65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"14" листопада 2024 р. Справа № 916/5001/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В. розглянувши заяву (вх. № 4-96/24 від 12.11.2024) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про забезпечення позову до подання позовної заяви відносно особи, яка може отримати статус учасника справи (відповідача): Фонду державного майна України (вул. Генерала Алмазова, № 18/9, м .Київ, 01133),
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову до його подання відносно особи, яка може отримати статус відповідача - Фонду державного майна України, згідно якої просить суд зупинити дію наказу № 2554 від 05.11.2024 «Про вирішення кадрових питань Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» шляхом заборони будь-яким уповноваженим реєстраційним органам вчиняти реєстраційні дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та громадських формувань відносно зміни керівника Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» до вирішення судової справи за позовом ОСОБА_1 , на якого було покладено виконання обов'язків директора підприємства згідно з наказом Фонду державного майна України № 2554 від 05.11.2024 «Про вирішення кадрових питань Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях»» до Фонду державного майна України про оскарження наказу про вирішення кадрових питань майна по суті.
В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на те, що на нього було покладено виконання обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» згідно з наказом Фонду державного майна України № 1471 від 18.08.2023, проте наказом Фонду № 2554 від 05.11.2024 «Про вирішення кадрових питань Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях»», копія якого надійшла на електронну пошту Підприємства з електронної адреси Фонду, заявника було увільнено від виконання обов'язків директора Підприємства з дати видання цього наказу у якості першого заступника директора Підприємства та призначено ОСОБА_2 виконувачем обов'язків директора Підпримєства.
Заявник також повідомляє, що предметом позову, який заявник планує подати проти Фонду державного майна України у встановлений ч. 3 ст. 138 ГПК України строк, є визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України № 2554 від 05.11.2024 «Про вирішення кадрових питань Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях»» відносно увільнення виконуючого обов'язки директора Підприємства та призначення на відповідну посаду ОСОБА_2 .
Заявник вважає, що реєстрацію ОСОБА_2 виконуючим обов'язки директора Підприємства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та громадських формувань до розгляду даної судової справи по суті призведе до негативних наслідків, пов'язаних з призначенням на посаду виконуючим обов'язки директора ДПВШ «Устьдунайводшлях», що підтверджується змістом оскаржуваного наказу, який, на переконання заявника, винесений з порушенням вимог чинного законодавства.
Як приклад, заявник зазначає, що реєстрація призначення ОСОБА_2 виконуючим обов'язки директора Підприємства у ЄДРЮОГФ до вирішення справи по суті може призвести до незаконного звільнення працівників підприємства або до заподіяння майнової шкоди, пов'язаної з розпорядженням майном підприємства.
Відтак, заявник вважає доведеною очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до набрання сили рішення у справі, і поновлення цих прав та інтересів у випадку задоволення позову може бути ускладнене.
Окрім того, пропозицією заявника щодо зустрічного забезпечення є пропозицію не застосовувати заходи зустрічного забезпечення з огляду на відсутність підстав для їх застосування.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів для забезпечення позову до його подання у вигляді зупинення дії наказу шляхом заборони реєстраційним органам вчиняти реєстраційні дії відносно зміни керівника, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду; забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства.
Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до частини першої статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
При цьому, обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Таким чином, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.
Отже, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.
Відповідно до частини одинадцятої статті 137 Господарського процесуального України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Враховуючи положення частини одинадцятої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов'язаний з'ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справах № 906/824/17 (ухвала від 07.08.2018) та № 902/483/18 (постанова від 21.01.2019).
У випадку звернення до суду з вимогами немайнового характеру не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічна правова позиції викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Отже, якщо позивач звертається (має намір звернутися) до суд з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Подану до суду заяву заявник обґрунтовує тим, що під час розгляду справи буде здійснена реєстрація ОСОБА_2 виконуючим обов'язки директора Підприємства, що призведе до негативних наслідків, пов'язаних з призначенням на відповідну посаду згідно оскаржуваного наказу Фонду державного майна України, який, на думку заявника, винесений з порушенням вимог чинного законодавства.
При цьому, заявник наводить приклад, що у разі реєстрації призначення ОСОБА_2 виконуючим обов'язки директора Підприємства існує ймовірність незаконного звільнення працівників підприємства або заподіяння майнової шкоди, пов'язаної з розпорядженням майном підприємства.
Однак, суд зазначає, що звертаючись до суду із даною заявою, заявник не навів (та не надав доказів існування) фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, про застосування яких просить позивач, адже факт прийняття Фондом державного майна України рішення, зокрема наказу № 2554 від 05.11.2024 про увільнення ОСОБА_1 , першого заступника директора ДПВШ «Устьдунайводшлях», від виконання обов'язків директора Підприємства, яке, на думку заявника, порушує його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів заявника підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Крім того, саме існування очевидних ознак протиправності рішення, як стверджує заявник, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення дії такого рішення, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із врахуванням іншої підстави забезпечення позову - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Таким чином, звертаючись з відповідною заявою, заявник, серед іншого, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову; наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги.
При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такі заходи не будуть перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.
Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на заявника, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Заява про вжиття заходів до забезпечення позову, не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Позивачем не додано докази, які підтверджують вчинення відповідачем будь-яких умисних дій, спрямованих на не виконання рішення суду та й не зазначено про вчинення відповідачем будь-яких конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення у даній справі.
Саме лише посилання заявника на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №921/302/20).
Таким чином, суд відзначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
Окрім того, суд зауважує, що з метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.
Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 3 частини 1 ст. 20 ГПК передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Згідно із частиною 1 статті 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Системний аналіз наведеного свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.
Отже розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті. При цьому першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду за умови дотримання яких здійснюється її розгляд по суті.
Тобто в першочерговою у будь якому випадку є оцінка дотримання процесуального порядку (юрисдикції) звернення із заявою про забезпечення позову до суду (Постанова ВС від 16.08.2019 у справі № 916/142/19).
На переконання суду, при розмежуванні між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про звільнення керівника юридичної особи слід керуватись підходами, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18.
Отже, у вказаній постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід щодо розмежування між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про звільнення керівника юридичної особи:
- за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною 3 статті 99 ЦК України);
- до юрисдикції господарського суду за пунктом 3 частини 1 статті 20 ГПК України належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною 3 статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень).
Зі змісту та матеріалів поданої заяви суд наразі не може дійти висновку, що між сторонами у даній справі виник корпоративний спір, зокрема, що він пов'язаний з реалізацією уповноваженим органом управління (Фондом державного майна України) права на управління юридичною особою (Державним підприємством водних шляхів «Устьдунайводшлях») шляхом прийняття компетентним органом рішення про увільнення особи від виконання обов'язків директора підприємства, та приймаючи спірний наказ, Фонд діяв саме як орган управління юридичної особи.
Слід зазначити, що спірним наказом ОСОБА_1 не було звільнено з посади директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях», а увільнено його від виконання обов'язків директора підприємства, та враховуючи те, що у даному випадку заявником не наведено жодних доводів та обґрунтувань щодо того, за яких обставин та підстав відбулось припинення повноважень керівника юридичної особи (її виконавчого органу), у суду відсутня наразі можливість достеменно визначити юрисдикцію суду та встановити належність розгляду даної заяви в межах визначених заявником майбутніх позовних вимог саме за правилами господарського судочинства.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі всього вищевикладеного, приймаючи до уваги недоведення заявником, що невжиття, визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду, відсутність доказів щодо підтвердження фактичного вчинення відповідачем дій, спрямованих на утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а також недоводення заявником підстав для розгляду даної заяви за правилами господарського судочинства, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову до його подання.
При цьому, у випадку виникнення дійсних належним чином підтверджених обставин, які були б достатніми для забезпечення позову, заявник не позбавлений права та можливості звернутись з відповідною заявою до суду в процесі розгляду спору.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 20, 76, 79, 86, 136, 137, 138, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні заяви ОСОБА_1 (вх. № 4-96/24 від 12.11.2024) про забезпечення позову до подання позовної заяви відносно особи, яка може отримати статус учасника справи (відповідача): Фонду державного майна України шляхом зупинення дії наказу та заборони вчиняти реєстраційні дії - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили 14.11.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя О.В. Цісельський