07 листопада 2024 року м. Ужгород№ 260/3850/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С.І.
при секретарі судового засідання Гавій Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгород Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгород Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), в якому просить:
1) Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгород Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Роман Владислава Яношовича від 20.06.2023 року ВП № 61295614 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 44746,53 грн;
2) Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгород Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Роман Владислава Яношовича від 21.06.2023 року ВП № 72085860 про примусове виконання постанови № 61295614, виданого 20.06.2023 Відділом ДВС у місті Ужгороді про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 44746,53 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що на виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 1609 виданого приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Боднар І.М. про звернення стягнення на нерухоме майно, що належить на праві власності позивачу.
Заявою від 20.06.2023 року стягувач повідомив відповідача, що боржником виконано вимоги по вищевказаному виконавчому напису, а саме, погашено зобов'язання по кредиту та просив закінчити виконавче провадження.
Постановою головного державного виконавця від 20.06.2023 року закінчено виконавче провадження з підстав, визначених п. 9 ч. 1 ст. 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження».
В той же час, 20.06.2023 року головним державним виконавцем винесено постанову ВП № 61295614 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 44746,53 грн та 21.06.2023 року постанову про відкриття виконавчого провадження № 72085860 з примусового виконання постанови № 61295614 від 20.06.2023 року.
Вважаючи протиправними дії відповідача по стягненню з позивача виконавчого збору за умови не вчинення державним виконавцем жодних виконавчих дій, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою судді від 14.10.2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
21.10.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позову не визнає, просить відмовити в його задоволенні.
Зазначає, що примусове виконання рішення починається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.
Так, 12.01.2022 року державним виконавцем винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, в зв'язку з перебуванням у відділі ДВС декількох виконавчих проваджень відносно боржника ОСОБА_1 .
По зведеному виконавчому провадженні № 68119962 державним виконавцем здійснювались всі необхідні заходи примусового виконання рішення, визначені ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: проводилась перевірка майнового стану шляхом надіслання запитів до відповідних установ, та отримання інформаційних довідок щодо виявлення нерухомого майна боржника та його майнових прав, накладення арешту з метою забезпечення виконання рішення на майно, шляхом винесення відповідних постанов.
В результаті здійснених державним виконавцем заходів примусового виконання виконавчого документу, станом на 17.03.2023 року суму боргу стягнуто в повному обсязі на користь стягувача.
Згідно вимог ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору, у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо не було стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Як встановлено судом, постановою головного державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 20.02.2020 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Бондар І.М. № 1609 від 10.10.2018 року про стягнення на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 .О.
Заявою стягувача ПАТ КБ «Приватбанк» від 20.06.2023 року останній просив закінчити виконавче провадження у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
20.06.2023 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
20.06.2023 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 44746,53 грн.
21.06.2023 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 72085860 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору.
Позивач, не погоджуючись прийнятими державним виконавцем постановами від 20.06.2023 року про стягнення виконавчого збору та від 21.06.2023 року про відкриття виконавчого провадження, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Згідно з ч. 1 статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. За правилами частини п'ятої цієї статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Статті 40, 42 Закону №1404-VІІІ регулюють порядок прийняття постанови про стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, здійснюючи правовий аналіз норм ст.27 та ст.40 Закону № 1404-VІІІ, що регулює питання виконавчого збору, суд зазначає, що цим Законом по суті визначений можливий порядок вирішення цього питання державним виконавцем, що залежить від тих чи інших умов.
Так, у першому випадку, аналізуючи положення статей 26, 27 Закону № 1404-VIII стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
У іншому випадку, таке питання вирішується в порядку встановленому ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ, а саме постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.
Тобто, Законом чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про повернення виконавчого документа чи закінчення виконавчого провадження. При чому постанова про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення такого провадження.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27.04.2023 року у справі № 640/26475/21, від 24.10.2019 року у справі № 580/1328/19, від 01.04.2020 року у справі № 802/848/18-а, від 30.06.2020 року у справі № 823/1824/17.
Судом встановлено, що у межах ВП 61295614 державним виконавцем 20.06.2023 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, а також постанову від 21.06.2023 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору.
Тобто спірна постанова від 21.06.2023 року по ВП 61295614 про стягнення з виконавчого збору винесена після постанови про закінчення виконавчого провадження, а отже, за наявності передумов, передбачених частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII та у відповідності до ст.40 Закону № 1404-VIII.
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція) передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
На підставі п. 13 розділу ІХ Інструкції при виконанні рішення немайнового характеру у разі, якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11 частини першої статті 39 Закону, якщо штрафи, накладені на боржника, не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Якщо після завершення виконавчого провадження за рішенням немайнового характеру виконавчий збір, витрати виконавчого провадження не стягнуто, виконавець вживає заходів щодо їх подальшого виконання у порядку, визначеному пунктом 8 розділу ІІІ та пунктом 2 розділу VI цієї Інструкції.
Суд наголошує, що у розумінні Закону № 1404-VIII постанови про стягнення виконавчого збору, про накладення штрафу та про стягнення витрат виконавчого провадження є різновидом виконавчого документу.
При цьому, згідно частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто.
Крім того, наведені норми дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору як у постановах про відкриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору, що і мало місце у даному випадку.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року у справі №640/7697/21.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що постанова головного державного виконавця від 21.06.2023 року по ВП 61295614 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 44746,53 грн. є такою, що винесена на підставі та в межах норм чинного законодавства, оскільки прийнята в результаті закінчення виконавчого провадження в межах ВП 61295614, що відповідає приписам ст. 40 Закону № 1404-VIII, як спеціальної норми про стягнення виконавчого збору в окремих випадках.
Стосовно посилання позивача на не вчинення державним виконавцем виконавчих дій в межах виконавчого провадження, з огляду на що, як вважає позивач, відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, то суд звертає увагу, що згідно з частиною четвертою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
При цьому, згідно вимог пункту 1 частини першої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються зокрема, з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.
Аналіз наведених норм свідчить, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на його письмову заяву про повернення виконавчого документа, на державного виконавця покладається обов'язок щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у разі, якщо такий виконавчий збір не стягнуто.
Тобто, норми Закону України «Про виконавче провадження» не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов'язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору, а відтак протилежна позиція позивача є безпідставною та необґрунтованою.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що, відповідач як суб'єкт владних повноважень належними та допустимими доказами довів правомірність оскаржених рішень, у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.
Розподіл судового збору відповідно до ст.139 КАС України не проводиться.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 139, 243, 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Заньковецької, 10 код ЄДРПОУ 35045459) про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, з особливостями, визначеними ст. 287 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення.
СуддяС.І. Рейті