07 листопада 2024 року м. Ужгород№ 260/3986/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_2 ) у відношенні до ОСОБА_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення в належному розмірі (індексації грошового забезпечення за період з 10 березня 2016 року по 17 травня 2017 року, враховуючи місяць підвищення доходу січень 2008 р.) в день виключення зі списків особового складу від 17 травня 2017 року;
2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 травня 2017 року по 24.05.2024 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.05.2017 року №283-ОС, позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, але при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Так, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року у справі № 260/10103/23 відповідачем було виплачено належне позивачу грошове забезпечення 24.05.2024 року в розмірі 40353,66 грн. Таким чином вважає, що в порушення норм діючого законодавства, зокрема ст. 117 КЗПП України, відповідач не провів остаточний розрахунок щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
10 липня 2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування зазначає, що на виконання рішення суду від 28.03.2023 у справі № 260/10103/23 позивачу 24.05.2024 здійснено нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у розмірі 40353,66 грн. Позивач дійсно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) від 10.03.2016 №93-ОС «Про особовий склад» позивач зарахований до списків особового складу та всіх видів забезпечення. Наказом начальника загону від 17.05.2023 №283-ОС «Про особовий склад» був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Таким чином, позивач з військової частини НОМЕР_2 не звільнявся, відповідно вимога щодо стягнення середнього заробітку є безпідставною.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17 травня 2017 року №283-ОС «Про особовий склад» підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 10).
28 березня 2024 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/10103/23, зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (з врахуванням раніше виплачених сум), із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 10 березня 2016 року по 17 травня 2017 року - січень 2008 року, із одночасною компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44; зобов'язано НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_5 ) вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (з врахуванням раніше виплачених сум), із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 18 травня 2017 року по 27 грудня 2017 року - січень 2008 року, із одночасною компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
24 травня 2024 року відповідачем на виконання рішення у справі №260/10103/23 виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 40303,66 грн (а.с.9).
Вважаючи, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абз. 1 ст. 3, ст.4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Суд наголошує, що ані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі №580/3988/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 580/278/19.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № 420/428/20, від 26 січня 2022 у справі №280/4816/20 року.
Системний аналіз наведених вище норм у площині наведеної вище практики Верховного Суду щодо сфери їх регулювання дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч. 3 ст. 24 Закону закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У свою чергу, за правилами ч. 1 ст. 26 Закону звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Відповідно до п. 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пунктом 109 Положення №1153/2008 передбачено, що вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Згідно з п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Вказаним Положенням визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.
Так, пунктом 110 Положення визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
- між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування;
- між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України;
- між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Згідно з п.109 Положення вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.
Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв'язку дає підстави для висновку, що переміщення військовослужбовця по службі має своїм наслідком, зокрема, виключення його із списків особового складу однієї військової частини у зв'язку з вибуттям та зарахування до таких списків іншої. Однак таке переміщення не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у військової частини обов'язку з проведення з військовослужбовцем всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Між тим, позивач просить зобов'язати стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку, посилаючись на ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.
Як наголошує відповідач та встановлено судом відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17 травня 2017 року №283-ОС «Про особовий склад» підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Тобто з матеріалів справи встановлено, що позивач в подальшому вибув до нового місця несення служби, а матеріали справи не містять даних про звільнення позивача з військової служби.
Таким чином, суд звертає увагу, що позивач не був звільнений з військової служби, а був переведений для подальшого її проходження до іншої військової частини, а тому підстави для застосування положень ст. 116, 117 КЗпП України відсутні.
Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову позивача слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович