11 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/1343/19
категорія 112030300
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області про зобов'язання здійснити перерахування та виплату коштів,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить:
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області ЄДРПОУ: 03192709 здійснити перерахунок та виплату вказаних коштів мені - ОСОБА_1 в повному розмірі коштів передбачених ст. ст. 37, 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ за період з 17.07.2018 до постановлення рішення - неправомірними та зобов'язати здійснити перерахунок та виплату вказаних коштів.
В обґрунтування позову зазначає, що має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача. У зв'язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Крім того, зазначає, що працює у виробничому підрозділі Коростенської колійної машинної станції 122 Регіональної філії "Південно-Західної залізниці" ПАТ "Укрзалізниця", тобто в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення. Вказала, що 17 липня 2018 року Конституційний Суду України прийняв рішення №6-р/2018, яким підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) та відновив дію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". З огляду на зазначене позивач вказує, що він має право на отримання щомісячної грошової допомоги, як працюючій у зоні гарантованого добровільного відселення, передбаченої статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак відповідач на даний час зробити нарахування і виплату вказаної доплати відмовляється, у зв'язку з чим позивач звернулась з даним позовом до суду.
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 11.11.2024 частину позовних вимог за період з 17.07.2018 по 14.08.2018 було залишено без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.
На звернення до відповідача позивач отримав лист, в якому повідомлено що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" не було передбачено видатки за відновленим рішення Конституційного суду України від 17.07.2018 року №6-р/2018 статтями Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". В разі прийняття відповідних законодавчих актів та виділення коштів з Державного бюджету України дане питання буде розглянуто.
Вважаючи, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачена статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Що стосується щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 37 цього Закону (в редакції, чинній з 09 липня 2007 року) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, зокрема: у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати.
Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VI) текст статті 37 Закону № 796-XII викладено в новій редакції. Так, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними.
У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону № 796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 Закону № 796-XII.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону № 796-XII, яка із 17 липня 2018 року є чинною.
Позивач має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, тобто з 17.07.2018, мав право на відновлення та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" .
З огляду на те, що відповідачем не відновлено виплату щомісячної грошової допомоги, суд вважає за необхідне визнати протиправною таку бездіяльність.
Разом з тим, згідно висновків Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених в рішенні від 21.01.2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, яка є зразковою, позивач, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 37 Закону України №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", має право на нарахування та виплату з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( в редакції від 09.07.2007), при цьому, у зв'язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, яким на даний час установлено розрахункову величину в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, а застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01 січня календарного року.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на наведене, з урахуванням висновків Верховного Суду у зразковій справі, позовні вимог щодо зобов'язання відповідача із 17.07.2018 нарахувати та виплатити позивачу щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановлену статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" слід задовольнити в частині розміру, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
Що стосується щомісячної грошової допомоги, як працюючому у зоні гарантованого добровільного відселення, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суд виходить з наступного.
Населений пункт, в якому працює позивач (смт. Великий Дивлин Лугинського району Житомирської області) відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення.
17 липня 2018 року Конституційним Судом України прийняв рішення №6-р/2018, яким підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) та відновив дію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У зв'язку з цим, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив відновити нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, як працюючому у зоні гарантованого добровільного відселення, передбаченої статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Однак, за наслідками розгляду зазначеної заяви відповідачем надіслало позивачу лист з відмовою, в якому відмовлено у проведенні виплат.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення виплати грошової допомоги особам працюючим на територіях радіоактивного забруднення протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII(далі - Закон №796).
Стаття 39 Закону № 796-ХІІу редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІшляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і яким включено до Закону №796-ХІІстаттю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей53і60 Закону №796-ХІІу редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІвказане Рішення не містить.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
За результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 дійшла висновку, що із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІу редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом №987-VIII. В іншій частині стаття 39 Закону №796-ХІІдіє у редакції Закону №987-VIII від 04.02.2016. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта -статті 39 Закону №796-ХІІдо внесення змін Законом №76-VIIIспричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті3,8 Конституції України та стаття 6 КАС України).
Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Тобто, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018відновлено право осіб на отримання доплати до заробітної плати, зумовлене їх проживанням та роботою на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Судом встановлено, що позивач має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає та працює у населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає, що Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області зобов'язане відновити нарахування та виплату їй доплати до заробітної плати, встановленої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Суд такі доводи вважає помилковими, з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Як вбачається з статті 2 Закону України "Про оплату праці", структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина 2статті 2 Закону України "Про оплату праці").
Тобто, доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, та доплата до пенсії працюючим пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, що передбачено статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, чинній до 01.01.2015, є додатковою заробітною платою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Отже, враховуючи те, що позивач є працюючою особою, суд вважає, що доплату до заробітної плати повинен проводити безпосередньо роботодавець, а не орган соціального захисту.
Таким чином, між сторонами у даній справі відсутні жодні правовідносини щодо реалізації позивачем свого права, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, а тому у відповідача відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу доплати до заробітної плати за роботу на території радіоактивного забруднення, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, чинній до 01.01.2015, оскільки Управління не є суб'єктом виплати заробітної плати та спірної доплати.
Частиною 1статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1, 2ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області (вул. Шевченка, 8,Коростень,Коростенський район, Житомирська область,11501 код ЄДРПОУ 03192709) про зобов'язання здійснити перерахування та виплату коштів задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 15 серпня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області і з 15 серпня 2018 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева
11.11.24