Справа № 760/8354/23
Провадження №2/760/859/24
(заочне)
09 квітня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Голосна А.В. звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 3265,21 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, 1073,60 грн судового збору та 9000 грн. витрат на правову допомогу.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що 23 квітня 2021 року о 13 год 25 хв. у місті Києві на Вокзальній площі відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «KIA Cerato», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу «Renault Sandero», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 .
Внаслідок вищевказаної ДТП, транспортний засіб «Renault Sandero», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , отримав значні механічні пошкодження.
Згідно постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2021 року у справі №760/11131/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
На момент пригоди, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «KIA Cerato», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у АТ «СГ «ТАС», згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісу) №AP/9849102.
На виконання вимог Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ОСОБА_1 повідомив страховика про ДТП та подав заяву про страхове відшкодування, а також інші документи необхідні для здійснення виплати страхового відшкодування на його користь.
Листом за вих. № 09987/9121 від 18 травня 2021 року АТ «СГ «ТАС» (приватне) направила листа ОСОБА_1 з повідомленням про те, що подію від 23 квітня 2021 року визнано страховим випадком, сума страхового відшкодування, яка підлягає виплаті на підставі Звіту №0705(1) від 14 травня 2021 року, складає: 12 985,24 грн.
АТ «СГ «ТАС» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 суму страхового відшкодування розмірі 12985,24 грн.
Проте, розмір страхового відшкодування, сплаченого на користь ОСОБА_1 не покриває фактичного розміру шкоди на відновлення пошкодженого транспортного засобу «Renault Sandero», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Згідно Звіту № 0705(1) від 14 травня 2021 року про визначення вартості матеріального збитку встановлено, що вартість відновлювального ремонту складає: 16 250, 45 грн, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу КТЗ (вартість матеріального збитку) складає: 14 352,29 грн, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу КТЗ (вартість матеріального збитку) без врахування ПДВ складає: 12 985, 24 грн.
Тому з вирахуванням розміру страхового відшкодування, яке здійснила АТ «СГ «ТАС», залишається не відшкодована сума - 3265,21 грн., яку зобов'язаний сплатити відповідач.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 квітня 2023 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року справу прийнято до провадження та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак представник позивача - адвокат Сорока М.М. подав до суду клопотання, в якому просить розгляд справи проводити без участі позивача та його представника та не заперечує проти винесення заочного рішення по справі.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про час, дату і місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, однак причини неявки суду не повідомив. Відзиву на позовну заяву не подав.
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач не заперечують проти ухвалення заочного рішення, суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
На підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
З'ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на наступне.
Судом установлено, що 23 квітня 2021 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «KIA Cerato», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «Renault Sandero», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 .
Внаслідок ДТП транспортний засіб «Renault Sandero», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , отримав механічні пошкодження.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2021 року у справі №760/11131/21 відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
Згідно з нормою частини 6 статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «KIA Cerato», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в АТ «СГ «ТАС» за полісом №АР/9849102.
На виконання вимог Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ОСОБА_1 повідомив страховика про ДТП та подав заяву про страхове відшкодування, а також інші документи необхідні для здійснення виплати страхового відшкодування на його користь.
Листом за вих. № 09987/9121 від 18 травня 2021 року АТ «СГ «ТАС» (приватне) направила листа ОСОБА_1 з повідомленням про те, що подію від 23 квітня 2021 року визнано страховим випадком, сума страхового відшкодування, яка підлягає виплаті на підставі Звіту №0705(1) від 14 травня 2021 року, складає: 12 985,24 грн.
Як стверджує позивач, АТ «СГ «ТАС» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 12985,24 грн.
Згідно Звіту № 0705(1) від 14 травня 2021 року про визначення вартості матеріального збитку встановлено, що вартість відновлювального ремонту складає: 16 250, 45 грн, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу КТЗ (вартість матеріального збитку) складає: 14 352,29 грн, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу КТЗ (вартість матеріального збитку) без врахування ПДВ складає: 12 985, 24 грн.
Оскільки розмір страхового відшкодування, сплаченого на користь ОСОБА_1 є недостатнім для повного відшкодування шкоди на відновлення пошкодженого транспортного засобу «Renault Sandero», реєстраційний номер НОМЕР_2 , позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у сумі 3265,21 грн.
Відповідач відзиву не подав.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Згідно з ч.2 ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди та її розміру; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У пункті 1 частини першої статті 1188 ЦК України вказано, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно пункту 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01 березня 2013 року розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст.1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Отже, розглядаючи спір щодо відшкодування шкоди, який випливає зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі перевіряти обставини ДТП, обговорювати вину особи і робити висновки про відповідальність осіб, причетних до ДТП, а може лише вирішувати питання про розмір відшкодування.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц та Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 722/1384/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 752/13375/19.
Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до п.35.1. ст.35 зазначеного Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно зі статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_2 , перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із нього як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу сумі 16250,45 грн) та отриманим страховим відшкодуванням (12985,24 грн), що становить 3265,21 грн.
Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач просить стягнути з відповідача на його користь 1073,60 грн судового збору та 9000 грн. витрат на правову допомогу.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст.141 ЦПК України, у відповідності до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
А тому, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1073,60 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат (судовий збір за подання позовної заяви).
Відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.5, ч.6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.1-3 ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
За приписами ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано:
- копію договору про надання правової допомоги №01Б-1/132 від 18 вересня 2020 року, укладеного між адвокатським бюро «Лідії Поліщук» в особі керуючої бюро Поліщук Л.І. та Гагаріним І.В.;
- копію додаткової угоди №5/2 від 23 квітня 2021 року до договору про надання правової допомоги від №01Б-1/132 від 18 вересня 2020 року;
- рахунок №17.04 від 04 квітня 2023 року;
- розрахунок №1 суми гонорару за надану правову допомогу за договором про надання правової допомоги №01Б-1/132 від 18 вересня 2020 року від 03 квітня 2023 року;
- акт виконаних робіт №17.04 від 12 квітня 2023 року до Договору про надання правової допомоги №01Б-1/132 від 18 вересня 2020 року;
- квитанцію до платіжної інструкції №40863262 від 12 квітня 2023 року на суму 9000 грн;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №613 від 21 серпня 2008 року;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1132616 від 12 квітня 2023 року;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1355865 від 23 листопада 2023 року.
Оскільки витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9000 грн підтверджені належними доказами, а відповідач не подав клопотання про зменшення їх розміру, суд прийшов до висновку, що на підставі ч.2 ст.141 ЦПК України необхідно покласти їх на відповідача.
Враховуючи викладене, з відповідача ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь позивача 10073,60 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат (1073,60 грн судовий збір + 9000 грн витрат на правову допомогу).
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 259, 264-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3265 (три тисячі двісті шістдесят п'ять) гривень 21 копійку в рахунок відшкодування майнової шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10073 (десять тисяч сімдесят три) гривні 60 копійок в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Сторони у справі:
позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Солом'янського
районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова