Справа № 420/30445/23
06 листопада 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 24.06.2022 року № 0126312-2403-1551-2019, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 27120,33 грн. за 2019 рік;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 24.06.2022 року № 0126312-2403-1551-2020, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 28136,88 грн. за 2020 рік;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 24.06.2022 року № 0126312-2403-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 38994,00 грн. за 2021 рік;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 24.06.2022 року № 0139506-2403-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 38994,00 грн. за 2021 рік;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 05.04.2023 року № 0923070-2407-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 42243,50 грн. за 2022 рік;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 21.04.2023 року № 1728734-2407-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 42243,50 грн. за 2022 рік;
стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача судові витрати (витрати на оплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з електронного кабінету позивачу стало відомо, що ГУ ДПС в Одеській області складено податкові повідомлення-рішення: - від 24.06.2022 року № 0126312-2403-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 38994,00 грн. за нежитлове приміщення площею 649,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , за податковий період 2021 рік; від 24.06.2022 року № 0139506-2403-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 38994,00 грн. за нежитлове приміщення площею 649,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , за податковий період 2021 рік; від 05.04.2023 року № 0923070-2407-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 42243,50 грн. за нежитлове приміщення площею 649,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , за податковий період 2022 - рік; від 21.04.2023 року № 1728734-2407-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 42243,50 грн. за нежитлове приміщення площею 649,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , за податковий період 2022 рік. Також з усного спілкування з співробітником ГУ ДПС в Одеській області позивачу стало відомо про те, що ГУ ДПС в Одеській області також складено податкові повідомлення-рішення, які не відображаються у електронному кабінеті, а саме: рішення від 24.06.2022 року № 0126312-2403-1551-2019, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 27120,33 грн. за нежитлове приміщення площею 649,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , за податковий період 2019 рік. від 24.06.2022 року № 0126312-2403-1551-2020, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 28136,88 грн. за нежитлове приміщення площею 649,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , за податковий період 2020 рік.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 24.06.2022 року № 0126312-2403-1551-2019, № 0126312-2403-1551-2020, № 0126312-2403-1551; № 0139506- 2403-1551, від 05.04.2023 року № 0923070-2407-1551 та від 21.04.2023 року № 1728734-2407- 1551, ОСОБА_1 склав та подав до ГУ ДПС в Одеській області скаргу від 08.09.2023 року, у якій просив скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення. Відповідь на подану скаргу до теперішнього часу не отримано.
Позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення від 24.06.2022 року № 0126312-2403- 1551-2019, № 0126312-2403-1551-2020, № 0126312-2403-1551; № 0139506-2403-1551, від 05.04.2023 року № 0923070-2407-1551 та від 21.04.2023 року № 1728734-2407-1551 є незаконними, необгрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, у зв'язку із чим звернувся до суду з даною позовною заявою.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву та/або заяву про продовження процесуальних строків не подав.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: згідно договору купівлі-продажу від 22.12.2017 року та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.12.2017 р, №108817931 та від 03.10.2018 р. № 140073475 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками нежитлового приміщення загальною площею 649,9 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
22.12.2017 року між ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (Покупці) укладений договір купівлі-продажу, реєстр, №1731, згідно якого продавець передає у власність (продає), а покупці приймають у власність (купують) 13/100 частки будівлі кабінного цеху, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 649,9 кв.м. Об'єкт в цілому складається з будівлі кабінного цеху літ. “Е», загальною площею 5036,7 кв.м,
Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.10.2018 р. № 140073475 у вересні 2018 року належну ОСОБА_2 і ОСОБА_1 частику будівлі кабінного цеху, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , виділено в натурі та зареєстровано як окремий об'єкт нерухомості.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 22.12.2017 року та витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, нежитлове приміщення площею 649,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , без визначення часток. Поділ приміщення в натурі між співвласниками не здійснювався.
Головним управлінням ДПС в Одеській області 24.06.2022 року винесено податкове повідомлення-рішення №0126312-2403-1551-2019, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 27120,33 грн. за 2019 рік;
Головним управлінням ДПС в Одеській області 24.06.2022 року винесено податкове повідомлення-рішення №0126312-2403-1551-2020, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 28136,88 грн. за 2020 рік;
Головним управлінням ДПС в Одеській області 24.06.2022 року винесено податкове повідомлення-рішення №0126312-2403-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 38994,00 грн. за 2021 рік;
Головним управлінням ДПС в Одеській області 24.06.2022 року винесено податкове повідомлення-рішення №0139506-2403-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 38994,00 грн. за 2021 рік;
Головним управлінням ДПС в Одеській області 05.04.2023 року винесено податкове повідомлення-рішення №0923070-2407-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 42243,50 грн. за 2022 рік;
Головним управлінням ДПС в Одеській області 21.04.2023 року винесено податкове повідомлення-рішення №1728734-2407-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 42243,50 грн. за 2022 рік;
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач подав до ГУ ДПС в Одеській області скаргу від 08.09.2023 року, в якій просив скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 6.1. статті 6 ПК України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до п.п. 266.3.1, п.п. 266.3.2 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Пунктом 266.4 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку. Так, база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з п. 266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до п.п. 266.1.2 п.266.1 ст.266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:
а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Отже, згідно приписів п.п. 266.1.2 “б» п.266.1 ст.266 ПК України право визначення особи, яка є платником податків, належить саме співвласникам об'єкту житлової нерухомості.
Так, Верховним Судом в постанові від 19 лютого 2019 року по справі №819/1622/16 зазначено: “Як зазначено судом апеляційної інстанції докази згоди решти співвласників квартири щодо позивача як платника податку відсутні. Саме аналіз цього підпункту, зумовив висновок про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки співвласники мають спільну сумісну власність на один об'єкт, не поділений в натурі (трикімнатну квартиру), загальною площею 94,5 кв.м., що унеможливлює визначення податкового зобов'язання щодо кожного з співвласників пропорційно тієї частки, яка їм належить. Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.».
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст.368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно договору купівлі-продажу від 22.12.2017 року та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.12.2017 р, №108817931 та від 03.10.2018 р. № 140073475 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками нежитлового приміщення загальною площею 649,9 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
Отже, позивач є співвласником об'єкту нерухомості, який перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі.
При цьому, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено надання згоди співвласників вказаного майна на те, що позивач є платником податку.
Так, Головним управлінням ДПС в Одеській області самостійно, всупереч приписів п.п. 266.1.2 “б» п.266.1 ст.266 ПК України, визначено, що саме позивач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, серед інших співвласників нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
За таких обставин, податковим органом не правомірно визначено в якості платника податку ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено, суд, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, здійснює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до чч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру у 15200, 00 грн. позивачем надано:
копію Договору про надання правової допомоги від 09.10.2023 року №1, копію акту приймання-передачі наданої правничої допомоги №1 від 11.12.2023 року, копію свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, копію платіжної інструкції від 10.10.2023 року та копію банківської виписки від 12.11.2023 року.
Отже, матеріалами справи підтверджується надання правової допомоги позивачу у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
При цьому, за приписами ч. 7 ст. 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач не висловив своїх заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу.
Дослідивши вищезазначені докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Суд враховує, що даний спір не є занадто складним, не потребує значного витрачання часу для підготовки правової позиції, складання відповідних процесуальних документів та інших заяв по суті справи. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, згідно ч. 5 ст. 262 КАС України.
У відповідності з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі № 826/841/17, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, суд доходить висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та підлягає зменшенню.
Відтак, суд вважає клопотання представника позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу обґрунтованим та що його слід задовольнити в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6441, 60 грн.
Таким чином, враховуючи задоволення позову, судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 6441, 60 грн. суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 24.06.2022 року № 0126312-2403-1551-2019, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 27120,33 грн. за 2019 рік.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 24.06.2022 року № 0126312-2403-1551-2020, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 28136,88 грн. за 2020 рік.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 24.06.2022 року № 0126312-2403-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 38994,00 грн. за 2021 рік.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 24.06.2022 року № 0139506-2403-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 38994,00 грн. за 2021 рік.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 05.04.2023 року № 0923070-2407-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 42243,50 грн. за 2022 рік.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 21.04.2023 року № 1728734-2407-1551, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 42243,50 грн. за 2022 рік.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6441, 60 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 4000, 00 грн.
Враховуючи періодичну відсутність електроенергії у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду, тривалість повітряних тривог, знаходження судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано суддею 06.11.2024 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К. Василяка