11 листопада 2024 року Справа № 280/8791/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
23 вересня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII, станом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 07.10.2021 по 31.08.2024;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, надбавки за виконання функцій державного експерта, надбавки за особливості проходження служби, та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ станом на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 07.10.2021 по 31.01.2022 з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу за посадою «начальник Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України» (тарифний розряд 58), окладу за військовим званням «генерал-майор», відсоткової надбавки за вислугу років (50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (20% посадового окладу), надбавки за виконання функцій державного експерта (20% посадового окладу), надбавки за особливості проходження служби (100 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років), премії (249% посадового окладу)), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2022 по 31.01.2023 з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу за посадою «начальник Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України» (тарифний розряд 58), окладу за військовим званням «генерал-майор», відсоткової надбавки за вислугу років (50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (20% посадового окладу), надбавки за виконання функцій державного експерта (20% посадового окладу), надбавки за особливості проходження служби (100 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років), премії (560% посадового окладу), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2023 по 31.08.2024 з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, виходячи з розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум;
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі N 826/6453/18, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 Постанови № 704. 30.08.2024 позивач звернувся до Головнокомандувача Збройних Сил України з рапортом, в якому просив, зокрема: здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2021 по 31.01.2022, та встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2022 по 31.01.2023, та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2023 по дату виключення мене зі списків особового складу ГУ МПЗ ЗС України, з урахуванням виплачених сум. Жодної відповіді на зазначений рапорт Позивач не отримав. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обчислення розміру грошового забезпечення позивача за період з 01.10.2021 по 31.08.2024, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 23.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач у поданому до матеріалів адміністративної справи відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що скасування пункту 6 Постанови № 103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 не створює підстав для здійснення відповідного перерахунку. Так, відповідно до пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 870 від 06.09.2005, визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування. Отже, визнання нормативно-правового акту таким, що втратив чинність, не поновлює дію попереднього акту. Оскільки в Постанову № 704 відповідні зміни у період з 07.10.2021 по 19.05.2023 внесені не були, на думку відповідача, у спірний період не було підстав для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням Позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704. Відтак, позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення позивача, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, є необґрунтованими. Крім того, відповідач посилається на норми пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, яким установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відтак, пункт 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481 підтверджує факт незмінності правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі - "1 762,00 грн.". З огляду на викладене, просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 07.10.2021 по 31.08.2024 проходив військову службу в Головному управлінні морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України (далі по тексту - ГУ МПЗ ЗС України).
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 01.10.2024 № 465, бригадного генерала ОСОБА_1 призначено начальником ГУ МПЗ ЗС України.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по стройовій частині) від 07.10.2021 № 146 бригадного генерала ОСОБА_1 , призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 01.10.2024 № 465 на посаду начальника ГУ МПЗ ЗС України, який прибув з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), зараховано до списків особового складу ГУ МПЗ ЗС України, на всі види забезпечення, та наказано вважати таким, що з 07 жовтня 2021 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом згідно тарифного розряду 58 у сумі 9 870 гривень.
Указом Президента України від 06.12.2021 № 622/2021 присвоєно військове звання генерал-майора бригадному генералу ОСОБА_1 - начальнику Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 30.08.2024 № 1450, відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» генерал-майора ОСОБА_1 , начальника ГУ МПЗ ЗС України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «е» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Вислуга років у Збройних Силах: календарна - 30 років, пільгова - 34 роки 10 місяців.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по стройовій частині) від 31.08.2024 року № 136, генерал-майора ОСОБА_1 , начальника ГУ МПЗ ЗС України, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 30.08.2024 № 1450 у запас за підпунктом «е» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, наказано вважати таким, що з 31 серпня 2024 року виключити зі списків особового складу ГУ МПЗ ЗС України, всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вислуга років у Збройних Силах: календарна - 30 років 01 місяць 00 днів, пільгова - 04 років 09 місяців 16 днів, загальна - 34 роки 10 місяців 16 днів. Виплатити надбавку за особливості проходження служби в розмірі 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років та щомісячну премію відповідно до особистого внеску в загальний результат служби в розмірі 560 відсотків посадового окладу, надбавку за виконання функцій державного експерта з питань таємниць у розмірі 20 відсотків та надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 20 відсотків до посадового окладу за період з 01 по 31 серпня 2024 року. Щорічну основну відпустку за 2021 рік використав, за 2022 рік не використав 45 календарних днів, за 2023 рік не використав 45 календарних днів та за 2024 рік не використав 45 календарних днів. Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 135 днів невикористаної щорічної основної відпустки (в тому числі: 45 днів за 2022 рік, 45 днів за 2023 рік та 45 днів за 2024 рік). Грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік отримав. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік отримав. Додаткову відпустку, передбачену статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки не використав. Виплатити грошову компенсацію за 140 днів додаткової відпустки (в тому числі: 14 днів за 2015 рік, 14 днів за 2016 рік, 14 днів за 2017 рік, 14 днів за 2018 рік, 14 днів за 2019 рік, 14 днів за 2020 рік, 14 днів за 2021 рік, 14 днів за 2022 рік, 14 днів за 2023 рік та 14 днів за 2024 рік). Виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку зі звільненням за 30 календарних років в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
30.08.2024 позивач звернувся до Головнокомандувача Збройних Сил України з рапортом, в якому просив, зокрема: здійснити перерахунок та виплату Позивачу розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2021 по 31.01.2022, та встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2022 по 31.01.2023, та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2023 по дату виключення мене зі списків особового складу ГУ МПЗ ЗС України, з урахуванням виплачених сум.
Жодної відповіді на зазначений рапорт позивач не отримав.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обчислення розміру його грошового забезпечення за період з 01.10.2021 по 31.08.2024, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами першою-четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
Так, Постановою № 704 зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.
Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, що діяла на час її прийняття 30.08.2017 року встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 Постанову КМУ від 21.02.2018 № 103 було внесено зміни в Постанову № 704, зокрема пункт 4 останньої викладено в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Зазначені зміни набули чинності з 24.02.2018.
Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Зазначене рішення суду набрало законної сили.
Водночас, частина друга статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.
Суд звертає увагу на неможливість виконання положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом.
Отже, набрання законної сили постановою суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 призвело до неможливості застосування пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України в редакції пункту 6 постанови КМУ від 21.02.2018, який визнано протиправним та нечинним.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою № 103, зокрема, до п.4 Постанови № 704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція п. 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Разом з тим, згідно з п. 4 Постанови № 704 (в первинній редакції) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, як була, так і залишилася стала розрахункова величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на відповідний рік, в той час як врахування мінімальної заробітної плати (зокрема її частини 50 %) для розрахунків розмірів цих окладів здійснюється у випадку, якщо розмір прожиткового мінімуму є меншим від розміру 50 % мінімальної заробітної плати.
Згідно пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів осіб, які отримують заробітну плату (грошове забезпечення) за рахунок коштів Державного бюджету України.
З прийняттям Закону № 1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.
Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів має застосовуватися розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.
Отже, при обчисленні розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням не може братися такий показник як мінімальна заробітна плата (з урахуванням пункту 3 розділу II Закону № 1774-VII).
Суд враховує, що незастосування при обчисленні посадового окладу мінімальної заробітної плати не може нівелювати право на визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, а не прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.
Таким чином, положення п. 4 Постанови № 704 та п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 грудні 2019 року у справі № 240/4946/18, щодо застосування п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та не суперечать їй.
Тобто, з 29.01.2020, а саме: з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, у військовослужбовців Збройних Сил України (з урахуванням вимог позовної заяви про незастосування при розрахунку посадових окладів мінімальної заробітної плати) виникли правові підстави для перерахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, а також розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до п. 4 Постанови № 704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Відповідно до ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації встановленої державою гарантії для військовослужбовців та деяких інших осіб на отримання належного їм розміру грошового забезпечення, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
В рішенні ЄСПЛ «Ольсон проти Швеції» Суд зазначив, що норма спеціального закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки.
Окрім того, ЄСПЛ зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції»).
Відтак, нечіткість Постанови №704, коли Примітки до Додатків 1,14 на які покликається позивач і які, не визнає відповідач, є в свою чергу частинами даного нормативно-правового акта, які представляють державно-владний припис, призначений для спеціального текстового або символічного підкреслення, має супровідний характер.
Виходячи з наведеного та згідно з усталеною практикою Європейського суду, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «G.G. та інші проти Болгарії»).
Водночас, ЄСПЛ у рішенні від 10.04.2008 в справі «Вассерман проти Росії» вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
Згідно частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду у справі за аналогічними правовідносинами в постанові від 15.11.2023 у справі № 120/965/22-а, оцінюючи доводи надані сторонами по справі, суд враховує, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Верховним Судом в постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 зазначено, що у п. 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ. Однак Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
За ст. 6 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно ч.2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
За п. 8 «Прикінцевих положень» Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
В подальшому, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-1Х таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2023, відповідно, не містять.
Таким чином, з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Така правова позиція також узгоджується з послідовною практикою Верховного Суду щодо застосування норм права у сфері регулювання спірних правовідносин у справах за схожими (аналогічними) позовними вимогами, в постановах від 15.11.2023 у справі № 120/965/22-а, від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач у спірний період мав право на перерахунок розміру грошового забезпечення (посадового окладу та окладу за військовим званням, а також розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії), шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції, а в т.ч. з 07.10.2021, з 01.01.2022 та з 01.01.2023 у зв'язку із збільшенням суми прожиткового мінімуму, який враховується при визначенні розміру посадового окладу та інших складових, в яких застосовується розмір прожиткового мінімуму (без застосування мінімальної заробітної плати для обрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням).
Слід також зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України, перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд приходить до висновку, що виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій, такі не можуть бути звужено шляхом внесення змін до законодавства та встановлення нових/додаткових процедурних механізмів, що, врешті нівелюють зазначені гарантів та змушують громадян постійно звертатись до суду за захистом своїх прав, наздоганяючи постійні зміни.
Пунктом 3 Постанови № 704 постановлено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Пунктом 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання:
здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків (для військовослужбовців розвідувальних органів - не менш як 30 відсотків) посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
Пунктом 6 Постанови № 704 постановлено виплачувати надбавку за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 16
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Дія цього Порядку № 260 (крім розділів II, V-IХ, ХІI-ХХV) поширюється на військовослужбовців, умови виплати грошового забезпечення для яких встановлено іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Крім того, розділом VІ Порядку № 260 передбачено виплату надбавки за особливості проходження служби.
Так, пунктами 1, 2 розділу VІ Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків.
Виходячи з наявного фонду грошового забезпечення на відповідний рік надбавка за особливості проходження служби окремим категоріям військовослужбовців збільшується на відповідний коефіцієнт згідно з Переліком окремих категорій військовослужбовців, яким збільшується розмір щомісячної надбавки за особливості проходження служби відповідно до мінімального розміру залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків (додаток), або може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України у фіксованому розмірі до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років.
Розмір щомісячної надбавки за особливості проходження служби розраховується від мінімального розміру цієї надбавки, який встановлюється Міністром оборони України, у відсотках для осіб офіцерського складу та окремо для осіб рядового, сержантського та старшинського складу виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Мінімальний розмір щомісячної надбавки за особливості проходження служби не може перевищувати 65 відсотків.
Залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків розмір щомісячної надбавки за особливості проходження служби збільшується на відповідний коефіцієнт від 1 до 1,55.
Пунктами 1, 2, 3 розділу XVI Порядку № 260 визначено, що командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби. Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків.
Отже, як норми Постанови № 704, так і норми Порядку № 260 пов'язують обчислення розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців саме із розміром посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років.
Тобто, зі зміною розміру основних видів грошового забезпечення Позивача (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років) у зв'язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, мали бути перераховані і розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення Позивача.
З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку, що розмір грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби відповідачем також був розрахований невірно, оскільки розмір зазначених видів грошового забезпечення ставиться в залежність, зокрема, від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судові витрати у відповідності до ст. 139 КАС України не стягуються.
Що стосується стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд враховує таке.
Право на правову допомогу гарантовано ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009 та від 11.07.2013 № 6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Так, на підтвердження витрат на правничу допомогу надано договір на надання правничої допомоги від 16.09.2024 № 257, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер АР № 1198243 від 18.09.2024, розрахунок витрат на правову допомогу, акт № 1 від 18.09.2024 прийому-передачі виконаних робіт згідно з договором, квитанцію № 1 про сплату послуг від 18.09.2024 на суму 5000,00 грн.
За змістом ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, дослідивши подану заяву із розрахунком витрат на професійну правничу допомогу, суд зауважує на таке.
Судом встановлено, що згідно з актом прийому-передачі від 18.09.2024 адвокатом Плужником М.В. надано наступні послуги:
складання адміністративного позову про зобов'язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
Квитанцією № 1 від 18.09.2024 підтверджується оплата послуг за договором № 257 від 16.09.2024 у сумі 5000,00 грн.
Суд звертає також увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на те, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 2 500,00 грн.
За наведених обставин за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн.
Позивач звільнений від сплати судового збору, згідно п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 139, 243, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03049, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6, код ЄДРПОУ 22990368) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII, станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 07.10.2021 по 31.08.2024.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, надбавки за виконання функцій державного експерта, надбавки за особливості проходження служби, та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 07.10.2021 по 31.01.2022, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу за посадою «начальник Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України» (тарифний розряд 58), окладу за військовим званням «генерал-майор», відсоткової надбавки за вислугу років (50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (20% посадового окладу), надбавки за виконання функцій державного експерта (20% посадового окладу), надбавки за особливості проходження служби (100 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років), премії (249% посадового окладу)), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2022 по 31.01.2023, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу за посадою «начальник Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України» (тарифний розряд 58), окладу за військовим званням «генерал-майор», відсоткової надбавки за вислугу років (50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (20% посадового окладу), надбавки за виконання функцій державного експерта (20% посадового окладу), надбавки за особливості проходження служби (100 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років), премії (560% посадового окладу)), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2023 по 31.08.2024, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, виходячи з розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень 00 коп).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 11 листопада 2024 року.
Суддя Р.В. Сацький