08 листопада 2024 року Справа № 280/7838/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) через представника - адвоката Токмань Вікторії Тарасівни звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з (уточненою) позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2) в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.07.2024 № 084850004840 про відмову у призначенні пенсії позивачу - ОСОБА_1 ;
зобов'язати відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в середньому професійно-технічного училища № 25 м. Бердянська Запорізької області з 01.09.1979 по 20.07.1982;
зобов'язати відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з січня 1999 року по березень 2022 року включно;
зобов'язати відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплатити позивачу ОСОБА_1 пенсію за віком з дня її звернення за пенсією.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки до страхового стажу згідно наданих документів відповідачем не зараховано: період навчання - оскільки в дипломі по батькові не відповідає паспортним даним; періоди роботи згідно даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - оскільки в реєстрі по батькові не відповідає паспортним даним. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки вважає, що позивач не може нести відповідальності за формування реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки записи в даний реєстр вносяться саме Пенсійним Фондом України, а не позивачем особисто, та недоліки його заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу за спірний період. А також щодо не відповідності написання в дипломі по батькові позивача її паспортним даним, зазначає, що помилка виникла не з вини позивача, а при неправильному складанні та перекладі документів, які були оформлені російською мовою та не може бути підставою для не зарахування трудового стажу, оскільки це є надмірним формалізмом та вказана помилка не може нівелювати відомості інших документів, позбавивши позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу. Просить, з урахуванням відповіді на відзив позов задовольнити.
Ухвалою судді від 26.08.2024 адміністративний позов залишено без руху.
Ухвалою судді від 16.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) та проведення судового засідання.
Представником відповідача 1 до суду подано відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії №084850004840 від 22.07.2024, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Щодо не зарахування періоду навчання позивача в середньому професійно-технічному училищі №25 м. Бердянська Запорізької області з 01.09.1979 по 20.07.1982, зазначено, що на підтвердження вимог позивачем надано Диплом Г №299902, якій видано на ім'я: ОСОБА_2 (російською - ОСОБА_3 ). Згідно зі свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1 від 15.09.1984, позивач змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 . Відповідно до паспорта громадянина України НОМЕР_2 , прізвище, ім'я та по-батькові позивача зазначені як ОСОБА_1 . Отже, у дипломі дійсно невірно вказано по-батькові позивача: « ОСОБА_6 » замість « ОСОБА_7 ». Окрім того, позивачем не було надано уточнюючу довідку закладу, де вона навчалась, із зазначенням терміну та форми навчання для підтвердження трудового стажу. Щодо не зарахування до страхового стажу періоди роботи з 01.08.2002 по 31.07.2022, зазначено, що позивачу не було зараховано періоди роботи згідно даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки в реєстрі по-батькові не відповідає паспортним даним. Так, відповідно до паспорта громадянина України НОМЕР_2 , прізвище, ім'я та по-батькові позивача зазначені як ОСОБА_1 . Згідно з Довідкою за формою ОК-5, у Державному реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування зазначено по-батькові позивача « ОСОБА_8 ». Отже, присутня помилка у написанні по-батькові, яка ускладнює ідентифікацію особи. Звернення від позивача до територіальних органів Пенсійного фонду України із анкетою для виправлення допущеної в Реєстрі помилки не надходило Щодо несплати страхових внесків за період роботи з квітня по липень 2022 року, зазначено, що позивач є застрахованою особою, і законодавством передбачено щомісячне внесення страхового внеску як обов'язкова умова для зарахування періоду роботи до страхового стажу. Згідно з Довідкою ОК-5, з квітня по липень 2022 року у Реєстрі взагалі відсутні відомості про сплату страхувальником страхових внесків. Отже, даний період не підлягає зарахуванню до страхового стажу. Просить у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.
Відповідач 2 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзив на позов до суду не надав.
Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
13.07.2024 позивач, ОСОБА_1 , після досягнення 60 років, звернулась до територіальних органів Пенсійного Фонду через вебпортал Пенсійного Фонду України за призначенням пенсії за віком відповідно до 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
За принципом екстериторіальності 22.07.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було прийнято рішення № 084850004840 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
В даному рішенні від 22.07.2024 № 084850004840 зазначено наступне:
Пенсійний вік визначений пунктом 1 частини статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Вік позивача 60 років.
Необхідний страховий стаж зазначений пунктом 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
На підставі наданих документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу, підсумок по страховому стажу заявника на момент звернення склав: 19 років 7 місяців 5 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу згідно наданих документів не зараховано: період навчання - оскільки в дипломі по батькові не відповідає паспортним даним; періоди роботи згідно даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - оскільки в реєстрі по батькові не відповідає паспортним даним.
Позивач не має право на пенсію у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до стажу для розрахунку права ОСОБА_1 (РС-право) органами Пенсійного Фонду України було зараховано до стажу ОСОБА_1 періоди:
з 06.10.1982 по 29.08.1985 - робота в колгоспі;
з 30.08.1985 по 31.12.1986 - догляд за дитиною до 3 років;
з 01.01.1987 по 06.07.1990 - робота в колгоспі;
з 07.07.1990 по 31.12.1992 - догляд за дитиною до 3 років;
з 01.01.1993 по 08.02.1994 - робота в колгоспі;
з 09.02.1994 по 31.07.2002,
всього 19 років 7 місяців 5 днів.
Тобто, обставини цієї справи зводяться до того, що згідно з паспортними даними по батькові позивачки є « ОСОБА_7 », проте окремі документи та відомості, які підтверджують її страховий (трудовий) стаж, а саме диплом № НОМЕР_3 від 20.07.1982, містить розбіжності у написанні по батькові українською та російською мовами « ОСОБА_6 » - « ОСОБА_3 », а в відомостях в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування зазначено « ОСОБА_8 », а тому такі документи та відомості не приймаються до уваги територіальними органами Пенсійного фонду України.
Не погодившись із вказаним рішенням відповідача 2, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення, дії відповідачів як суб'єктів владних повноважень, що є предметом цього позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Особи мають право на призначення пенсії за віком, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону №1058-IV, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону N 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується, серед іншого, також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів (пункт 8 Порядку №637).
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Так, судом встановлено, що відповідно наявної в матеріалах справи трудової книжки позивача № НОМЕР_4 від 5 травня 1983 року, вбачається, що вона видана мовою оригіналу ОСОБА_9 ».
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 15.09.1984 вбачається, що дошлюбне прізвище позивачки мовою оригіналу « ОСОБА_10 ».
Відповідно до паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 прізвище, ім'я, по батькові позивачки « ОСОБА_1 ».
Так, трудова книжка № НОМЕР_4 від 5 травня 1983 року має наявні записи щодо періодів роботи позивача з 06.10.1982 по 31.07.2022. Із наведених записів можливо встановити періоди, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах, місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.
Згідно форми ОК-5 Індивідуальних відомостей про застраховану особу від 05.07.2024 , вбачається, що вказана форма сформована на прізвище, ім'я, по батькові: « ОСОБА_1 »; номер облікової картки застрахованої особи: НОМЕР_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 ; серія та номер паспорта: НОМЕР_2 , та наявні індивідуальні відомості про трудовий стаж застрахованої особи починаючи з 1999 року та від декількох страхувальників одночасно.
Отже, в зазначенні відомостей щодо застрахованої особи, було допущено описка/помилка в по батькові застрахованої особи, а саме замість по батькові ОСОБА_7 , вказано ОСОБА_8 .
Відповідальність за відсутність певної інформації у Державному реєстрі ЗОДСС, Реєстрі застрахованих осіб несе особа, на яку Законом покладено обов'язок вносити відомості до Реєстру, подавати звітність, а не громадянин, який звернувся за призначенням пенсії. Покладення на позивача негативних наслідків щодо невиконання певними особами своїх службових обов'язків у частині подання відомостей до Реєстрів є невиправданим, протиправним.
Відповідно до статті 106Закону № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків. Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, звітності законом покладено на страхувальника, який здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно з якими: несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків. У цих постановах Суд касаційної інстанції також зазначив, що внаслідок невиконання підприємствами обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Зважаючи на це, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за певний період не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Означене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.03.2018 у справі 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а .
Несплата страхових внесків або ж неподання підприємством, на якому працювала фізична особа звітності до органів Пенсійного фонду щодо сум нарахованої заробітної плати не може бути підставою для незарахування їй до страхового стажу цього періоду роботи. Через зазначені обставини фізична особа не може бути позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Так суд приходить до висновку, що наявна саме описка/помилка в зазначенні по батькові позивача підтверджується відповідністю даних позивача щодо її номеру облікової картки застрахованої особи, зазначеного у свідоцтві про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; реєстраційного номеру облікової картки платника податків; серія та номер паспорта позивача та довідки про відомості, що накопичені в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за звітами страхувальників по роках, трудових відносин роки: з 1999 по 2005 (форма довідки ОК-1.2).
Окрім того, в матеріалі справи наявні довідки про заробітну плату для обчислення пенсії, які містять дані позивача щодо суми заробітку для обчислення пенсії, визначення страхового стажу, сплати страхових внесків за звітні роки
Крім того, враховуючи, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, то нею підтверджуються періоди роботи та наявний страховий стаж працівника.
Крім того, згідно наявного в матеріалах справи копії диплому № 299902 від 20.07.1982 про закінчення навчання в професійно-технічному училищі № 25, період навчання тривав з 01.09.1979 по 20.07.1982, відповідно якого вбачається, що диплом виданий - українською мовою ОСОБА_2 , російською - « ОСОБА_11 ».
Отже, у дипломі про навчання позивачки дійсно вказано по батькові « ОСОБА_6 », що не відповідає по батькові, яке вказані у паспорті.
У спірному випадку мова йде має про одну і ту ж особу, але має місце різне написання по батькові через різний переклад з російської на українську мову.
Факт навчання, період навчання сторонами не заперечуються. Відтак, допущення іншого написання по батькові особи в дипломі про її навчання через переклад з російської на українську мову не можуть бути підставою для незарахування періоду навчання позивачки до її страхового стажу, при тому, що на даний час в офіційних документах позивачка ідентифікується по батькові « ОСОБА_7 ».
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком від 13.07.2024 та доданих до неї документів, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період навчання в середньому професійно-технічного училища № 25 м. Бердянська Запорізької області з 01.09.1979 по 20.07.1982 згідно диплому професійно-технічного училища № 25 № 299902 від 20.07.1982, та періоди роботи з 01.01.1999 по 31.03.2022 включно відповідно до відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що у сукупності дає право на призначення пенсії за віком (страховий стаж більше 31 року).
Відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за № 084850004840 від 22.07.2024 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, і за приписамист.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі № 805/5133/18-а.
Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсії, суд зауважує, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивачу 30.06.2024 виповнилось 60 років, а із заявою про призначення пенсії за віком умовах до відповідача вона звернулася 13.07.2024 , в межах трьох місячного строку з дня досягнення ним відповідного віку (60 років), відповідно, призначення пенсії має відбутися саме з 01.07.2024, тобто, з дати що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 22-1 від 25.11.2005 , у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У зв'язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, проте обов'язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в середньому професійно-технічного училища № 25 м. Бердянська Запорізької області з 01.09.1979 по 20.07.1982 згідно диплому професійно-технічного училища № 25 № 299902 від 20.07.1982, періоди роботи з 01.01.1999 по 31.03.2022 включно відповідно до відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 01.07.2024, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) здійснити її виплату, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до ч. 1 та 2ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, яким прийнято спірне рішення.
Керуючись ст.ст.2,5,9,72,77,139,241,243-246,255 КАС України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) № 084850004840 від 22.07.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в середньому професійно-технічного училища № 25 м. Бердянська Запорізької області з 01.09.1979 по 20.07.1982 згідно диплому професійно-технічного училища № 25 № 299902 від 20.07.1982, періоди роботи з 01.01.1999 по 31.03.2022 включно відповідно до відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 01.07.2024, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) здійснити її виплату.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211, 20 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова