Справа №:755/7033/21
Провадження №: 2/755/4003/24
"11" листопада 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Гончарука В.П.,
за участю секретаря: Гриценко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державній адміністрації, Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні квартирою, позбавлення права користування квартирою шляхом зняття осіб з реєстрації місця проживання, -
Позивач звернулася до ОСОБА_2 з позовом до суду про усунення перешкод у користуванні квартирою, позбавлення права користування квартирою шляхом зняття осіб з реєстрації місця проживання, в якому просить суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_1 права користування квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в доступі до квартири та передати дублікати ключів від вхідних дверей цієї квартири та звільнити будь-яку з жилих кімнат даної квартири від мешканців та їх речей для вільного доступу до цієї кімнати і користування нею Позивачем.; усунути перешкоди в реалізації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , а саме, шляхом позбавлення права користування квартирою за адресою: АДРЕСА_3 та зняття з реєстрації місця проживання у такій квартирі наступних осіб: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з одночасною їх реєстрацією за їх попередньою адресою реєстрації місця проживання.
А також просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником 1/2 частки 2-кімнатної квартири загальною площею 51,10 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №216828130 від 17.07.2020 року та Свідоцтвом від 17.07.2020 року за реєстраційним номером серії НОМЕР_1 .
До отримання права власності позивачкою квартира належала порівну на праві спільної часткової власності ОСОБА_8 , у 2016 році перейменованого на ОСОБА_2 (Відповідачу) та ОСОБА_3 , які у 2008 році спільно отримали у подарунок квартиру від їхньої матері ОСОБА_4 відповідно до Договору дарування квартири від 19.06.2008 року у розмірі 1/2 частки квартири кожен. Тобто, вказані особи є близькими родичами.
06.07.2020 року в порядку прилюдних торгів під час примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 року у справі №910/15292/18 за наказом Господарського суду міста Києва № 910/15292/18 від 25.02.2019 щодо стягнення заборгованості за договором оренди з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Тіоніт Груп», 1/2 частки квартири ОСОБА_3 була продана та передана у власність позивачки, ОСОБА_1 . Таким чином, 1/2 частки, що раніше належала ОСОБА_3 , відчужена і належить на праві спільної часткової власності позивачці.
Як відомо позивачці, під час примусового виконання вищевказаного наказу Господарського суду міста Києва № 910/15292/18 від 25.02.2019 року, у квартирі були прописані 3 особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 . Факт проживання та реєстрації вказаних осіб у Квартирі підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади від 23.04,2020 року.
Однак, в дату проведення прилюдних торгів 06.07.2020 року у квартирі за заявою ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 були прописані одночасно двоє малолітніх дітей - ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , та їх мати ОСОБА_7 , які не є членами сім'ї ОСОБА_2 та які вірогідно фактично проживають за іншою адресою - за своєю попередньою адресою реєстрації, не пов'язані з відповідачем будь-яким спільним побутом.
Таким чином, всього прописаних у квартирі значиться 5 чоловік, коли у прописці третіх осіб (Новікових), позивачка не згодна, оскільки з такими особами позивачка взагалі не знайома і не може їм довіряти для вільного користування такими особами квартирою, проживаючі особи в квартирі до квартири позивачку не пропускають, а тому реалізація таким чином права позивачки, яка є 6-ою особою у Квартирі, на комфортне проживання у Квартирі, вільне розпорядження 1/2 квартири та належне нею користування є об'єктивно значно обмеженим і неможливим.
Враховуючи вищевказане, а також те, що зазначені діти були зареєстровані у квартирі в дату відчуження квартири позивачці 06.07.2020 року, згоду позивачка на проживання і реєстрацію вказаних малолітніх осіб не надавала і не дає, має місце створення певних перешкод та обмежень у реалізації прав власності позивачки на квартиру, фактичне заперечення проти вселення до квартири позивачки.
Виходячи з зазначеного, вважає, що зняття з реєстрації в квартирі дітей, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , їх матері ОСОБА_7 , які не є членами сім'ї власника квартири - відповідача, і вірогідно фактично проживають в іншому житлі, є необхідним для належної реалізації права власності позивачки на квартиру, вільного і комфортного користування нею.
Окрім того, не зважаючи на те, що 1/2 частина квартири перейшла у власність позивачки, починаючи з липня 2020 року позивачці чиняться перешкоди у реалізації її права на квартиру шляхом фізичного перешкоджання потрапляння її до квартири, а саме: позивачці взагалі не відкривають двері до квартири, їй не надаються ключі для входу до квартири та вільного користування квартирою, чим не надається можливість входити до квартири та користуватись 1/2 її частини на праві власності.
Факт безпідставної відмови ОСОБА_3 від визнання за позивачкою її права в користуванні квартирою також підтверджується намаганням ОСОБА_3 оскаржити з надуманих підстав законні рішення та дії приватного виконавця щодо реалізації частини Квартири на користь позивача та подання ОСОБА_3 відповідних скарг до господарського суду, у задоволенні яких ОСОБА_3 було відмовлено судами всіх інстанцій.
На момент звернення до суду позивачка не має ключів від квартири, вона взагалі не має можливості користуватися нею, оскільки відповідач і його родичі (Треті особи) відмовляються допускати її до Квартири та відмовляються надавати можливість зробити дублікат ключів від вхідних дверей, чим порушують права та законні інтереси Позивача володіти та користуватися цим майном. Свої незаконні дії відповідач і його родичі (Треті особи) нічим не мотивують, уникають будь-яких контактів з позивачкою.
Отже, порушені права позивача у доступі до квартири підлягають поновленню шляхом зобов'язання власника квартири, ОСОБА_2 , не чинити перешкод ОСОБА_1 в доступі до Квартири та передати їй дублікати ключів від вхідних дверей цієї квартири та звільнити одну з жилих кімнат даної квартири від речей/майна для вільного доступу до такої кімнати і користування нею позивачкою.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак подав до Дніпровського районного суду м. Києва заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, у якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Крім того, в ході судового розгляду стороною позивачу було подано відповідь на відзив та додаткові пояснення, що предмету спору у яких представник просив позов задовольнити в повному обсязі та відхилити доводи викладені у відзиві на позовну заяву.
Відповідач в судове засідання не з'явився про день час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Поважність причин неявки в судове засідання не повідомив. Однак до Дніпровського районного суду міста Києва відповідачем було подано відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив, у яких останній заперечував проти задоволення позову в повному обсязі та просив суд відмовити в його задоволенні, з підстав необгрунтованості доводів позивача.
Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися про день час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Поважність причин неявки в судове засідання не повідомили. Крім того, до суду подали письмові пояснення, щодо предмету спору, в яких просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися про день час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Поважність причин неявки в судове засідання не повідомили.
Представники третіх осіб Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державній адміністрації, Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явилися про день час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Поважність причин неявки в судове засідання не повідомили. Крім того, від даних третіх осбі надійшли письмові пояснення по суті спору, у яких просили розгляд справи проводити без участі їх представників та ухвалити рішення відповідно до норм чинного законодавства.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 30.04.2021 року провадження у зазначеній справі було відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23.02.2022 року, закрито підготовче провадження у даній справі.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02.11.2022 року провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державній адміністрації, Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні квартирою, позбавлення права користування квартирою шляхом зняття осіб з реєстрації місця проживання було зупинено до прийняття та набрання законної сили рішення по цивільній справі №755/2787/22, що перебуває в провадженні Дніпровського районного суду м.Києва за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Сетам, приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Кравця Вадима Валентиновича, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коберська Олена Юріївна, про визнання результатів електронних торгів недійсними, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26.02.2024 року поновлено провадження у даній справі.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, осягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 1/2 частки 2-кімнатної квартири загальною площею 51,10 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №216828130 від 17.07.2020 року та Свідоцтвом від 17.07.2020 року за реєстраційним номером серії НОМЕР_1 .
Відповідач ОСОБА_2 є власником іншої 1/2 частки 2-кімнатної квартири загальною площею 51,10 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується договором дарування від 19 червня 2008 року посвідчений державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори Бірюк О.А.
Крім того. встановлено, що спірній квартирі зареєстровані відповідач ОСОБА_2 та треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») від 2 грудня 2010 року, поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зав'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав", власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов"язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов"язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положень ст.13, ч.3 ст.16, ст. 319 ЦК України, у разі вчинення, зокрема, наведених дій суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу.
Згідно статті 41 Конституції України вказано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ст. 155 Житлового кодексу України, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Частинами 1, 3 ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про власність", ст. 150 ЖК України позивач має право користуватися та розпоряджатися своєю власністю (квартирою) на свій розсуд, а відповідач зобов'язаний не чинити позивачу перешкоди у користуванні власністю.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Звертаючись до суду позивач просить зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_1 права користування квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в доступі до квартири та передати дублікати ключів від вхідних дверей цієї квартири та звільнити будь-яку з жилих кімнат даної квартири від мешканців та їх речей для вільного доступу до цієї кімнати і користування нею позивачем.
Відповідно до частин першої - третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен співвласник має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов'язків».
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За приписами частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частина перша статті 77 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як встановлено при розгляді справи, на даний час позивач не має можливості користуватися своєю власністю, оскільки відповідач змінив замки на вхідних дверях, заперечує проти її проживання у спірній квартирі, на вимогу про усунення порушень його прав не реагує.
Даний факт порушення права позивача на користування своєю власністю знайшов своє підтвердження під час розгляду справи та був доведений належними письмовими доказами, а саме зверненням до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві з заявою від 05.10.2020 року, щодо перешкод у користуванні власністю, а також вимогою позивача до відповідача про усунення перешкод в користуванні майном.
Зважаючи на те, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної часткової власності, позивач як власник частини має перешкоди у користуванні спільною частковою власністю, його порушене право підлягає захисту у судовому порядку.
Таким чином, позивач на даний час являється власником своєї частки спірної квартири, та має право користуватися нею, що передбачено чинним законодавством.
Судом безспірно встановлено, що позивач не має ключа від спірної квартири, відповідач заперечує проти користування позивачем вказаним житлом, доступу до нього не надає, чим чинить позивачу перешкоди у здійсненні ним права власності щодо користування належною йому часткою квартири.
У спростування зазначеного будь яких належних доказів з боку сторони відповідача суду не надано.
Судом також встановлено, що між співвласниками не визначено порядок користування житловим приміщенням.
Разом з тим, за весь період часу, з моменту набуття права власності на вказане житлове приміщення і до прийняттям судом рішення, між сторонами не врегульовувалось питання та не було визначено порядок користування спірною квартирою в межах часток, які їм належать.
До того ж, як сторона позивача так і сторона відповідача у справі представлена адвокатами, проте жодна із сторін не заявила клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, для вирішення, з технічної точки зору, в тому числі можливості встановлення порядку користування квартирою з урахуванням її поточного планування відповідно до часток власності кожного співвласника.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_1 права користування квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в доступі до квартири та передати дублікати ключів від вхідних дверей спірної квартири.
Щодо позовних вимог сторони позивача про усунунення перешкоди в реалізації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , а саме, шляхом позбавлення права користування квартирою за адресою: АДРЕСА_3 та зняття з реєстрації місця проживання у такій квартирі наступних осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з одночасною їх реєстрацією за їх попередньою адресою реєстрації місця проживання, суд повідомляє наступне.
Зняття з реєстрації місця проживання (перебування) здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) (пункт 3 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад" (далі - Порядок).
Орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, який на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради, забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи (пункт 7 частини першої статті 2 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" .
Відповідно до п.50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі: 1) заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), поданої особою або її законним представником (представником) за формою згідно з додатком 5; 2) рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується); 3) свідоцтва про смерть або відомостей про державну реєстрацію смерті з Державного реєстру актів цивільного стану. У таких випадках датою зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи є дата видачі свідоцтва про смерть або дата здійснення актового запису про смерть особи; 4) повідомлення територіального органу або підрозділу ДМС із зазначенням відповідних реквізитів паспортного документа померлої особи або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; 5) заяви власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за формою згідно з додатком 6.
Відтак, згідно п. 50 Порядку рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою є підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи, а тому вимога про зняття третіх осіб, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з реєстрації є передчасною та задоволенню не підлягає.
Крім того, суд зауважує, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні її власністю, а саме частини спірної квартири, однак просить в частині своїх позовних вимог позбавити права користування квартирою АДРЕСА_1 третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які не є відповідачами у справі.
У свою чергу, стороною позивача у ході розгляду справи не заявлялось клопотань про залучення у якості співвідповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Як вбачається із правової позиції у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року №910/17792/17, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їх права чи обов'язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї прав на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов'язки.
З огляду на вищевикладене та те, що позивач просить суд зняти з місця реєстрації за спірною квартирою третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та позбавити право користування квартирою, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державній адміністрації, Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні квартирою, позбавлення права користування квартирою шляхом зняття осіб з реєстрації місця проживання.
На підставі положень статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321, 356, 358, 391 ЦК України, ст. 150, 155 ЖК України, п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №20 (із змінами і доповненнями) "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" та керуючись ст. ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державній адміністрації, Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні квартирою, позбавлення права користування квартирою шляхом зняття осіб з реєстрації місця проживання - задовольнити частково.
Усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_1 права користування квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в доступі до квартири та передати дублікати ключів від вхідних дверей спірної квартири.
В іншій частині задоволення позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2024 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 );
Відповідач:
ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5 );
Треті особи:
ОСОБА_3 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 );
ОСОБА_4 , (ідентифікаційний номер невідомий, адреса: АДРЕСА_5 );
ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_5 );
ОСОБА_6 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_5 );
ОСОБА_7 , ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_5 );
Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державній адміністрації, (адреса: 02160, м. Київ, вул. Харківське Шосе, 4-А);
Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, (адреса: 02094, м. Київ, вул. Харківське Шосе, 18);
Суддя