та припинити стягнення з її пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 11 листопада 2024 року.
Суддя Р.В. Сацький