15 листопада 2024 року Справа № 160/23598/24 ЗП/280/143/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Дніпропетровського окружного адміністративного суду
до Державної судової адміністрації України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
30.09.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду, за підсудністю з Третього апеляційного адміністративного суду, надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2) в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.;
- зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею та протягом спірного періоду отримувала суддівську винагороду та допомоги на оздоровлення, які нараховувались відповідачем-1, виходячи з прожиткового мінімуму, який використовується для обчислення базового розміру посадового окладу - 2102 грн. Водночас, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2024 році в розмірі 3028,00 грн. Зауважено, що посадовий оклад судді визначається лише Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатися будь-якими іншими законами чи нормативно-правовими актами. Додатково відзначено, що відповідачем-2 протиправно не забезпечено фінансування виплати належних позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із вищезазначених розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році. З позиції позивача під час визначення розміру її суддівської винагороди відповідачем-1 має застосовуватись прожитковий мінімум визначений для працездатних осіб на відповідний рік. На підставі вищевикладеного позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
04.10.2024 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 160/23598/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
10.10.2024 за вх. № 46844, через систему "Електронний суд" до суду від Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що Законом № 1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює конкретного розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно враховувати положення інших нормативно-правових актів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної норми є відповідні положення закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік» статтями 7 якого установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі, крім іншого, для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2 102 гривні. Отже, з 1 січня 2023 року і по теперішній час розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2 102 грн. Відповідач-1 зазначає, що Закон № 2710-ІХ не змінював складові для визначення базового розміру посадового окладу судді, а лише запроваджує розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді. Доводи про те, що суддівська винагорода не виплачена відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є помилковими, оскільки ця норма визначає лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, тоді як конкретний розмір прожиткового мінімуму визначається нормами закону про Державний бюджет України на відповідний рік. В Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» Верховна Рада чітко визначила, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. Зазначена норма є прямою, чіткою, зрозумілою, такою, яка не містить плутанини чи будь-якої двозначності, більш того, законодавець її відтворював у 2024 році. Зазначене вказує на те, що диференціація прожиткового мінімуму для окремих випадків, зокрема для визнання базового посадового окладу судді була не випадковістю, помилкою чи неузгодженістю законодавця, а була метою законодавця. Відповідач-1 зазначає, що відповідні положення статті 7 Закону № 2710-ІХ не визнані неконституційними, тому підстави для їх незастосування відповідачем-1 відсутні. За таких обставин, дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням на підставі статті 7 Закону № 2710-ІХ розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» з 01.05.2024 по 31.07.2024 у розмірі 2 102,00 грн. відповідають положенням законодавчого регулювання.
Відповідач 2 правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлені КАС України строки не скористався. Про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
За період 01.05.2024 по 31.07.2024 відповідачі нараховували позивачу суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення, для визначення суми якої використовувалася величина «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», в сумі 2 102,00 гривні.
Вказаний факт не заперечується відповідачами та підтверджується інформаційною довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 за № 45-05, в якій вказано, що з 01.01.2024 базовий розмір посадового окладу судді розрахований, виходячи з прожиткового мінімуму 2 102,00 грн, встановленого абз. 5 ст. 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік»
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо неналежного проведеного розрахунку суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною 1 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
На підставі пункту 2 частини 4 статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2 294 гривні, з 01 грудня - 2 393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2 270 гривень, з 1 липня - 2 379 гривень, з 1 грудня - 2 481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2 102 гривні.
У ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» закріплено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2 393 гривні, з 1 липня - 2 508 гривень, з 1 грудня - 2 589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2 481 гривня, з 1 липня - 2 600 гривень, з 1 грудня - 2 684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2 102 гривні.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 2 684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX установлено, що у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці Рішень Конституційного Суду України, зокрема в Рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України на підставі Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".
Цим Законом, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Разом з тим, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, закони про Державний бюджет на 2021, 2022, 2023 та 2024 роки фактично містять змінену складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення законів про Державний бюджет на 2021, 2022, 2023, 2024 роки вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року, 1 січня 2024 року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірною.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01 січня 2024 року - 3028,00 грн.
Застосовуючи практику Верховного Суду щодо аналогічних правовідносинах, суд зазначає, що у постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, Верховний Суд, розглядаючи спір у подібних правовідносинах щодо обчислення суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн, дійшов таких висновків: «виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач (ТУ ДСА України) як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.
Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам потрібно з'ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач)».
У цьому зв'язку Верховним Судом зазначено, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
Суд Касаційної інстанції зазначив, що в іншому випадку, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов'язуватися з цими діями та їх наслідками".
Суд зазначає, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Із урахуванням статусу ДСА України (співвідповідача у справі) як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
З огляду на такий висновок суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, нарахованої виходячи з встановленого прожиткового мінімуму на 01 січня 2024 року - 3028,00 грн.
Як наслідок, належним способом відновлення порушеного права позивача є, зокрема, зобов'язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 грн.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 160/10554/20, від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19, а також Верховним Судом України у постановах від 13 січня 2015 року (№ 21-582а14) та від 20 вересня 2017 року (№ 2а-19282/10/0570).
Стосовно строку звернення до суду, встановлено, що положення ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (суддівської винагороди).
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції до 19.07.2022, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
З прийняттям Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, зокрема, змінено редакцію ст. 233 КЗпП України, а саме: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
З матеріалів справи вбачається, що суддівська винагорода за травень 2024 року виплачена позивачу 31.05.2024, позов подано до суду 29.08.2024, у зв'язку з чим судом не встановлено пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI за подання позову до адміністративного суду, а тому з урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, буд. 4, код ЄДРПОУ 34824364), до Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 15.11.2024.
Суддя М.С. Лазаренко