11 листопада 2024 року Справа № 160/21771/24 Провадження №ЗП/280/128/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
02 вересня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду, за підсудністю з Третього апеляційного адміністративного суду, надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 12.07.2024 №434-к у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби начальнику управління з організаційного забезпечення ОСОБА_1 , а саме на рівні 12% місячного посадового окладу;
зобов'язати відповідача встановити начальнику управління з організаційного забезпечення ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з моменту призначення на посаду;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату начальнику управління з організаційного забезпечення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з моменту призначення на посаду.
09.09.2024 судом відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику представників сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона працює в Дніпропетровському окружному адміністративному суді на посаді начальника управління з організаційного забезпечення. Позивач зазначає, що під час призначення її на посаду їй встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 12% посадового окладу за стаж державної служби у повних 6 років. Позивач вважає вказаний наказ в частині встановлення надбавки за вислугу років саме у розмірі 12% посадового окладу протиправним з підстав того, що надбавка за вислугу років позивачки за розрахунками згідно зі статтею 52 Закону України «Про державну службу» має становити 18% посадового окладу. Позивач вважає, що обчислення надбавки за вислугу років державним службовцям, які набули права на неї до прийняття Закону №3460-ІХ, нормами якого її розмір суттєво зменшено, є обмеженням чинних прав і гарантій, встановлених Законом №889-VIII, є порушенням складових принципу верховенства права, а саме правової передбачуваності та правової визначеності. Вважає, що норми статті 52 Закону №889-VIII у спірних правовідносинах є спеціальними, які у часі прийняті раніше, та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №3460-ІХ.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що з системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань. Абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-ІХ визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Також, абзацом четвертим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-ІХ установлено, що норми Закону №889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Реалізовуючи свої повноваження розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня у спірних правовідносинах, відповідач позбавлений можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності, а отже позбавлений і можливості на свій розсуд обирати для застосування той чи інший закон, яким визначається розмір надбавки за вислугу років на державній службі, а зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі й Законом № 3460-ІХ, тому у суду були відсутні будь-які правові підстави не виконувати вказані вимоги чинних законів України. Відтак, при нарахуванні та виплаті позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі, відповідач діяв на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозв'язку, встановив наступне.
Судом встановлено, що наказом в.о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 №434-к призначено ОСОБА_1 з 12.07.2024 в порядку переведення з посади начальника відділу судової статистики, аналітичної роботи та інформаційно-технічного забезпечення на вакантну посаду начальника управління з організаційного забезпечення суду, з посадовим окладом 17285 грн. (сім'я 17-IV-2).
Також, у пункті 2 зазначеного Наказу визначено відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності взяти до уваги, що стаж роботи в державних органах станом на 12.07.2024 складає 06 років 09 місяців 03 дні, що дає право на щомісячну доплату за вислугу років у відсотках до посадового окладу в розмірі - 12%.
Позивач, не погодившись із розміром встановленої їй надбавки за вислугу років, звернулася із даним позовом до суду.
Відповідно до своєї преамбули Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно зі статтею 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 155 Закону №1402-VIII визначено, що організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 150 Закону №1402-VIII розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу.
Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.
Схема посадових окладів із визначенням коефіцієнтів для державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державної судової адміністрації України.
Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Статтею 3 Закону №889-VIII передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема інших державних органів.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Закону №889-VIII державний службовець має право, в тому числі на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Згідно з частиною першою статті 46 Закону №889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років.
За приписами статті 50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення). Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них. Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України “Про судоустрій і статус суддів».
Частиною першою статті 52 Закону №889-VIII передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Разом із цим, 9 листопада 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі частині першій статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3х до 2х відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо надбавки за вислугу років та вислуги років на державній службі у частині встановлення їх відсоткового розміру, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному.
Неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права.
За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Під юридичною колізією (від латинського “collisio» зіткнення) слід розуміти суперечність або розбіжність між нормативно-правовими актами, що якими врегульовано одній й ті ж або спорідненні правовідносини. Суд вважає за необхідне відмітити, що колізійні норми є різновидом спеціалізованих правових норм, що встановлюють правила вибору правової норми права, яка підлягає застосуванню при наявності розбіжності між нормами права, які регулюють однакові фактичні обставини.
Так, суд зауважує, що частиною другою статті 5 Закону України «Про державну службу» передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
У пункті 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» зазначено, що норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, вказані Закони містять правила вибору правової норми права, яка підлягає застосуванню при наявності розбіжності, а саме визначають, що Закон України «Про державну службу» у частині умов та порядку оплати праці державних службовців застосовується в частині, що не суперечить Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік».
Відтак, суд відхиляє доводи позивача про необхідність застосування норм статті 52 Закону України «Про державну службу», які, на її думку, є спеціальними та мають пріоритет над пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», оскільки питання застосування у спірних правовідносинах саме пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX вже врегульовано бланкетною нормою того самого нормативно-правового акту, на який посилається позивач, а саме статтею 5 Закону України «Про державну службу».
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не наводить жодних аргументів щодо зменшення її заробітної плати внаслідок прийняття оскаржуваного наказу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що наказ, яким позивачу визначено розмір надбавки за вислугу років, прийнятий відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» (норми якого є чинними та неконституційними не визнавались) є правомірним.
Також, суд звертає увагу на те, що приписами 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» фактично змінено комплексно підхід до оплати праці державних службовців, у т.ч. у системі правосуддя, шляхом проведення класифікації посад державної служби, що призвело до підвищення посадових окладів державних службовців та заробітної плати у цілому.
При цьому, положення щодо підвищення заробітної плати державних службовців у зв'язку із проведенням класифікації посад державної служби не можуть застосовуватись окремо один від одного.
Так, внесеними змінами було передбачено підвищення посадових окладів державних службовців, проте вирішено питання зменшення розміру надбавки за вислугу років, і ці положення можуть застосовуватися лише у їх поєднанні.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що після збільшення посадового окладу позивачки, відповідно до нової затвердженої класифікації посад державної служби, та зменшення порядку нарахування надбавки за вислугу років, розмір заробітної плати позивача зменшився.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).
Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки жодного правового значення для правильного вирішення справи не мають.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 78, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49089, м.Дніпро, вул.Академіка Янгеля, 4, код ЄДРПОУ 34824364) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова