Справа №:755/19718/23
Провадження №: 2/755/2033/24
"13" листопада 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини,-
До Дніпровського районного суду мста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини.
Згідно заявлених вимог позивач просить суд надати дозвіл на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , без письмової згоди матері ОСОБА_2 .
Вимоги позову обґрунтовані тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 квітня 2020 року, який було розірвано рішенням суду від 05 травня 2023 року. Від шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із матір'ю. 28 вересня 2023 року позивач звернувся до відповідача з листом про зняття з реєстрації ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки останній проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідь на зазначений лист позивачу не надійшла. 28 листопада 2023 року позивач звернувся до ЦНАП Дніпровської РДА із заявою про зняття дитини ОСОБА_3 з місця реєстрації по АДРЕСА_2 та реєстрацію іншого місця проживання за адресою АДРЕСА_1 , однак отримав відмову у зв'язку із ненаданням письмової згоди матері дитини. Позивач зазначає, що сторони не спілкуються, не мають спору щодо місця проживання дитини разом з ОСОБА_2 . Разом з тим, відповідач не дає своєї згоди на реєстрацію їхньої спільної дитини за місцем проживання останньої.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Положеннями ст.174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
22 лютого 2024 року відповідачем поданий відзив на позовну заяву, в якому вона просить залишити позовні вимоги без задоволення та зазначає, що вона не має у власності житла, як і позивач. Вказує на те, що вимоги позивача шкодять інтересам дитини. Крім того, позивач 06.08.2020 добровільно за згоди відповідача зареєстрував їхню спільну дитину за адресою своєї реєстрації, оскільки переслідував власні корисні мотиви.
29 лютого 2024 року позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій наполягав на задоволенні позовних вимог та з приводу доводів викладених у відзиві зазначив, що рішенням суду про розірвання шлюбу було встановлено факт проживання дитини з відповідачем. Щодо реєстрації дитини 06.08.2020 за адресою АДРЕСА_2 зазначив, що така реєстрація відбулась на виконання вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані докази та повідомлені сторонами обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстрували шлюб (а.с. 91).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 92)
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2023 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 29 квітня 2020 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за актовим записом № 600. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовом - 07 жовтня 2022 року та до досягнення дитиною повноліття. (а.с.98-104)
Згідно витягу з реєстру територіальної громади, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , гуртожиток, з 06.08.2020. (а.с. 16, 105).
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Зі спірного питання висновку органу опіки та піклування позивачем надано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Частиною 3 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в України» задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.
Відповідно до ч. 4 ст. 7 цього Закону декларування місця проживання дитини віком до 14 років здійснюється одним із її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини.
Пунктом 33 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» визначено, що подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Згода батьків або інших законних представників може бути надана у присутності особи, яка приймає заяву про реєстрацію місця проживання, або засвідчена нотаріально в установленому законодавством порядку.
Згідно з п.п. 3 п. 87 цієї Постанови, орган реєстрації відмовляє в декларуванні/ реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості.
Як установлено судом, 06.08.2020 місце проживання дитини ОСОБА_3 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .
За матеріалами справи вбачається, що Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація листом від 30.11.2023 відмовила ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за місцем проживання матері у зв'язку із відсутності згоди матері дитини.
Позивач звертаючись з позовом до суду, просить суд надати дозвіл на реєстрацію місця проживання дитини за адресою матері (відповідача), обґрунтовуючи тим, що дитина проживає разом з нею в той час, коли сторони в шлюбі не перебувають.
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 752/2951/20 (провадження № 61-11860св21), викладено висновок, згідно якого при вирішенні спору між батьками щодо реєстрації місця проживання дитини та зняття її з реєстрації за відсутності згоди іншого з батьків з'ясуванню підлягає питання, чи була вказана відмова безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами. Якщо відсутність згоди відповідача на реєстрацію місця проживання дитини з позивачем обумовлена наявністю спору між сторонами щодо того, з ким із батьків має проживати дитина і остаточне рішення з цього приводу не ухвалене, саме рішення у справі про визначення місця проживання дитини є підставою для реєстрації місця її проживання і буде ефективним способом захисту прав дитини.
Натомість, законом не передбачено обов'язкової зміни місця проживання дитини з іншим із батьків, в разі коли дитина залишилась проживати разом із цим із батьків після припинення шлюбно-сімейних відносин чи розірвання шлюбу.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач звертаюсь до суду з позовом, не надав суду доказів того, що зміна реєстрації місця проживання малолітньої дитини відповідає найкращим інтересам дитини, як і загалом не обґрунтував підставу для зміни реєстрації місця проживання дитини, з огляду на те що обов'язок забезпечення житлом дитину покладається на обох батьків.
Більше того, позивачем не надано доказів того, що житло, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу на праві приватної/ спільної часткової/ сумісної власності, що б надавало змогу відповідачу зареєструвати дитину за її місцем проживання.
Також позивачем не наведено жодного обґрунтування з приводу того, що реєстрація дитини сторін за адресою реєстрації місця проживання позивача будь-яким чином порушує права останнього.
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору на рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.
На підставі викладено керуючись статтею 19, 160 Сімейного кодексу України статтею 29 Цивільного Кодексу України, статтями 2-5, 8, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 209, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (місцезнаходження: м. Київ, вул. Харківське шосе, буд.4-А), про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя